19.11.18

22-ц/812/279/18

Справа №487/1676/18

Провадження № 22 Ц- 812/279/18 Головуюча першої інстанції: Павлова Ж.П.

Категорія- 54 Доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І

П О С Т А Н О В А

Іменем України

2018 р., листопада місяця, 19 дня м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Лисенка П.П.

Серебрякової Т.В.

із секретарем

судового засідання: Лівшенком О.С.

з участю:

позивача - ОСОБА_4

представника:

відповідача - Остапчук О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.08.2018 р., у справі за

позовом

ОСОБА_4 до Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ( далі- Миколаївський НДЕКЦ МВС України, або Установа) про визнання незаконними дій щодо ненадання відпусток по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати та щодо відмови у поворотному прийнятті на роботу; визнання незаконним наказу про звільнення у зв'язку із скороченням штатів; протиправними дій щодо дискримінації, визнання переважного права на зайняття вакантних посад;

визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

встановила:

02.04.2018 р. ОСОБА_4 звернувся з позовом до Миколаївського НДЄКЦ МВС України про визнання незаконними дій щодо ненадання відпусток по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати та щодо відмови у поворотному прийнятті на роботу; визнання незаконним наказу про звільнення у зв'язку із скороченням штатів; протиправними дій щодо дискримінації, визнання переважного права на зайняття вакантних посад; поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що працював у відповідача на посаді завідувача сектору кадрового забезпечення згідно з наказом №53 о/с від 09.11.2016 р.

Наказом № 15 о/с від 05.03.2018 р. його звільнено з посади з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатів.

Перед звільненням йому було відмовлено у наданні відпустки по догляду за дитиною, а відпустка без збереження заробітної плати, як особі з інвалідністю була надана з перенесенням дати на наступний день, що суперечить його волевиявленню.

Вважаючи незаконними дії відповідача щодо звільнення за скороченням штатів, щодо ненадання відпустки по догляду за дитиною та перенесення дати відпустки без збереження заробітної плати, щодо дискримінації та надання переваги іншим особам, щодо недопуску до робочого місця, позивач просив про задоволення його позову з поновленням на попередній посаді та наданням відпустки по догляду за дитиною та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у розмірі 100.000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.08.2018 р. ухвалено про відмову задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи, що звільнення здійснено незаконно, відповідач діяв неправомірно, а суд цих обставин в достатній мірі не врахував, внаслідок чого висновки рішення не відповідають дійсним обставинам справи та наданим доказам.

Перевіряючи законність та обгрунтованність оскаржуваного рішення в межах оскарження, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

В оцінці правомірності вивільнення працівника на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України слід виходити з того що суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у власника мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що відсутні підстави для отримання відпустки по догляду за дитиною, оскільки позивач не надав оригіналу довідки, якою б достовірно підтверджувався факт дострокового виходу на роботу матері дитини; що перенесення на один день початку відпустки без збереження заробітної плати, як особі з інвалідністю, не порушує її права, оскільки в день подання заяви про відпустку позивач перебував на роботі, внаслідок чого відпустка була надана з наступного дня, тобто з 03.01.2018 р.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що в Миколаївському НДЄКЦ дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, наслідком якого стало, скорочення чисельності та штату працівників; що позивача повідомлено про скорочення посади та наступне звільнення в передбачений законом строк та що йому були запропоновані для зайняття усі вакантні на період вивільнення посади, які відповідали його рівню освіти та кваліфікації.

Від зайняття цих посад позивач відмовився, а тому підстав для його поновлення не встановлено.

З такими висновками суду колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи, підтверджуються наявними у справі доказами та узгоджуються з вимогами норм матеріального права.

Так з матеріалів справи вбачається, що позивач працював в Установі на посаді завідувача сектору кадрового забезпечення з листопада 2016 р., має вищу освіту за спеціальністю педагогіка і методика середньої освіти та кваліфікацію викладача допризовної підготовки, вчителя фізичної культури (а.с. 52-53, 41т. 1).

Наказом МВС України № 1074 від 26.12.2017 р. запровадено організаційно- штатні зміни в науково-дослідих установах МВС.

Цим же наказом затвердено перелік змін у штатах таких установ ( а.с. 27-28 т. 1).

За змістом цього переліку в Установі скорочені посади заступника директора, завідувача сектору кадрового забезпечення, у відділі забезпечення діяльності центру -посада юрисконсульта II категорії, водія у секторі матеріально-технічного забезпечення.

Натомість введено посади провідного юрисконсульта у віділі забезпечення діяльності Центру, фахівця II категорії у секторі докуменального забезпечення діяльності Центру та (наказ МВС України № 26 від 15.01.2018 р. «Про організаційно-штатні зміни в науково-дослідних установах МВС») еспертів, головних експертів у відділах відповідних досліджень.

Зазначені зміни крім того, підтверджуються штатними розписами Установи ( а.с. 107-164 т. 1)

02.01.2018 року позивача було попереджено про скорочення посади, яку він займав та наступне звільнення, але від підпису попередження він відмовився, що підтверджено актом складеним та підписаним трьома уповноваженими працівниками Центру (а.с.29-30 т.1).

В подальшому ОСОБА_4 були запропоновані для заміщення три вакантні посади, які відповідають його освітньому рівню та кваліфікації. ( а.с. 29, 31,33,35,36 т.1)

Зокрема, посади фахівця сектору документального забезпечення та провідного фахівця сектору матеріально-технічного забезпечення і водія цього ж сектору.

Від зайняття цих посад він відмовився та виявив бажання зайняти іншу вакантну, у зв'язку з переведенням іншого працівника, посаду завідувача сектору організаційно методичного забезпечення та організації наукової роботи відділу забезпечення Центру ( а.с 64 т. 1).

Відповідно до наданих посадових інструкцій ( т.1 а.с. 179-205) зазначена посада вимагає вищої освіти за спеціальністю економіка та стажу роботи за відповідним професійним спрямуванням.

Такого рівня освіти та стажу роботи відповідної кваліфікації позивач не має.

В ході судового розгляду встановлено, що в Центрі були відсутні інші вакантні посади, що могли б бути запропоновані позивачу в якості пропозиції підходящої роботи, що підтвердили в судовому засіданні свідки.

Таким чином, адміністрація Установи виконала вимоги закону щодо працевлаштування працівника посада якого скорочується.

Підстав вважати, що звільнення ОСОБА_4 мало місце з мотивів інвалідності, що вимагає відповідного висновку медико-соціальної експертизи, відповідно до приписів ч.2 ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», під час розгляду справи не встановлено.

Що стосується висновків суду про недоведеність вимог щодо неправомірного ненадання відпустки по догляду за дитиною та перенесення дати початку відпустки без збереження заробітної плати, то їх також слід визнати правильними і такими, що підтверджуються доказами, яким дана належна юридична оцінка.

Так відповідно до положень ст.ст. 18, 20 Закону України «Про відпустки» відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, може бути використана, як матір'ю, так і батьком дитини.

В той же час, має бути надана довідка з місця роботи матері про те, що вона стала до роботи до закінчення терміну цієї відпустки.

Із змісту цих норм закону вбачається, що така відпустка не може одночасно використовуватися обома батьками.

Для перевірки цих обставин має бути надано оригінал відповідної довідки з долученням її копії до матеріалів, які мають бути підставою для видання наказу про надання відпустки.

Закон дійсно не вимагає долучення до кадрової справи оргіналу такої довідки до заяви батька.

В то же час, на письмову пропозицію ( а.с. 40, т. 1) надати оригінал довідки для перевірки ОСОБА_4 не відповів та оригіналу довідки не надав, позбавивши роботодавця можливості перевірити обставини відповідності вимоги працівника вимогам закону.

Після виходу на роботу 02.01. 2018 р. після лікарняного ОСОБА_4 подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, як особі з інвалідністю, яка була надана йому з наступного дня, тобто з 03.01.2018 р.

Таким перенесенням дати відпустки права робітника не порушуються, оскільки в день подання заяви він перебував на роботі і цей день йому зараховано як робочий.

Відмовляючи у задоволенні вимог щодо визнання факту дискримінації, суд обгрунтовано посилався на вимоги Конституції України, положення Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» № 5207-VI від 06.09.2012 р. ( далі- Закон № 5207-VI ) норми міжнародного права, зокрема Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Хартії основних прав Європейського Союзу, якими забороняється дискримінація будь-якого виду.

При цьому, судом не встановлено ознак дискримінації при вирішенні питань щодо надання відпусток, вирішення питання щодо скорочення посади позивача та подальшого його звільнення, відповідно до визначення наведеного у п.2 ч.1 ст. 1 Закону № 5207-VI з урахуванням застереження, яке міститься у ст.1 Протоколу № 12 до Конвенції стосовно того, що здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, оскільки пояснення свідків та інші наявні у справі докази, не дають обгрунтованих та безсумнівних підстав вважати, що вирішення трудового спору, як при наданні відпусток так і скорочення посади відбувалося на грунті дискримінації із застосуванням прямих дискримінаційних обмежень з боку керівництва Установи чи шляхом підбурювання інших осіб до таких дій.

Судом правильно також зазначено про невідповідність способу захисту права з посиланням на вимоги Закону України «Про звернення громадян», оскільки письмові звернення позивача до Установи мали місце з приводу спірних трудових відносин, вирішення яких мало відбуватися відповідно до норм діючого трудового законодавства, а не на підставі зазначеного закону.

Оскільки судом не встановлено порушень трудових прав позивача, то підстав для задоволення його вимог про відшкодування моральної шкоди відсутні.

З цього приводу в рішенні суду першої інстанції також наведені відповідні обгрунтування з посиланням на норми права, якими врегульовані спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що приводом для звільнення та незаконного вирішення питань щодо відпусток, стала його принципова позиція стосовно невиконання незаконних вказівок нового керівника установи, не заслуговують на увагу, оскільки достовірних доказів такого конфлікту матеріали справи не містять.

Посилання на незаконність відмови у наданні відпустки по догляду за дитиною також не заслуговують на увагу, оскільки по-перше, працедавець не надсилав письмового повідомлення про відмову у наданні такої відпустки.

По-друге, з часу подання такої заяви ( 21.12.2017 р) позивач перебував у плановій відпустці, а після цього до 29.12.2017 р. на лікарняному.

Вийшов на роботу 02.01.2018 р. та в той же день подав заяву про надання іншої відпустки - без збереження заробітної плати.

По -третє, він так і не надав оригіналу відповідної довідки з місця роботи дружини для перевірки обставин підставності надання відпустки по догляду за дитиною.

Що стосується незаконності перенесення на один день початку відпустки без збереження заробітної плати, то їх також не можна визнати обгрунтованими, оскільки друге січня 2018 року, яке визначено позивачем як початок відпустки, зараховано йому як робочий день ( а.с. 45 зв.- 46 т. 1).

Доводи апелянта щодо незаконності скорочення та наступного звільнення також не заслуговують на увагу, оскільки скорочення штату ініційовано органом виконавчої влади та стосується не лише одного працівника.

Крім того, він належним чином попереджений про скорочення посади та наступне звільнення, а достовірність факту відмови від ознайомлення з попередженням перевірена судом шляхом допиту свідків та належної оцінки усіх зібраних доказів у сукупності.

Письмові матеріали, які обгрунтовують підставність скорочення штатної чисельності та посадові інструкції, якими визначаються кваліфікаційні вимоги до зайняття посад свідчать про те, що крім тих вакантних посад, які були запропоновані позивачу, в штаті Установі не було на час звільнення інших вакантних посад, які б відповідали освітньому рівню та кваліфікації позивача. Доводи щодо нездійснення працедавцем перегрупування посад не підлягають врахуванню, оскільки таке переміщення працівників є правом власника чи уповноваженого органу, а його незастосування не породжує обов'язку суду обговорювати доцільність нездійснення таких заходів.

Посилання апелянта на наявність інших вакантних посад, які йому незапропоновані, також не можуть бути враховані, оскільки ні посада завідувача сектору імунологічних досліджень…, ні посади заступника завідувача відділу забезпечення діяльності, завідувача сектору матеріально-технічного забезпечення не може бути заміщена особою, яка не має відповідного цим посадам освітнього та кваліфікаційного рівня.

При цьому посилання на те, що зміст наданих відповідачем посадових інструкцій в частині кваліфікаційних вимог не відповідає типовим посадовим інструкціям та вимогам Довідника кваліфікаційних характеристик професій, відповідними доказами не підтверджені.

З тих же підстав не підлягають врахуванню і посилання на відмову у поворотному прийнятті на роботу.

Безпідставними слід визнати і посилання на факти дискримінації, оскільки беззаперечних доказів того, що до позивача застосовувалися дискримінаційні заходи підчас вирішення трудового спору підчас судового розгляду не встановлено.

Сам по собі факт наявності перешкод для входу до робочого кабінету, не може свідчити про дискримінацію.

При цьому суд зробив обгрунтоваий висновок, що заміна замка та відсутність ключів у позивача визвана іншими причинами не пов'язаними з упередженим ставленням до працівника.

Інші доводи апелянта, які зокрема, стосуються деталізації оцінки доказів, обставин службового просування нового керівника також не підлягають врахуванню при апеляційному перегляді, оскільки висновків суду щодо правових наслідків вирішення справи не спростовують

Враховуючи наведене колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.08.2018 р. - залишити без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, але з цього часу на протязі тридцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.І. Галущенко Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 23.11.2018 р.