Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-201/2010 р.                                                          Головуючий у 1 інстанції:  Полєва С.Ф.        

                                                                                                                    Суддя-доповідач: Бабак А.М.  

У Х В А Л А  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

                    27 січня 2010 року                                                                    м. Запоріжжя

            Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

              Головуючого:     Крилової О.В.

                  Суддів                   Бабак А.М.

                                                Спас О.В.

                При секретарі:       Мосіній О.В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

    Інституту олійних культур Української академії аграрних наук в особі представника Лівошко Ірини Євгенівни на рішення Мелітопольського міськрайонного суду  Запорізької області від “22” жовтня 2009 року  

    у справі за позовом Інституту олійних культур Української академії аграрних наук до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, -

В С Т А Н О В И Л А :

            У січні 2009 року Інститут олійних культур Української академії аграрних наук (далі Інститут олійних культур УААН) звернувся до Запорізького районного суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. про стягнення заборгованості за  комунальні послуги.

    В обґрунтування позовних вимог зазначав, що житловий АДРЕСА_1 з 21.01.1998 року перебуває на балансі  Інституту олійних культур УААН.

Квартира № 29 зазначеного будинку була надана в користування ОСОБА_4, який з 1993 року по 03.10.2007 року проживав в ній, та відповідно договору дарування від 03.10.2007 року квартиру подарував дочці ОСОБА_8, яка була зареєстрована в ній з 03.10.2007 року до лютого 2008 року. 15 січня 2008 року квартира була продана ОСОБА_5, ОСОБА_6, та ОСОБА_7, які на даний час проживають в квартирі.

У зв’язку з тим, що з 2001 року по 01.03.2008 року виникла заборгованість за комунальні послуги, просив стягнути її ОСОБА_5, ОСОБА_6, та ОСОБА_7.        

В ході розгляду справи позивач змінив позов та ухвалою суду від 05.03.2009 року була проведена заміна неналежних відповідачів на ОСОБА_4 та ОСОБА_8 і ухвалою Запорізького районного суду від 07.04.2009 року справа передана Орджонікідзевському районному суду м. Запоріжжя, а ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.07.2009 року направлена за підсудністю до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

18.08.2009 року позивач подав остаточний позов про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за комунальні послуги за період з 01.01.2003 року по 03.10.2007 року у розмірі 5375,19 грн. та судові витрати.

    Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду  Запорізької області від 22 жовтня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Інститут олійних культур УААН в особі представника Лівошко І.Є. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, судом не повно з’ясовані обставини, що мають значення для справи та рішення ухвалено з порушенням матеріального та процесуального права, оскільки суд не мав права застосовувати строк позовної давності, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга Інституту олійних культур УААН підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Інституту олійних культур УААН, суд виходив з того, що відповідачем у 2007 році сплачена заборгованість за комунальні послуги за 2005-2007 рік у сумі 3388.04 гривень, а судовому засіданні до ухвалення рішення зроблена заява про застосування строку позовної давності до заборгованості, яка виникла до 2005 року.  

Судова колегія вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, на які посилалися сторони, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу, закон, який їх регулює, та правильно вирішив спір.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, у серпні 2009 року звернувся з уточненою вимогою про стягнення заборгованості за комунальні послуги з ОСОБА_4 за період з 01.01.2003 року по 03.10.2007 року, про що зазначив в уточненому позові  (а.с.158-159, 175).

У відповідності з Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного Кодексу 2004 року, лише до правовідносин, які виникли до 01 січня 2004 року необхідно застосовувати норми Цивільного Кодексу 1963 року, та у відповідності з ст.. 71 ЦК України – строк позовної давності, який становить 3 роки, а до правовідносин, що виникли після 01 січня 2004 року застосовуються норми Цивільного Кодексу 2004 року.

Таким чином, до правовідносин, що виникли з 01.01.2003 року по 01.01.2004 року застосовуються норми Цивільного Кодексу 1963 року та строк позовної давності за правилами Цивільного Кодексу 1963 року, тому заборгованість за комунальні послуги за цей період стягненню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 08.11.2007 року сплатив заборгованість по  комунальним послугам за 2005 рік у сумі 1042.04 гривні, за 2006 рік у сумі 943.58 гривень, за 2007 рік у сумі 1402.42 гривні, що визнано сторонами та підтверджено квитанціями, наявними в матеріалах справи (а.с. 189).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначене прийняв до уваги, правомірно застосував строк позовної давності до правовідносин, що виникли до 2004 року, та зарахував погашення заборгованості за період з 2005 по 2007 рік, за квитанціями № 864,863,862 від 11.07.2007 року.

Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою нею до винесення рішення.  

Розглядаючи спір, суд прийняв від відповідача заяву про застосування позовної давності, про що зазначено на носії інформації, на який здійснювався технічний запис судового засідання від 22.10.2009 року, тому правомірно застосував строк позовної давності та відмовив у стягненні заборгованості за період з 01.01.2004 року по 01.01.2005 року.

За таких обставин, доводи апелянта про те, що судом не вірно застосовані норми матеріального права щодо строку позовної давності безпідставні, та спростовуються як матеріалами справи так і наданими відповідачем доказами на підтвердження своїх заперечень проти позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

    Апеляційну скаргу   Інституту олійних культур Української академії аграрних наук в особі представника Лівошко І.Є. відхилити.

    Рішення  Мелітопольського міськрайонного суду  Запорізької області від 22 жовтня 2009 року залишити без змін.

      Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

    Головуючий:

              Судді: