ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 листопада 2018 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/11504/17

Головуючий у першій інстанції - Литвиненко І.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/108/18

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Бечка Є.М.,

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.,

секретарі: Герасименко Ю.О., Кривопиша Я.О.

за участю: представника позивача ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційні скарги ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОС ЛІЗИНГ» на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 14 червня 2018 року, ухвалене в складі судді Литвиненко І.В., у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОС ЛІЗИНГ» про визнання договору недійсним,

треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саваріна Олена Сергіївна, ОСОБА_5,

дата складання повного тексту: 23 червня 2018 року, м.Чернігів,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ» в якому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 06 вересня 2012 року №4098L12/00-LD укладеного між сторонами.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що 06 вересня 2012 року між ним та ТОВ «УніКредит Лізинг» був укладений договір фінансового лізингу №4098L12/00-LD. Відповідно до додатку №4098L12/00 до договору фінансового лізингу предметом лізингу є легковий автомобіль AUDI Q7, ціна предмету лізингу складає 86112,72 доларів США, що на день складання додатку становить 688299 грн. Вважає, що умови договору є несправедливими, зокрема договором, а саме п.п. 5.5, 5.6, 5.6.1, 5.6.2, 12.2.4, 7.2, 7.2.1, 7.2.2, 7.2.3 передбачено, що у випадку виникнення у ході виконання грошових зобов'язань лізингоодержувача за договором обов'язку сплати податків, зборів, інших платежів лізингодавцем чи виникне необхідність сплати податку на додану вартість лізингоодержувачем вони сплачуються лізингоодержувачем; договір містить обов'язок лізингоодержувача у продовж 10 днів підписати відповідну додаткову угоду до цього договору; лізингодавець встановив за собою право в односторонньому порядку переглядати розміри тарифів, а у випадку незгоди лізингоодержувача з переглянутими тарифами, попередньо затверджені тарифи автоматично збільшуються у півтора рази; нечітке визначення підстав зміни вартості лізингових платежів, розміру предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці; виконання зобов'язань забезпечується лише відповідальністю лізингоодержувача. Позовні вимоги мотивовані тим, що продавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими; розділ 12 договору налічує вісім пунктів санкцій за невиконання умов договору лізингоодержувачем проти одного пункту санкцій за невиконання умов договору лізингодавцем; не передбачено зобов'язання лізингоодержувача за порушення якого, могли б нараховуватись санкції у вищезазначеному розмірі, у зв'язку із чим п. 12.1, п. 12.2, п. 12.3, п. 12.4, п. 12.5, п. 12.6 договору є несправедливими; нечітке визначення лізингових платежів, при цьому договір не встановлює підстав, порядку та розрахунку за яким відбувається можлива зміна комісії. Позивач посилався на ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» та зазначає, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі, істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу та розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди та ч.2 ст.632 ЦК України за якою зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 14 червня 2018 року позов задоволено частково, визнано недійсними пункти 5.5, 5.6, 5.6.1, 5.6.2, 12.1.2, 12.2.4 договору фінансового лізингу №4098L12/00-LD від 06 вересня 2012 року, укладеного між ТОВ «Унікредит лізинг» та ОСОБА_3 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О.С., зареєстрованого в реєстрі №3580, в іншій частині позову відмовлено. Також стягнуто з відповідача на користь держави 640 грн. судового збору

Не погоджуючись з даним рішенням ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ» звернулося до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду скасувати в частині визнання недійсним п. 12.1.1 договору фінансового лізингу №4098L12/00-LD та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 в частині визнання недійсним п. 12.1.1 вказаного договору фінансового лізингу.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що жодна з обставин, що викладена в позовній заяві не доведена те не підтверджується будь-яким належним доказом. Судом першої інстанції проігноровано та не досліджено докази щодо неналежного виконання зобов'язань позивачем, які викладалися відповідачем у відзиві на позов, що в свою чергу виключає задоволення позову на підставі включення «несправедливих умов» на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ» звертає увагу, що ОСОБА_3 був укладений ще один Договір фінансового лізингу №3292L11/00-LDвід 12 грудня 2011 року, за яким ОСОБА_3 також неналежно виконував свої зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість. Договір було розірвано, але позивач ані заборгованість, ані неустойку за прострочення виконання грошових зобов'язань не сплатив. Предметом лізингу був автомобіль PEUGEOT BOXER, який на даний час не повернуто. Незважаючи на це ОСОБА_3 був пред'явлений позов про визнання недійсним Договору фінансового лізингу №3292L11/00-LDвід 12 грудня 2011 року на підставі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 01 червня 2017 року позивачу відмовлено у задоволенні позову та дане рішення Апеляційним судом залишено без змін. ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ» посилається на те, що дані договори фінансового лізингу повністю співпадають, тобто у подібних правовідносинах щодо тих самих сторін судом у задоволенні таких самих вимог було повністю відмовлено.

ОСОБА_3 також подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що умови договору лізингу порушують права позивача, всупереч вимогам цивільного процесуального законодавства та сталій практиці міжнародних судів, рішення яких є джерелом права у нашій країні, судом першої інстанції не було належним чином надано правову оцінку доказу, долученому позивачем до матеріалів справи, а саме: письмовій консультації, підготовленій спеціалістом ПП «ГРАНД ІНШУР» 03 квітня 2017 року на замовлення позивача.

У наданий судом строк сторони відзиви на апеляційні скарги не подали.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що положення пунктів 5.5, 5.6, 5.6.1, 5.6.2 договору є несправедливими, оскільки не передбачають чіткий порядок сплати додаткового платежу до чергового, або суми, на яку відбудеться збільшення лізингового платежу та передбачають обов'язок лізингоодержувача погодитись з умовами додаткової сплати або збільшення лізингового платежу, не передбачаючи при цьому порядок зміни такої плати та права лізингоодержувача відмовитись від цих умов, а також порядок, який застосовується в разі такої відмови; несправедливою є умова про нарахування штрафних санкцій за невиконання п.5.6.2 Договору, так як встановлює відповідальність за не підписання додаткових угод до договору, що виключає принцип свободи договору як такий; несправедливою є умова щодо неповернення лізингодавцем будь-яких платежів належно сплачених лізингоодержувачем або скасування платежів, що мають бути сплачені лізингоодержувачем лізингодавцю до моменту такого повернення/вилучення в межах виконання цього договору (п.12.1.2), так як фактично надається можливість лізингодавцю не повертати кошти на оплату, яка була здійснена споживачем, у разі відмови виконати договір та наступного розірвання договору, так як до складу лізингового платежу входить відшкодування вартості предмету лізингу, яка повинна бути повернутою, в разі розірвання договору. Суд зазначив, що позиція відповідача щодо того, що не було завдано шкоди споживачу не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки предмет лізингу був повернутий лізингодавцю, договір розірваний, а кошти, які вносились, як відшкодування вартості предмету лізингу не були повернуті при розірванні договору. Суд прийшов до висновку, що оспорюваний договір містить несправедливі умови - пункти 5.5, 5.6, 5.6.1, 5.6.2, 12.1.2, 12.2.4 договору, визначені ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», однак їх недійсність не тягне за собою недійсність всього договору, а тому заявлений позов підлягає частковому задоволенню.

З таким висновком колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується.

Судом встановлено, що 06 вересня 2012 року між ТОВ «УніКредит Лізинг» та ОСОБА_3 був укладений Договір фінансового лізингу №4098L12/00-LD, згідно якого лізингодавець приймає на себе зобов'язання придбати у власність від продавця, що обраний лізингоодержувачем, предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов придбання та технічних характеристик (специфікацій), та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором. Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу у користування та сплачувати лізингодавцю лізингові платежі, комісії, які зазначені в додатку «Тарифи» до цього договору, який є його невід'ємною частиною, інші комісії, що передбачені цим договором, та виконувати інші обов'язки, передбачені цим договором та чинним законодавством (а.с.29-42 т.1).

Відповідно до додатку №4098L12/00 до договору фінансового лізингу №4098L12/00-LD від 06 вересня 2012 року, предметом лізингу є легковий автомобіль AUDI Q7, ціна даного предмету лізингу складає 86112,72 доларів США, що на день складання цього додатку становить 688299 грн. (а.с.45-49 т.1).

Згідно умов Договору фінансового лізингу, зокрема згідно п.5.1-5.4, лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі розмір яких, їх складові частини та дати платежів визначаються у графіку лізингових платежів, що міститься у додатку(-ах) до Договору. Розмір лізингових платежів та їх складових частин виражається у іноземній валюті (долар США, Євро або інша валюта) та підлягає сплаті у національній валюті України - гривні за курсом, що визначений договором. Лізингові платежі складаються з: авансового (першого лізингового) платежу, який сплачується до передачі предмета лізингу У користування лізингоодержувачу та є частиною відшкодування предмету лізингу, він сплачується за курсом та в строки, визначені в додатку до договору та включає в себе податок на додану вартість; періодичних лізингових платежів, які сплачуються після передачі предмета лізингу у користування лізингоодержувачу за курсом продажу та включають в себе: а) відшкодування вартості предмету лізингу, що розраховується за курсом, встановленим у відповідному додатку до договору; б) комісію лізингодавця, яка є такою, що змінюється, та розраховується як різниця між розміром періодичного лізингового платежу, який зазначений у стовбці «лізинговий платіж» та перерахований в гривню, та розміром відшкодування, вартості предмету лізингу у гривні розрахованого згідно п.5.3.2.(а) цього договору, мінімальний розмір комісії лізингодавця - не може бути меншим ніж одна гривня. Розмір періодичного лізингового платежу не може бути меншим ніж сума відшкодування вартості предмету лізингу та мінімального розміру комісії лізингодавця, визначеного в п.5.3.2.(б) договору.

Згідно пунктів 5.5, 5.6, 5.6.1, 5.6.2 договору фінансового лізингу, якщо в процесі виконання грошових зобов'язань лізингоодержувача за договором, виникне необхідність сплати податку на додану вартість, останній сплачується лізингоодержувачем в розмірі, визначеному чинним законодавством, додатково до чергового періодичного лізингового платежу. У випадку виникнення податків, зборів, інших платежів, які є обов'язковими до сплати для лізингодавця у зв'язку з виконанням договору, лізингодавець має право вимагати збільшення розміру лізингових платежів на відповідні суми, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. При настанні обставин, зазначених в п.5.6. договору, лізингодавець повідомляє лізингоодержувача, сторони укладають та підписують додаткову угоду до цього договору про внесення належних змін, яка підлягає нотаріальному посвідченню. Лізингоодержувач зобов'язаний впродовж 10 календарних днів підписати додаткову угоду до цього договору про внесення належних змін, яка підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно пунктів 7.1, 7,2, 7.2.1, 7.2.2., 7.2.3. договору, оплата лізингоодержувачем за укладеним між сторонами договором вважається здійсненою в момент зарахування коштів на рахунок лізингодавця. Сторони домовились, що Тарифи за цим Договором підлягають перегляду за ініціативою лізингодавця не раніше ніж після спливу дванадцятимісячного строку, починаючи з дати укладення договору. Про результати чергового перегляду Тарифів лізингодавець повідомляє лізингоодержувача не пізніше ніж за 14 календарних днів до дати запровадження нових, переглянутих Тарифів та направляє лізингоодержувачу 3 примірники додаткової угоди до Договору про внесення відповідних змін. У разі, якщо лізингоодержувач погодиться із зміненими Тарифами, він зобов'язаний до дати їх запровадження, зазначеної у повідомленні лізингодавця підписати примірники відповідної додаткової угоди та повернути два примірника лізингодавцю. У випадку якщо лізингоодержувач не погодиться із зміненими Тарифами до наступної дати перегляду продовжують діяти Тарифи, які погоджені на попередній період, збільшені в півтора рази. Пунктом 7.3 передбачено право лізингоодержувача ініціювати зміну розміру лізингових платежів.

Згідно п.12.1.2 Договору за кожний випадок невиконання п.3.3., п.3.5., п.3.6., п.3.9., Договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф в розмірі 10% від ціни предмета лізингу.

Згідно п.12.1.4 договору за кожний випадок невиконання п.3.10., п.4.2., п.5.6.2., п.13.3, п.13.10. Договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф в розмірі 5000 грн.

ТОВ «УніКредит Лізинг» 28 липня 2014 року звернулося до ОСОБА_3 з повідомленням про відмову від договору фінансового лізингу та повернення предмету лізингу (а.с.11 т.2).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «УніКредит Лізинг» 486482 грн. 67 коп. заборгованість за договором фінансового лізингу №4098L12/00-LD від 06 вересня 2012 року та судовий збір по 1827 грн. з кожного (а.с.19-23 т.2).

Заочним рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 26 листопада 2014 року задоволено позов ТОВ «УніКредит Лізинг», стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь позивача 111319 грн. 67 коп. заборгованості за договором фінансового лізингу №4098L12/00-LD від 06 вересня 2012 року, та по 556 грн. 60 коп. з кожного у відшкодування судового збору. Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 03 березня 2017 року заочне рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 26 листопада 2014 року залишено без змін (а.с.24-30 т.2).

Постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 05 вересня 2014 року ВП №44621814 відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого напису №3577, виданого 18 серпня 2014 року Київським міським нотаріальним округом про повернення лізингоодержувачем ОСОБА_3 на користь лізингодавця ТОВ «УніКредит Лізинг» об'єкту фінансового лізингу - транспортного засібу: легковий автомобіль AUDI, модель Q7 3.0 TDI, 2012 року випуску, вартістю 688299 грн. (а.с.64-65 т.2)

Згідно акту державного виконавця від 12 листопада 2015 року автомобіль марки AUDI 2730TDI передано ТОВ «УніКредит Лізинг» (а.с.10 т.2).

Інформацією про виконавче провадження від 06 червня 2018 року вбачається, що виконавче провадження закінчено на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» 24 листопада 2015 року (а.с.66-71 т.2).

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. У ч.5 цієї статті передбачено, що у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника), встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п.2, 3 ч.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п.4 ч.3 ст.18 Закону).

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, дає підстави дійти до висновку, що у договорі положення пунктів 5.5, 5.6, 5.6.1, 5.6.2, 12.1.2, 12.2.4 дійсно є несправедливими, оскільки встановлюють дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. З таким висновком суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Згідно ч.1 с.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 5-7 даної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосується предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконані обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ», що жодна з обставин, викладених в позовній заяві не доведені та не підтверджуються будь-яким належним доказом, спростовуються змістом спірного договору фінансового лізингу, матеріалами справи та обґрунтованим висновком суду першої інстанції, який надав вичерпну оцінку указаним доводам.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції проігноровано та не досліджено докази щодо неналежного виконання зобов'язань позивачем, також не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки неналежне виконання позивачем умов спірного договору призводить до притягнення його до визначеної відповідальності, зокрема рішенням суду стягнуто заборгованість за даним договором та повернуто ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ» предмет лізингу, однак, дана обставина не виключає визнання пунктів договору несприятливими на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

Доводи ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ», що ОСОБА_3 був укладений ще один Договір фінансового лізингу №3292L11/00-LDвід 12 грудня 2011 року, за яким ОСОБА_3 неналежно виконував свої зобов'язання, предмет лізингу - автомобіль PEUGEOT BOXER не повернуто, що рішенням суду ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про визнання даного договору недійсним, а дані договори фінансового лізингу повністю співпадають, тобто у подібних правовідносинах щодо тих самих сторін судом у задоволенні таких самих вимог було повністю відмовлено, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки розглядаючи справу суд першої інстанції перевірив всі обставини справи та докази, які були подані сторонами. Відповідачем не було подано в порушення ч.1 ст.81 ЦПК України ні договору фінансового лізингу від 12 грудня 2011 року, ні копій рішень судів про визнання даного договору недійсним. Згідно вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.3 даної статті докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ» в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин у даній справі. Такі доводи враховані судом та не знайшли свого підтвердження.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, що умови договору лізингу як такі що порушують його права суд не оцінив, не сприйняв як доказ письмову консультацію, підготовлену спеціалістом ПП «ГРАНД ІНШУР» 03 квітня 2017 року також не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки письмова консультація є лише підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про визнання договору лізингу недійсним, а не доказом у справі в розумінні ст.76 ЦПК України.

Так, відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Таким чином, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що умови окремих положень спірного договору фінансового лізингу є несправедливими відносно лізингоодержувача. Зокрема: не передбачено чіткий порядок сплати додаткового платежу до чергового, або суми, на яку відбудеться збільшення лізингового платежу; передбачено обов'язок лізингоодержувача погодитись з умовами додаткової сплати або збільшення лізингового платежу, не передбачаючи при цьому порядок зміни такої плати та права лізингоодержувача відмовитись від цих умов; не визначено порядок, який застосовується в разі такої відмови; передбачено нарахування штрафних санацій за непідписання додаткових угод, що виключає принцип свободи договору; умова щодо неповернення лізингодавцем будь-яких платежів належно сплачених лізингоодержувачем або скасування платежів, що мають бути сплачені лізингоодержувачем лізингодавцю до моменту такого повернення/вилучення в межах виконання договору. Умови договору суттєво обмежують права позивача, як споживача та звужують обов'язки відповідача (ст.808 ЦК України).

Отже, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання пунктів 5.5, 5.6, 5.6.1, 5.6.2, 12.1.2, 12.2.4 договору фінансового лізингу недійсними з підстав, передбачених ст.ст.203, 215 ЦК України та ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції із урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують вірного по суті рішення.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про відмову у позові.

Оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕОС ЛІЗИНГ» - залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 14 червня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 28 листопада 2018 року.

Головуючий: Судді: