Справа № 2 – а– 563 /2009
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2009 р. м. Одеса
Суддя Малиновського районний суд м.Одеси ОСОБА_1, розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м.Одесі цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління пенсійного фонду України в Малиновському районні м.Одеси про визнання протиправними дії щодо відмови виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни та про зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до УПФ України в Малиновському р-ні м.Одеси, мотивуючи свої вимоги тим , що він є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Конституційний суд України прийняв рішення №6-рп/2007 від 09.07.2007 р. та №10-рп/2008 від 22.05.2008р., якими скасував деякі положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 р.”, та Закону України “Про державний бюджет України на 2008 р.”, в тому числі і ті, які скорочували суму виплат дітям війни. Проте відповідач перерахунок пенсії не зробив, в зв’язку з чим позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови виплатити щомісячну державну соціальну допомогу, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії та стягнути відповідно до вищезазначених рішень Конституційного Суду України невиплачену за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2008 р. щомісячну державну соціальну допомогу, виходячи із вимог Закону у розмірі 2601 грн. 30 коп.
Позивач та представник відповідача до суду не з’явились, були повідомлені про час та день слухання справи належним чином, надали до суду клопотання з проханням розглядати справу за їх відсутності.
Ухвалою судді справа була призначена до розгляду в порядку письмового провадження.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи , оцінюючи дії відповідача, суд виходить з положень ч.3 ст.2 КАС України та приходить до висновку про їхню протиправність і вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.
Судом встановлено, що позивач народився 21.11.1934 р., являється громадянином України, є пенсіонером, що підтверджується його паспортом та пенсійним посвідченням № 801 від 05.12.1994 р., отримав статус “дитини війни”, перебуває на обліку в УПФ України в Малиновському р-ні м.Одеси та отримує пенсію.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” №2195 від 18.11.2004 р., дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (02.09.1945 р.) було менше 18 років.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України “Про соціальний захист дітей війни”.
Ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” встановлено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.
На підставі ст.6 названого Закону (в редакції до 28.12.2007 р.), дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлений ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058 від 09.07.2003 р. у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч. 3 ст. 28 вищезазначеного Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій,
призначених за цим Законом. Чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 ст.28 зазначеного закону мінімального розміру пенсії.
Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору.
Крім того, це право гарантується ч.2 ст.46 Конституції України, а також ч.2 ст.3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відповідно до якої державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки положення ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни.
П.17 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 р.” було зупинено на 2006 р. дію ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 р.” від 19.01.2006 р. №3367-ІV п.17 ст.77 вказаного Закону виключено, а ст.110 викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, запроваджується у 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, протягом 2006 р. Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни, які передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” визначений не був. Таким чином, фінансування виплат підвищення пенсії дітям війни з Державного бюджету у 2006 р. не проводилось.
Зазначені вище положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 р.” не визнавались неконституційними, отже для проведення спірних виплат у 2006 р. правові підстави відсутні, а тому позовні вимоги про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену соціальну допомогу з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р. не підлягають задоволенню.
Разом з тим, п.12 ст.71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” було зупинено на 2007 р. дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням ст.11 цього закону, якою визначено певні умови отримання підвищення пенсії інвалідам.
Ст.62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 р.” встановила розмір прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 р.”, серед яких: ст.111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 р.”, за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни, та п.12 ст.71, яким зупинено на 2007 р. дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст.111 цього Закону. А отже з цього часу відновлено ст.6 Закону в повному обсязі.
Таким чином, ст.111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 р.”, якою керувався відповідач у 2007 р., втратила чинність саме 09.07.2007 р. та редакція ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» повернулась в стан що існував до внесення змін від 28.12.2007р.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Судом встановлено, що, всупереч рішенню Конституційного суду України, УПФ України в Малиновському районі м.Одеси вказані надбавки позивачеві не виплачував і не сплатив по цей час.
За таких обставин суд вважає, що право позивача порушено, він має право на підвищення пенсії в розмірі, визначеному Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, таким чином нарахування та підвищення має бути вчинено з дня ухвалення рішення Конституційним судом України №6-рп/2007, тобто з 09.07.2007 року.
Поряд з цим, ч.1 ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” Законом України “Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 р. (п. 41 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України”) викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до п.2 Прикінцевих положень Закону України “Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” розділ ІІ цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, набирає чинності з 01.01.2008 року.
За таких обставин, підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в редакції до 01.01.2008 р.), підлягало виплаті у період з 09.07.2007 р. до 31.12.2007 р.
Отже, задоволенню підлягає частина вимог позивача про виплату підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 р. до 31.12.2007 р.
Рішенням Конституційного суду України по справі N 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. положення п. 41 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення.
При цьому у п.6 Конституційний Суд України зазначив, що рішення у цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнаних неконституційними.
Виходячи з того, що редакція ст.65 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 01.01.2008 р. втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі N10-рп/2008 від 22.05.2008 р., то з цього дня відновилася попередня редакція цієї статті, а також право позивача на нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Рішення Конституційного Суду України зворотної дії в часі не має і на період до 22.05.2008 р. не поширюється.
Згідно ст.58 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 р.” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлений в 2008 р. у розмірі: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.
Так як в 2008 р. позивач отримував зазначену допомогу у розмірі 10% від мінімальної пенсії за віком, то в розрахунок за 2008р. необхідними буде застосувати ще 20% від мінімального розміру пенсії за цей час.
Згідно Закону України від 26.12.2008, № 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 р." встановлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 р., тобто 498 грн.
При цьому слід виходити з правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян.
Для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня (ст..48 Конституції України (254к/96-ВР), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст.46 Конституції України), тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до п.31 ч.1 ст.85, п.19 ч.1 ст.92 Конституції України надзвичайного стану (ст..64 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002р. №5-рп/2002 (v005p710-02) у справі щодо пільг, компенсації і гарантій.
Згідно ст.17 ч.1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у ст.1 ч.1 Протоколу №1 до Конвенції право не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява №63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави необхідно визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, пільг і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).
У зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативно-правових актів-закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (п.26 рішення Качко проти України; див.mutatis mutandis рішення у справі Бурдов проти Росії, №59498/00).
З урахуванням вищезазначеного, суд прийшов до висновку, що УПФ діяло без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями на досягнення яких спрямовані його дії, а тому суд вважає за необхідне вимоги позивача задовольнити частково шляхом зобов’язання УПФ України в Малиновському районі м. Одеси провести перерахунок та виплатити позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 р. та з відрахуванням виплачених 10% за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.
Відповідно до „Положення про Пенсійний Фонд України”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1261 від 24.10.2007 р., Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра праці та соціальної політики, одним з основних завдань якого є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплат пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюється за рахунок коштів Пенсійного Фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворення в установленому порядку Головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, м.Києві та Севастополі, управління в районах, містах та районах у містах.
Відповідно до ст.44 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається та перераховується відповідним територіальним органом Пенсійного Фонду України.
Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” покладено на УПФ України в Малиновському р-ні м.Одеси, за місцем проживання позивача.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача підвищення до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функції органу, на який покладено такі повноваження.
Посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі є безпідставними, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст.46 Конституції України та Законом України “Про соціальний захист дітей війни”. Відсутність коштів не є підставою для невиконання зобов’язань, покладених на УПФ України законодавством.
У відповідності до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Керуючись ст..19,46,152 Конституції України, Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2008 рік”, ст..28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року по справі №1-29/2007, рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року по справі №10-рп/2008, ст.ст.7-9, 11, 71, 158, 160, 162, 163 КАС України, суд, -
ПОСТА НОВИВ :
Адміністративний позов ОСОБА_2 до управління пенсійного фонду України в Малиновському районні м.Одеси про визнання протиправними дії щодо відмови виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни та про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати відмову управління пенсійного фонду України в Малиновському районі м.Одеси щодо виплатити ОСОБА_2 щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни - протиправною.
Зобов’язати управління пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії, що передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. з відрахуванням частково виплаченої суми.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів, а також подання після цього апеляційної скарги протягом 20 днів, або у порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя: