Справа № 2а-1134/10

ПОСТАНОВА

Іменем  України

18 березня 2010 року                              Кіровський районний суд м. Донецька у складі :

головуючої - судді                                 Святохи Л.В.

при секретарі                                          Сугань Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Кіровському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та зобов*язання призначити щомісячну страхову виплату та одноразову страхову виплату у зв*язку з втратою працездатності,

ВСТАНОВИВ :

     Позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалід 3 групи. Згідно з Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він отримує пенсію, що складається з державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров*ю. Також йому виплачується щорічна компенсація на оздоровлення. Згідно зі ст. 60 вказаного Закону постраждалим можуть надаватись й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України. Тому він вважає, що йому повинні виплачуватись страхові виплати, передбачені Законом України «Про загальнообов*язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності», а саме щомісячна страхова виплата втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати професійної працездатності, а також одноразова допомога. Згідно з висновком МСЕК від 05.09.1994 р. йому встановлена 3 група інвалідності та 50 % втрати працездатності. Відповідач відмовляється добровільно призначити йому вказані страхові виплати, тому він просить визнати дії відповідача неправомірними та зобов*язати його призначити і виплатити одноразову допомогу в розмірі середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати професійної працездатності та щомісячну страхову виплату втраченого заробітку.

     В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та суду пояснив, що він був призваний на військові збори по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з ОСОБА_2, де працював в автотранспортному підприємстві. На ЧАЕС був з 30.09.1987 р. по 22.02.1988 р., після чого переїхав до м. Донецька і працював на Донецькому коксохімічному заводі. В 1991 р. йому первинно було встановлено 25% втрати працездатності внаслідок виконання військової служби під час ліквідації аварії на ЧАЕС, після чого ДКХЗ сплачував йому регрес у розмірі 25% втраченого заробітку протягом двох років. В 1994 р. первинно встановлена 3 група інвалідності, після чого йому припинили сплачувати регрес, була призначена пенсія по інвалідності. На теперішній час первинні довідки про встановлення ступеню втрати працездатності не зберіглися. Акт про нещасний випадок по формі Н-1 або про наявність профзахворювання по формі П-4 не складався. Він отримує в УПСЗН Кіровського району м. Донецька відповідні компенсації, як ліквідатор 1 категорії, в тому числі допомогу на оздоровлення, а в УПФУ – пенсію. Раніше до відповідача з питання призначення йому страхових виплат не звертався. Просить стягнути з відповідача одноразову та щомісячні страхові виплати, оскільки він втратив здоров*я під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

      Представник відповідача позов не визнав та суду пояснив, що відшкодування шкоди особам, постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС, провадиться за нормами спеціального законодавства  : Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за рахунок державного бюджету України органами Пенсійного Фонду України та УПСЗН. Закон України «Про загальнообов*язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» не поширюється на осіб, здоров*ю яких заподіяно шкоду у результаті виконання робіт, пов*язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

       Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши подані докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступне.

       Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

       В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії А № 111686. Крім того, він є інвалідом 3 групи і має  право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни, про що свідчить посвідчення серії Б № 305461. Відповідно до довідки МСЕК № 232302 позивачу 5.09.1994 р. встановлена 3 група інвалідності та 50% втрати працездатності безстроково внаслідок професійного захворювання, пов*язаного з виконанням обов*язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

       Зв*язок захворювання з ЛНА на ЧАЕС підтверджений і експертним висновком Донецької регіональної межвідомчої експертної ради від 10.03.1992 р.

       Відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. № 2694-12 відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров*я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі Закону України «Про загальнообов*язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-14.

        Приписами ст.14 цього Закону встановлено, що нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов*язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров*ю. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов*язаних з роботою.

          Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян – суб*єктів підприємницької діяльності, а право на забезпечення по страхуванню також поширюється на осіб, право яких на отримання відшкодування шкоди було раніше встановлене згідно із законодавством СРСР або України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов*язаних з виконанням ними трудових обов*язків.

         На час встановлення ОСОБА_1 стійкої втрати працездатності діяли «Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров*я, пов*язаним з виконанням ним трудових обов*язків», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 р. № 472. Ст. 1 Правил передбачає, що підприємство несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров*я, пов*язаним з виконанням ним трудових обов*язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

      Суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 отримав професійне захворювання під час проходження військової служби по ліквідації наслідків ЧАЕС і тому воно не пов*язане з виконанням ним трудових обов*язків, а також з фізичним чи психічним впливом небезпечних або шкідливих умов праці на підприємстві. Крім того, передбачений законом акт про нещасний випадок на виробництві по формі Н-1 або акт про встановлення профзахворювання на підприємстві не складався.

       Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров*я, соціального захисту потерпілого населення визначені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-Х11. Фінансування витрат, пов*язаних з реалізацією даного Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету (ст.63).

        Суд вважає, що конституційні права позивача, що є особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону його життя і здоров*я, повністю забезпечуються реалізацією Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

        Таким чином, правові підстави для призначення позивачу одноразової страхової виплати та щомісячної страхової виплати втрати працездатності відсутні, а дії відповідача щодо відмови йому в нарахуванні та виплаті вказаних страхових компенсацій є правомірними, оскільки відповідають вимогам Закону України «Про загальнообов*язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ».

        Тому позов задоволенню не підлягає.

         На підставі викладеного, керуючись Законами України «Про загальнообов*язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про охорону праці», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст.8, 71, 158-160, 162, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

        У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Кіровському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та зобов*язання призначити одноразову страхову допомогу та щомісячну страхову допомогу у зв*язку з втратою працездатності відмовити.

      Постанова може бути оскаржена до Апеляційного адміністративного суду Донецької області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів, а потім – апеляційної скарги протягом 20 днів.    

                               Суддя                                                                  Л.В.Святоха