Номер провадження: 22-ц/785/5164/18

Номер провадження 22- ц/785/5068/18

Номер справи місцевого суду: 503/1843/14-ц

Головуючий у першій інстанції Тітова Т.П.

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

з участю секретаря Бєляєвої А.О.

імена (найменування сторін)

позивач - ОСОБА_2

відповідачі - ОСОБА_3, ОСОБА_4

представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні та виплату грошової компенсаціїза апеляційною скаргою ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 05 березня 2018 року та на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 12 квітня 2018 року про додаткове рішення (суддя Тітова Т.П.)

в с т а н о в и в:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення права спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/6 частку у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частку гаража АДРЕСА_3, із виплатою ОСОБА_3 з депозиту суду, внесених нею попередньо в розмірі 53658 грн. та в розмірі 38438 грн.; визнання за нею права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частку гаражу АДРЕСА_3, які належать ОСОБА_3; припинення права спільної часткової власності ОСОБА_4 на 1/6 частку у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частку гаража АДРЕСА_3, із виплатою ОСОБА_4 з депозиту суду, внесених нею попередньо в розмірі 53658 грн. та в розмірі 38438 грн.; визнання за нею права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частку гаража АДРЕСА_3, які належать ОСОБА_4

В своєму позові позивачка посилалася на те, що квартира та гараж є речами неподільними та 4/6 частини квартири та гаража не можуть бути виділені їй в натурі, спільне користування квартирою та гаражем є неможливим, а припинення права власності відповідачів на належні їм 1/6 частину цієї квартири та гаража не завдасть значної шкоди інтересам співвласників. Дане нерухоме майно знаходиться на її повному утриманні, нею проводиться поточний ремонт квартири, забезпечується схоронність майна та поліпшення його стану.

Також позивачка зазначила, що відповідачі порушують вимоги закону щодо утримання майна, яке є у спільній частковій власності, в зв'язку з чим просила позов задовольнити.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її представник позов визнали частково, просили відмовити у стягненні з них на користь позивача судових витрат.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 05 березня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволений частково. Припинено право ОСОБА_3 на 1/6 частку у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 та на 1/6 частку гаража АДРЕСА_3, загальною площею 17 кв.м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 та на 1/6 частку гаража АДРЕСА_3, загальною площею 17 кв.м., які належать ОСОБА_3 на підставі додаткового рішення Кодимського районного суду Одеської області від 31.01.2012 року. Припинено право ОСОБА_4 на 1/6 частку у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 та на 1/6 частку гаража АДРЕСА_3, загальною площею 17 кв.м. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 та на 1/6 частку гаража АДРЕСА_3, загальною площею 17 кв.м., які належать ОСОБА_4 на підставі додаткового рішення Кодимського районного суду Одеської області від 31.01.2012 року. Виплачено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з депозитного рахунку Балтського районного суду Одеської області грошову компенсацію за 2/6 частки квартири АДРЕСА_1 та за 2/6 частки гаража АДРЕСА_3, загальною площею 17 кв.м., в розмірі 53658,00 грн., які внесені на депозит суду ОСОБА_2 та в розмірі 38438,00 грн., які внесені на депозит суду ОСОБА_2 Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір у сумі 262,96 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 658 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати за надання правової допомоги в сумі 2000 грн. В іншій частині позову відмовлено.

03 квітня 2018 року ОСОБА_5, представник ОСОБА_4 в порядку ст.270 ЦПК України подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив розподілити судові витрати, понесені ОСОБА_4 на оплату судової будівельно-технічної експертизи в сумі 5284,80 грн.; а також витрати на правову допомогу юристу ОСОБА_6 за договором б/н від 16.10.2015 року в сумі 3000 грн. та за договором №14 від 24.03.2018 року в сумі 1000 грн., понесені відповідачами.

Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 12 квітня 2018 року в задоволені заяви ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та з ухвалою суду, ОСОБА_5, представник ОСОБА_4, подавапеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині стягнення судових витрат скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у стягненні з відповідачів на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн. відмовити, стягнути з позивача на користь відповідачів витрати, пов'язані з проведенням експертизи, у сумі 5284,80 грн., посилаючись на те, що судом порушені норми процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_5, представник ОСОБА_4 зазначає, що суд при ухваленні судового рішення не врахував судові витрати понесені ОСОБА_4, а тому вважає, що рішення та ухвала суду підлягають скасуванню.

В іншій частині рішення не оскаржується.

У своєму відзиві ОСОБА_2, зазначає, що рішення та ухвала суду, є законною, обґрунтованою та справедливою, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 взагалі не звертались до неї з позовними вимогами, та не ставили питання в позовній заяві та при судовому розгляді про виплату їм судових витрат, а тому просила залишити рішення суду без змін.

В порядку п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, доводи відзиву, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення та ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки рішення та ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення права спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/6 частку у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частку гаража АДРЕСА_3, із виплатою ОСОБА_3 з депозиту суду, внесених нею попередньо в розмірі 53658 грн. та в розмірі 38438 грн.; визнання за нею права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частку гаражу АДРЕСА_3, які належать ОСОБА_3; припинення права спільної часткової власності ОСОБА_4 на 1/6 частку у спільній частковій власності квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частку гаража АДРЕСА_3, із виплатою ОСОБА_4 з депозиту суду, внесених нею попередньо в розмірі 53658 грн. та в розмірі 38438 грн.; визнання за нею права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 та 1/6 частку гаража АДРЕСА_3, які належать ОСОБА_4

Суд першої інстанції при розгляді справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів, прийшов до висновку про задоволення позову з тих підстав, що частка відповідачів у спільному майні (по 1/6), у порівнянні з часткою позивача (4/6), є незначною та не може бути виділена в натурі.

Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Положенням ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», затверджено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом справ. Так, граничний розмір витрат на правову допомогу не може перевищувати 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи фахівця у галузі права.

Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На виконання зазначених вимог, позивачем надано витяг з угоди про правову допомогу № 54 від 16.11.2014 року, квитанція № 38 від 16.11.2014 року на суму 2000 грн., розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу.

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, понесені позивачем в сумі 2000 грн., що включає витрати на консультації і роз`яснення з правових питань, складання позовної заяви та участь адвоката у судових засіданнях, що підтверджується журналами судових засідань, оскільки позивачем доведений у встановленому законом порядку розмір наданої їй такої допомоги, та такі вимоги ґрунтуються на законі і не перевищують граничний розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, підлягають задоволенню в повному обсязі.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, в тому числі витрати на проведення судових експертиз.

За клопотанням позивача, ухвалою суду від 12.02.2015 року по справі було призначено судово-будівельну експертизу та за клопотанням відповідачів, ухвалою суду від 23.11.2016 року по справі було призначено судову комплексну будівельно-технічну та оціночно-будівельну експертизи. Оплата за які проводилась відповідачами. Згідно даного висновку експертизи, висновок, який був проведений за клопотанням позивача спростовано. Отже, дані витрати, які були проведені позивачем задоволенню не підлягають.

З такими висновками суду, колегія суддів погоджується, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В своїх запереченнях відповідачі, позов не визнавали в повному обсязі, на компенсацію були не згодні, вважали, що припинення їх прав на частки у спільному майні є грубим порушенням їх прав (а.с. 45-47 т. 1).

В остаточно поданому позові ОСОБА_2 просила, припинити право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на 2/6 частин квартири та гаражу, також просила визнати за нею право власності на ці частки, та сплатити вартість 2/6 частин. ( а.с. 165 т. 1).

З мотивувальної частини рішення, вбачається, що судом позовні вимоги ОСОБА_2, були задоволенні у повному обсязі.

Однак, суд першої інстанції, помилково вважав, що судові витрати також є позовними вимогами.

За таких підстав, колегія суддів, дійшла до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, та залишенні без змін рішення суду в частині розподілу судових витрат.

03 квітня 2018 року ОСОБА_5, представник ОСОБА_4 в порядку ст.270 ЦПК України подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив розподілити судові витрати, понесені ОСОБА_4 на оплату судової будівельно-технічної експертизи в сумі 5284,80 грн.; а також витрати на правову допомогу юристу ОСОБА_6 за договором б/н від 16.10.2015 року в сумі 3000 грн. та за договором №14 від 24.03.2018 року в сумі 1000 грн., понесені відповідачами.

Відмовляючи у задоволені заяви ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення, суд виходив з того, що відповідачі разом з представником, який приймав участь у судових засіданнях під час розгляду справи по суті у суді, взагалі не ставили питання про розподіл судових витрат, доказів понесених ними за правову допомогу до ухвалення рішення суду не надавали, в судових дебатах представником відповідачів була висловлена думка по судовим витратам позивача, про що свідчить звукозаписувальний технічний засіб, який є додатком до протоколу судового засідання, а лише на початку квітня 2018 року надали заяву із доказами про ухвалення додаткового рішення. Натомість, під час розгляду справи були розглянуті усі позовні вимоги та вирішено питання по судових витратах.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволені заяви, оскільки суд прийшов до вірного висновку, що вивчення документальних доказів понесених судових витрат тільки при винесенні додаткового судового рішення протирічить нормам діючого цивільного процесуального законодавства.

Згідно із положеннями ст.. 270 ЦПК України, питання ухвалення додаткового судового рішення розглядається судом в судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати;

4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 430 цього Кодексу.

Із системного аналізу зазначених норм процесуального закону випливає, що суд може ухвалити додаткове рішення щодо понесених судових витрат лише в тому разі, якщо: 1) докази таких витрат були надані суду при розгляді справи до ухвалення рішення; 2) ці докази були предметом судового розгляду; 3) були надані іншим особам, які беруть участь у справі, для ознайомлення; 4) були досліджені судом у судовому засіданні, проте стосовно них рішення ухвалене не було.

Більш того, стаття 246 ЦПК України, передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідачами була видана довіреність представнику ОСОБА_6 на представлення їх інтересів в суді (а.с. 204-205).

Будь яких доказів про сплату ОСОБА_6, грошових коштів під час розгляду справи надано не було, також відповідачами не ставилось питання про розподіл судових витрат, які були ними понесені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, також зазначає, про стягнення грошових коштів за проведення експертизи, однак з матеріалів справи вбачається, що витрати по проведенню експертизи були сплачені відповідачами у рівних частках, при цьому з апеляційною скаргою звернулась лише ОСОБА_4 (а.с. 267 т. 1).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 про те, що суд при ухваленні судового рішення не врахував судові витрати понесені ОСОБА_4, однак при винесені рішення та додаткового рішення міг вирішити питання щодо розподілу судових витрат, однак цього не зробив, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки під час розгляду справи по суті у суді, відповідачі не ставили питання про розподіл судових витрат, також не надали доказів понесених ними за правову допомогу судових витрат до ухвалення рішення суду та лише 03 квітня 2018 року звернулися до суду з заявою та з доказами про ухвалення додаткового рішення.

Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, рішення суду та ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

РішенняБалтського районного суду Одеської області від 05 березня 2018 року в частині стягнення судових витрат - залишити без змін.

Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 12 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 21 листопада 2018 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ О.Г. Журавльов

______________________________________ Ю.І. Кравець