ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 січня 2010 р.                                                                                     Справа № 2а-5848/09/2370                                                                              

                                                                                                                                            м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді  Лічевецького І.О.,

при секретарі – Левчуку А.С.,

за участю: прокурора – Максимової В.В.; представника позивача – Гриценка О.М. за довіреністю; відповідача – ОСОБА_2; представника відповідача – адвоката ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом прокурора Лисянського району Черкаської області в інтересах держави в особі Лисянського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення коштів, виплачених в якості допомоги по безробіттю,

ВСТАНОВИВ:

    Прокурор Лисянського району Черкаської області звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах Лисянського районного центру зайнятості про стягнення з ОСОБА_2 коштів, отриманих у вигляді допомоги по безробіттю.

    Позивач стверджував, що в 2006 р. ОСОБА_2 було виплачено  1 193 грн. 81 коп. в якості допомоги по безробіттю. За твердженням позивача зазначені кошти отримані відповідачем незаконно, оскільки в цей період він був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності.

    На підставі наведених обставин позивач просив задовольнити його вимоги, та стягнути з відповідача 1 193 грн. 81 коп.

    В судовому засіданні прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали.

Відповідач, позов не визнав. Не заперечуючи факту отримання коштів відповідач, пояснив, що на момент звернення до центру зайнятості він не займався підприємницькою діяльністю. Відповідач стверджував, що він звернувся з заявами до державного реєстратора та податкової служби про припинення підприємницької діяльності. У цьому зв’язку відповідач посилався на видану державним реєстратором довідку від 12.01.2006 р. про те, що ОСОБА_2 не зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності. Насамкінець, відповідач стверджував, що позивачем пропущені строки звернення до суду.

    Заслухавши думку прокурора, пояснення представника позивача, відповідача та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України (№25к/96-ВР) громадяни мають право на соціальний захист, одним з аспектів якого є право на забезпечення їх у разі безробіття з незалежних від них обставин.

25 січня 2006 р. ОСОБА_2 звернувся до Лисянського районного центру зайнятості з заявою про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, зазначивши при цьому, що на час подачі заяви він не зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності.

Як вбачається з персональної картки особи, яка звернулась до центру зайнятості         № 235906006011800005 та наказів № НТ060125 від 25.01.2006 р. в цей же день відповідачу був наданий статус безробітного, визначені умови і тривалість виплати допомоги по безробіттю та розмір цієї допомоги відповідно до статей 22, 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від  2 березня 2000 року N 1533-III.

Відповідач був знятий з обліку в Лисянському районному центрі зайнятості 21 листопада 2006 р.

Згідно довідки № 235909281 від 12.08.2009 р. за період перебування на обліку в якості безробітного відповідачем було отримано 1 193 грн. 81 коп. в якості допомоги по безробіттю.

Факт отримання ОСОБА_2 вказаних коштів визнається сторонами і у суду не виникає сумніву щодо його достовірності.

Вирішуючи даний спір, суд приймає до уваги, що згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач був зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності 16.05.2003 р. Заява про припинення підприємницької діяльності від ОСОБА_2 до органу державної реєстрації не надходила.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві. Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Таким чином, безсумнівним є те, що відповідач, на момент звернення до центру зайнятості, був зайнятою особою, не мав права на реєстрацію в якості безробітного та на отримання відповідної матеріальної допомоги.

Що стосується твердження відповідача про те, що на момент реєстрації в центрі зайнятості він не займався підприємницькою діяльністю, то суд враховує, що Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV (надалі за текстом – «Закон № 755-IV») пов’язує статус підприємця не з фактом зайняття фізичною особою підприємницькою діяльністю, а з державною реєстрацією цієї особи як підприємця.  

Відповідно до частини 3 статті 46 цього Закону фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Згідно абзацу другому частини 15 статті 47 Закону № 755-IV дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

З огляду на викладене суд не приймає згадане твердження відповідача як доказ.

Суд також критично оцінює посилання відповідача на довідку від12.01.2006 р. про те що ОСОБА_2 не зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності, оскільки згідно наданого на вимогу суду пояснення державного реєстратора зазначена довідка була видана помилково.

У будь-якому випадку за приписами частини 9 статті 47 Закону № 755-IV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням; свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця; довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків; довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку; довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.

За поясненнями відповідача він не отримував необхідні довідки ні від органів Пенсійного фонду України, ні від органів фонду соціального страхування.

Згідно довідки ДПІ у Лисянському районі від 12.01.2010 р. за № 48/17 ФОП ОСОБА_2 до цього часу перебуває на обліку в органах державної податкової служби як платник податків. Із заявою встановленого зразка за формою 8 ОПП відповідач не звертався.

За таких обставин суд відхиляє згадані посилання відповідача на довідку державного реєстратора, як невідповідні.

Що стосується вимоги відповідача про відмову в задоволенні позову з мотивів пропуску позивачем строків звернення до суду, то суд зазначає, що відповідно до статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За даними наявної в матеріалах справи копії листа позивач був повідомлений про те що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 09 липня 2009 р.

Приймаючи до уваги, що позовна заява надійшла до суду 03.12.2009 р., суд не знаходить підстав для застосування положень Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають відмову у задоволенні адміністративного позову з мотивів пропущення строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

З огляду на викладене, суд знаходить вимоги позивача обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини четвертої статті 94 КАС України судові витрати, здійснені позивачем – суб’єктом владних повноважень, з відповідача не стягуються.

    Керуючись ст.ст. 86, 94, 159, 162 КАС України,

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Лисянського районного центру зайнятості (Черкаська область, смт. Лисянка, вул. Кірова, 4, ідентифікаційний код 21368431) 1 193 (одну тисячу сто дев’яносто три) грн. 81 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена в повному обсязі 26 січня 2010 р.

Суддя                                                                                         І.О.Лічевецький