Номер провадження: 11-сс/785/1828/18

Номер справи місцевого суду: 500/3874/18 1-кс/500/1227/18

Головуючий у першій інстанції Бурнусус О.О.

Доповідач Толкаченко О. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Толкаченка О.О.,

суддів Копіци О.В., Джулая О.Б.,

за участю секретаря с/з Пойзнер В.Є.,

прокурора Іоржева Ю.Б.,

захисника Златі Д.С.,

підозрюваного ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області Іоржева Ю.Б. на ухвалу слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 жовтня 2018 року про відмову у застосуванні до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12018160150002384 від 07 вересня 2018 року за ознаками злочинів, передбачених ч.4 ст.296, ч.2 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 жовтня 2018 року було відмовлено в задоволенні клопотання слідчого СВ Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області Іокіщу І.І. про застосування до ОСОБА_4, підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.296, ч.2 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК України запобіжного заходу у виді тримання під вартою та до нього застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту до 01 грудня 2018 року. Крім того, на підозрюваного покладені обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України

Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді прокурор Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області Іоржева Ю.Б. подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 30 листопада 2018 року з утриманням в Ізмаїльській установі виконання покарань УДПтСУ в Одеській області №22 без можливості внесення застави.

Доводи апеляційної скарги прокурор обґрунтував тим, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбаченого покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років. Прокурор наголошує, що застосування більш м'якого запобіжного заходу аніж тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, на які слідчий посилається у своєму клопотанні, оскільки підозрюваний неодружений, офіційно не працевлаштований та не має утриманців. Відсутність у підозрюваного міцних соціальних зв'язків, на думку прокурора, свідчить про те, що останній може вдатись до спроб переховуватись від органу досудового розслідування та суду.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Іоржева Ю.Б., який підтримав вимоги апеляційної скарги, захисника Златі Д.С. та підозрюваного ОСОБА_4, які заперечували проти її задоволення, дослідивши матеріали судового провадження за клопотанням слідчого, апеляційний суд дійшов до таких висновків.

Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції, переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).

В судовому засідання апеляційного суду було встановлено, що підозра неповнолітньому на час вчинення злочинів ОСОБА_4 за ч.4 ст.296, ч.2 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК України є обґрунтованою та підтверджується зібраними органом досудового розслідування доказами, а саме: протоколом огляду місця події від 10.04.2018 року, протоколом огляду відеозапису від 14.04.2018 року, відеозаписом з місця події, висновком судово-медичної експертизи № 137 від 13.06.2018 року.

Разом з цим, слідчий суддя під час розгляду клопотання слідчого слушно взяв до уваги і наступні обставини.

Так, в ході досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12018160150000899 від 10.04.2018 року на підставі здобутих доказів 19 квітня 2018 року ОСОБА_7 також було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 10 квітня 2018 року близько 20 годин 50 хвилин, ОСОБА_7, знаходячись в магазині «Наталка», який розташований по вул. Шевченка, 19 в с.Озерне Ізмаїльського району Одеської області, спільно та за попередньою змовою з ОСОБА_8, та з іншими невстановленими в ході досудового розслідування особами, діючи з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, проявляючи особливу зухвалість, скоїв хуліганські дії, які тривало і наполегливо не припинялися, а саме, за допомогою предмета, схожого на бейсбольну біту, який він заздалегідь приготував для нанесення тілесних ушкоджень, та приніс з собою до приміщення зазначеного магазину, де в цей час знаходилися відвідувачі вищевказаного магазину, яким руйнував майно магазину, спричинив відвідувачам тілесні ушкодження, внаслідок чого було пошкоджене майно магазину «Наталка», тривало порушено спокій громадян та тимчасово була порушена нормальна діяльність вказаного магазину.

Враховуючи викладені обставини слідчий суддя дійшов до цілком логічного та переконливого висновку про обопільність незаконних дій учасників конфлікту, а саме в ході протиправних дій ОСОБА_7 неповнолітнім підозрюваним ОСОБА_4 і було завдано біля 6 (шести) ударів ножем в область спини ОСОБА_7, в зв'язку з чим йому були завдані тілесні ушкодження.

В судовому засіданні апеляційного суду, як на одну з підстав необхідності застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, прокурор послався на тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі доведеності його вини.

Так, дійсно, злочини передбачені ч.4 ст.296 та п.7 ч.2 ст.115 КК України відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів і за їх вчинення передбачено реальне покарання у виді позбавлення волі.

Разом з цим Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

В рішенні «Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia) 7064/05 від 01 червня 2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

Під час апеляційного перегляду було встановлено, що з моменту застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді домашнього арешту останній належним чином виконував покладені на нього процесуальні обов'язки, не намагався переховуватись від органу досудового розслідування, а також прокурор не зміг надати будь-яких доказів, що ОСОБА_4 здійснював спроби впливати на потерпілого та свідків, або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, тощо.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, неофіційно працює, раніше не притягався до кримінальної відповідальності, проживає разом із батьками, за місцем проживання та попереднім місцем навчання характеризується виключно з позитивної сторони, під час навчання у школі брав участь у спортивних змаганнях з боротьби за що має ряд нагород.

Та обставина, що ОСОБА_4 не одружений та не має утриманців не є свідченням відсутності у нього міцних соціальних зв'язків, враховуючи вік підозрюваного, якому лише нещодавно виповнилось 18 років.

Також апеляційний суд враховує, що ОСОБА_4 самостійно за першою вимогою з'явився до апеляційного суду в судове засідання по розгляду апеляційної скарги прокурора.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор не зміг обґрунтувати, чому інші більш м'які запобіжні заходи, а ніж тримання під вартою не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України та не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що слідчий суддя об'єктивно врахував всі обставини кримінального провадження, дані про особу підозрюваного та дійшов правильного висновку про те, що під час досудового розслідування та розгляду справи в суді, до підозрюваного ОСОБА_4 може бути застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

На думку апеляційного суду такий запобіжний захід є достатнім та необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, а також повною мірою зможе запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1 та 3 ч.1 ст.177 КПК України, на які слідчий посилався у своєму клопотанні і з якими частково погоджується суд апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ухвала слідчого судді є законною і обґрунтованою, а тому не вбачає підстав для її скасування.

Керуючись статтями 177, 178, 181, 193, 194, 309, 376, 405, 407, 418, 419, 422, 532КПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області Іоржева Ю.Б.- залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 жовтня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області Іокіщу І.І. про застосування до ОСОБА_4, підозрюваного у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.296, ч.2 ст.15 п.7 ч.2 ст.115 КК України запобіжного заходу у виді тримання під вартою та до нього застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту до 01 грудня 2018 року з покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області:

О.О. Толкаченко                        О.В. Копіца                         О.Б. Джулай