Справа № 2-а-95/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2010 року                 С уддя Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим – ОСОБА_1В ., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі АР Крим про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом своїх прав, визнання неправомірними дій щодо відмови в перерахуванні надбавки до пенсії і зобов’язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач   звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі АР Крим про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом своїх прав, визнання неправомірними дій щодо відмови в перерахуванні надбавки до пенсії та зобов’язання відповідача зробити перерахунок пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 01.01.2006 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус дитини війни і відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. З 2006 року по даний час зазначена допомога позивачу не сплачувалась, оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" була зупинена дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 зупинення дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік було визнано неконституційним, у зв’язку з чим позивачу повинні були зробити перерахунок і сплачувати надбавку до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. З цих підстав позивач просить визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі щодо відмови в перерахунку надбавки до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зобов’язати відповідача зробити перерахунок надбавки до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 01.01.2006 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Позивач також просить відновити строк для звернення до суду, оскільки він пропущений з поважних причин, про факт порушення його прав йому стало відомо лише в грубні 2008 року.

Позивач в судове засідання не з'явився, просить розглядати справу за його відсутності.

Відповідач явку представника не забезпечив, надав заперечення проти позову, в яких також просить розглянути справу за відсутності свого представника.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов, у яких зазначив, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195-VI, дітям війни пенсії чи щомісячне довічне утримання або державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак, зазначеним Законом, не визначено поняття терміну "мінімальна пенсія за віком".

Управління вважає, що вимоги позивача застосувати у якості мінімальної пенсії за віком, мінімальний розмір пенсії, встановлений Законом України № 1058 від 09.07.03 "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" неправомірними, оскільки ч. 1 ст. 28 Закону України № 1058 від 09.07.03 "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначеного законом. При цьому, ч. 3 ст. 28 даного Закону (в ред. Закону № 2505 від 25.03.05) встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для встановлення розмірів пенсії, призначених у відповідності з цим Законом.

На думку відповідача ст. 28 Закону України № 1058 від 09.07.03 "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" не підлягає застосуванню при визначенні розміру надбавки до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону № 2195.

Також відповідач вважає, що Управління пенсійного фонду України в Роздольненському районі АР Крим не є відповідачем у справі, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Покладення обов’язку щодо виплати зазначених сум на Управління, яке не є розпорядником коштів Державного бюджету України суперечить ст. 19 Конституції України, відповідно до положень якої органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач посилається на те, що відповідно до п. 17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" на 2006 рік було зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". При цьому зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не вносились. Таким чином, відповідач вважає, що вимоги позивача про перерахунок пенсії за 2006 рік є незаконними та не підлягають задоволенню.

Також відповідач посилається на те, що відповідно до ст.ст. 99, 100 КАС України позивач пропустив строк для звернення до адміністративного суду з позовними вимогами, який обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі АР Крим вважає, що строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів був пропущений позивачем без поважних причин та відповідно до ст. 100 КАС України наполягає на відмові в задоволенні позову через пропуск строку позивачем без поважної причини.

Відповідач вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у частині строків виплати щомісячної соціальної допомоги, оскільки з 01.01.07 діяла редакція Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", яка до 09.07.07 не змінювалась та не визнавалась неконституційною, та відповідно, зазначений Закон підлягав застосуванню. Управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі АР Крим вважає неправомірним встановлення соціальної допомоги з 01.01.07, оскільки рішення Конституційного Суду України набуло чинності 09.07.07 та не має зворотної дії у часі.

Також з 01.01.2008 року діяла редакція Закону України від 28.12.07 № 107-VI «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка до 22.05.2008 року не змінювалась та не визнавалась неконституційною, таким чином відповідач вважає, що вимоги позивача про перерахунок соціальної допомоги з 01.01.2008 року є незаконними.

Відповідач вважає, що п. 41 розділу 2 Закону України від 28.12.07, № 107-VI "Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Розмір державної соціальної допомоги був встановлений та виплачувався у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного суду України по справі № 10 рп/2008 від 22.05.08 вказаний пункт Закону України № 107-VI визнаний неконституційним.

Відповідач у запереченнях зазначив, що п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 530  від 28.05.2008 року встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких розповсюджується дія Законів "Про статус ветеранів війни, гарантіях соціальної допомоги" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячному довічному грошовому утриманню або державної соціальної допомоги, яка сплачується замість пенсії, підвищення проводиться в таких розмірах: з 22.05.08 – 48,10 грн., з 01.07.08 – 48,20 грн., з 01.10.08 – 49,80 грн.

Також відповідач зазначив, що, Управління як орган державної виконавчої влади, діючи на підставі Конституції та Законів України здійснювало виплату даної надбавки позивачу у розмірах, встановлених вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.08, а саме: з 22 травня – 48,10 грн., з 01 липня – 48,20 грн., з 01 жовтня – 49,80 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином України, народився у 1944   році, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якої на час закінчення (02.09.1945) другої світової війни було менше 18 років, у зв’язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання державної соціальної допомоги. Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004 року, в редакції, яка діяла в спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 року № 11-2, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, тому Управління Пенсійного фонду України в  Роздольненському районі АР Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб’єктом владних повноважень в розумінні ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правовідносини сторін регулюються ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004 року (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законами України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", "Про Державний бюджет України на 2007 рік",  "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін в деякі законодавчі акти".

Статтею 77 Закону України від 20 грудня 2005 року N 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006" рік зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Законом України від 19 січня 2006 року N 3367-IV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" установлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету".

Пунктом 12 ст. 71, ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року № 489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 року у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України "Про Державний бюджет України" інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян – таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Згідно частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції…, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Розглядаючи борги у сенсі поняття "власності", яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права" і, таким чином, як власність.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності відповідних бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Тобто чинне правове положення передбачає соціальні виплати і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною  війни, тому має право на їх одержання, яке не залежить від розміру доходів утримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 року текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладений в редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 року визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004 року, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною  війни, тому має право на їх одержання, яке не залежить від розміру доходів утримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Таким чином, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Відсутність у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист і як причина невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду. Головним розпорядником коштів для виплати, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", є Пенсійний фонд України.

Згідно зі ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Позивач не звертався за вирішенням спору у досудовому порядку.

Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006-2008 роки та за період січня 2009 року позивачем пропущений, оскільки позивач звернувся до суду з позовною заявою 12.02.2010 року, тобто поза межами річного строку, встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Тому позов підлягає задоволенню в межах строку позовної давності з 01.02.2009 року.

Заперечення відносно положення ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого.

Посилання відповідача в запереченнях до позову на ухвалу Конституційного суду України від 19.05.2009 року № 27-у/2009 по справі № 2-25/2009, судом не може бути прийняте до уваги, оскільки зазначеною ухвалою Конституційний суд України відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення терміна (словосполучення) "мінімальна пенсія за віком", та вказав на те, що непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого у абзаці першому частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року № 2195-IV (2195-15).

Доводи відповідача щодо відсутності, не виділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов’язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.

Доводи позивача підтверджені наданими доказами: паспортом громадянина України, посвідченням дитини війни, довідкою управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі АР Крим про отримання позивачем пенсії та доплати з 1 січня 2008 року у вказаній сумі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законами України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195-IV, "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, "Про державний бюджет України на 2008 рік та про  внесення змін в деякі законодавчі акти" № 107-VI від 28.12.2007 року, "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини", Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, ст.ст. 3, 10, 11, 18, 69-71, 86, 99, 100, 121 ч. 3, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі щодо відмови в перерахунку надбавки до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" неправомірними.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Роздольненському районі зробити перерахунок надбавки до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" починаючи з 01.02.2009 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням сум, виплачених у цей період.

Судові витрати віднести на рахунок Державного бюджету України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду  шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення,   а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення її в повному обсязі.   Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України  без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження . Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя: