ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=======================================================================
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" липня 2006 р. | Справа № 13/58/05 |
м. Миколаїв
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний навчально-консультативний центр міжнародного туризму та менеджменту»,
м. Миколаїв, вул. Шевченка, 59
До відповідача: Миколаївська міська рада, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фонд комунальної власності Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20
Про визнання права власності на адміністративну будівлю.
Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Миколаївська обласна організація товариства „Знання” м. Миколаїв, вул. Шевченка, 59 до ТОВ „Регіональний навчально-консультативний центр міжнародного туризму та менеджменту” та Миколаївської міської ради,
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фонд комунальної власності Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20,
про визнання права власності на адміністративну будівлю
Суддя Таранущенко О. Г.
П Р Е Д С Т А В Н И К И:
Від позивача: Пономаренко А.С. - керівник, Сорочан В.В. за довіреністю ;
Від відповідача: Зіньковський О.А. за довіреністю ;
ІІІ особа без самостійних вимог: Кремповська І.М., за довіреністю;
ІІІ особа з самостійними вимогами: Сорочан Є.В. за довіреністю;
СУТЬ СПОРУ:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно - адміністративну будівлю по вул.Шевченка - 59 в м.Миколаєві (далі –адмінбудівля).
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував положеннями ст. ст. 319, 321, 328, 329, 393 Цивільного кодексу України та ст. 48 і 55 Закону України „Про власність”.
Так відповідач зазначав, що він є законним власником адмінбудівлі, яка ним була набута в 1992 році за правовстановлюючим документом - Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради народних депутатів від 27.11.1992 року № 542. На підставі цього рішення комунальним підприємством ”Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації”, відповідно до чинної тоді „Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах Української РСР” затвердженої 31.01.1966 р. Міністерством комунального майна УРСР, - 26 січня 1994 року було видано - Реєстраційне посвідчення про реєстрацію адміністративної будівлі по вул. Шевченка, 59 на праві власності за позивачем, про що було зроблено запис в реєстровій книзі під № 0314.. На думку позивача, право власності останнього на спірне майно, згідно зі статтею 2 Закону України „Про власність” та діючою на той час ст. 86 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.), було його належним чином закріплено та урегульовано.
Відповідач у справі – Миколаївська міська рада у своєму відзиві від 23.05.2005 р. заперечує проти заявленого позову мотивуючи тим, що, по-перше, позивачем в позовній заяві не зазначено які саме повноваження, надані відповідачу Законом України „Про місцеве самоврядування” ним порушені; по –друге, відповідно до ст. 393 ЦК України, право звернення до суду має лише власник майна, яким не є позивач.
Крім того, відповідач, посилаючись на Постанову Одеського апеляційного господарського суду по справі № 3\374 від 10.03. 2005 р., ставить під сумнів наявність у позивача правовстановлюючого документу на адмінбудівлю. Відповідач вказує, що згідно зазначеної постанови суду апеляційної інстанції, реєстраційне посвідчення, яке є у позивача, не несе правовстановлюючого навантаження оскільки не встановлює для суб’єктів господарювання відповідних прав та обов’язків.
Заперечуючи проти позову відповідач, в своєму відзиві також вказує, що, відповідно до чинної на час державної реєстрації адмінбудівлі (січень 1994 р.) „Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах Української РСР”, затвердженої 31.01.1966р. Міністерством комунального майна УРСР, рішення виконавчих органів місцевих рад про передачу майна з балансу однієї організації на баланс іншої не мають статусу правовстановлюючого документу.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонд комунальної власності Миколаївської міської ради, (надалі - Фонд) у своєму відзиві від 24.05.05 р. № 521-13\05 заперечує проти задоволення позову. Спростовуючи доводи позивача Фонд стверджує, що на момент прийняття відповідачем рішень № 731 та №542 власником адмінбудівлі була держава в особі Миколаївської міської Ради народних депутатів, а ця будівля знаходилась в управлінні виконкому Миколаївської міської ради.
20.09.2005 р. позивач змінив позовні вимоги та підстави позову. Як на правову підставу своїх вимог позивач вказуває, що упродовж останніх 11 років є фактичним власником адмінбудівлі, яку йому було передано у 1993 році від його попереднього власника - Миколаївської обласної організації товариства „Знання” (надалі –МООТ „Знання”). За словами позивача, з того часу він відкрито і безперервно володіє зазначеним об’єктом нерухомості, обліковує його на своєму балансі і за рахунок власних коштів несе витрати по його утриманню і експлуатації. Також позивач вказав. що в січні 1994 р. провів державну реєстрацію адмінбудівлі і отримав реєстраційне посвідчення встановленого зразка.
Отже позивач вважає, що до даних правовідносин можливо застосувати приписи ст. 344 та п. 8 перехідних положень ЦК України які дозволяють визнати право власності на нерухоме майно, якщо особа добросовісно ним заволоділа і упродовж 10 років після його державної реєстрації продовжує відкрито і безперервно ним володіти.
За позовом Миколаївської обласної організації товариства „Знання”, ухвалою суду від 08 грудня 2005 р., її було залучено до участі у справі третьою особою яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Остання (МООТ „Знання”) заявила вимогу про визнання за МООТ „Знання” права власності на спірну адміністративну будівлю.
МООТ „Знання” в позовній заяві зазначає, що за рішенням Виконкому Миколаївської міськради від 21.08.1979 р. адміністративна будівля була знята з балансу державної (комунальної власності) міста і передана на баланс цій громадській організації. А починаючи з 01 липня 1990 за Законом СРСР „Про власність в СРСР” МООТ „Знання”, як громадська організація республіканського підпорядкування і самостійна юридична особа, набула на адміністративну будівлю право колективної власності. Після чого на протязі всього цього часу МООТ „Знання”, як колективний власник відкрито і безперервно фактично володіє, користується і розпоряджається цією будівлею.
МООТ „Знання” також вказує, що в грудні 1993 р. вона, від свого імені, передавала її на баланс позивачу. З того часу позивач фактично володів і користувався адмінбудівлею і зокрема він ніс усі витрати по її утриманню, відраховував до бюджету амортизаційні платежі, виступаючи як її власник, оформляв у користування земельну ділянку, на якій зазначена будівля розташована. На підставі чого МООТ „Знання” погоджується з правовою позицією позивача, щодо законності підстав набуття ним права власності на адмінбудівлю, (згідно ст. 344 ЦК України). Проте МООТ „Знання у своєму позові робить застереження, що у випадку не визнання за позивачем права власності на адмінбудівлю, її власником суд повинен визнати МООТ „Знання”.
Відповідач у своєму відзиві на позов МООТ „Знання” заперечує в його задоволенні зазначаючи мотиви, що тотожні викладеним у відзиві від 23.05.2005 р.
З набранням чинності з 01 вересня 2005 р. Кодексу адіністративного судочинства України матеріали господарської справи, що стосуються вимог позивача та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору про визнанння недійсним спірного рішення, ухвалою суду від 08.12.05 р. виділено в окреме провадження у адміністративній справі №13/71/05.
Вимоги щодо визнання за відповідачем і МООТ „Знання” права власності на адмінінбудівлю було залишено в провадженні по господарській справі №13\58\06, яку було зупинено до вирішення спору у адміністративній справі.
05 травня 2006 р. господарський суд Миколаївської області у адміністративній справі прийняв постанову, якою в задоволені позовних вимог позивачу було повістю відмовлено, а позовні вимоги МООД „Знання” були задоволені повністю. Суд визнав спірне рішення в частині скасування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.08.1979 р. № 731 недійсним . Ця постанова сторонами не оскаржена і набрала законної сили.
30 червня 2006 провадження у господаврьскій справі № 13\58\ поновлено.
26 липня 2006 р. за згодою сторін, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, суд –
встановив:
21.08.1979 р. за рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради народних депутатів № 731 „О передаче здания по ул. Шевченко, 59 на баланс областной организации общества «Знание» зазначений об’єкт нерухомості був переданий з балансу міського житлового управління на баланс обласній організації товариства „Знання”.
На час прийняття цього рішення Ради народних депутатів різного рівня становили єдину систему представницьких органів державної влади України і безпосередньо, або через створюванні ними органи керували усіма галузями господарства і у тому числі і використанням державної власності (ст.ст. 78, 82, 125, та 127 чинної на той час Конституції України (прийнятої в1978 р.).
Правомірність передачі в серпні 1979 р. адмінбудівлі із власності держави на баланс громадській організації МООД „Знання” встановлено постановою господарського суду Миколаївської області від 05 травня 2006 р. у адміністративній справі № 13/71/05, що набрала законної сили. А оскільки в вирішенні цивільного спору беруть участь ті ж самі особи, відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, цю обставину (правомірність передачі адмінбудівлі МООД „Знання”) суд вважає встановленою.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачу як юридичній особі в формі товариства з обмеженою відповідальністю, спірна будівля була передана на баланс в грудні 1993 року його попереднім користувачем –МООД „Знання”.
Правовими засадами передачі спірної будівлі відповідачу були чинні на той час норми: Закону України від 07.02.91 р. N 885-XII „Про власність”, Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 р. та „Положення про порядок передачі підприємств, організацій, установ будівель та споруд” затвердженою Постановою Ради Міністрів СРСР 16 жовтня 1979 р. № 940 в ред. Постанови Ради Міністрів СРСР от 08.10.87 N 1123 (далі –Положення).
Чинний на час передачі спірної будівлі (грудень 1993 р.) Статут товариства Знання України, зареєстрований в Міністерстві юстиції Української РСР 29 березня 1991 р., реєстраційний № 53 встановлював, що Товариство та його осередки: діють на основі самофінансування та самоокупності, і мають права юридичної особи, а також від свого імені набувають майнові права на будинки, споруди, житловий фонд, обладнання, інвентар, грошові кошти та інше майно, необхідне для їх матеріального забезпечення (п. 47 Статуту).
Таким чином МООД «Знання»в розумінні зазначеного вище Положення був самостійною юридичною особою і міг розпоряджатися належним йому майном і зокрема спірною адмінбудівлею.
З фінансового боку передача адмінбудівлі відбулася з дотриманням вимог „ПОЛОЖЕНИЯ по бухгалтерскому учету основных средств (фондов) государственных, кооперативных (кроме колхозов) и общественных предприятий и организаций” затвердженого Листом Міністерства Фінансів СРСР від 7 травня 1976 р. за N 30 . Так пункт 134 цього Положення обумовлював, що „списание с баланса стоимости безвозмездно переданных другим предприятиям (организациям) основных средств (фондов) производится на основании акта приемки-передачи и письменного сообщения (авизо)принимающей организации о приходовании принятых объектов”. Тому передачу спірної будівлі було здійснено шляхом її списання з балансу попереднього власника на баланс його наступника з оформленням АВІЗО № 1 від 01 грудня 1993 р.
26 січня 1994 року позивач, відповідно до „Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах Української РСР”, затвердженої 31.01.1966р. Міністерством комунального майна УРСР, провів державну реєстрацію спірної будівлі про що отримав Реєстраційне посвідчення № 3114 встановленого зразка.
Таким чином, позивач на законних підставах отримав у володіння адмінбудівлю безпосередньо від –МООТ „Знання”і більш ніж 11 років обліковує його на своєму балансі, за рахунок власних коштів фінансує її експлуатацію і здійснює інші функції по її утриманню та сплачує відповідні амортизаційні відрахування до бюджету, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні копією інвентарної картки та копіями Витягів з „Головної книги” за 1994 -2006 роки.
Також позивачем була надана Довідка № 44 від 14.07.2006 р., та договори на оренду земельної ділянки, зміст яких свідчить, що за період з 1994 р по 2006 р. позивач ніс витрати по теплопостачанню, електроенергії, водопостачанню та каналізації, здійснював за власний рахунок поточний ремонт адмінбудівлі, а також отримував від відповідача у довгострокове користування земельну ділянку за яку щороку сплачував до бюджету податок на землю, на якій розташована зазначена будівля.
За приписом ч.1 п.1 ст. 344 Цивільного Кодексу України - „особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито та безперервно володіти нерухомим майном на протязі десяти років набуває право власності на це майно”. Відповідно до п. 8 Перехідних положень ЦК України, правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності ЦК України (тобто раніш ніж з 01 січня 2001 року).
Крім того, згідно ч. 3 п. 1 ст. 344 ЦК України –право власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Частина 4 ст. 344 ЦК України також встановлює обов’язковий судовий порядок набуття права власності за набувальною давністю на нерухоме майно.
Отже, за спливом 10 років після державної реєстрації спірної будівлі (тобто з 26 січня 2004 року), позивач набув права власності на це майно за набувальною давністю і наразі продовжує відкрито і безперервно володіти та користуватися даним об’єктом нерухомості.
Досліджені у судовому засіданні і неспростовні відповідачем і Фондом докази у справі підтверджують, що адмінбудівля ніколи не перебувала у них на обліку. Так, довідка контрольно-ревізійного управління Миколаївської області від 02.06.04 р. № 14-03-14\1297 „Про результати перевірки Миколаївської обласної організації „Знання” констатує, що на момент перевірки КРУ Миколаївської обласної організації товариства „Знання” (червень 2004 р. ) - ”...за повідомленням управління майном комунальної власності Миколаївської міської ради зазначена будівля в комунальній власності не значиться.”
В судовому засіданні 25 червня 2005 р. від комунального підприємства „Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації” (КП ММБТІ) була витребувана і оглянута інвентаризаційна справа № 03-14(22-05), від 28.11.1971 р. щодо будівлі, розташованої у м. Миколаєві по вул. Шевченка, 59. З огляду якої вбачається, що до прийняття відповідачем спірного рішення, ця будівля як власність територіальної громада м. Миколаєва на обліку в КП ММБТІ ніколи не перебувала.
Таким чином, на підставі вищенаведеного, позовні вимоги ТОВ «Регіональний навчально-консультативний центр міжнародного туризму та менеджменту»заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню.
В задоволенні ж вимог Миколаївської обласної організації товариства „Знання” слід відмовити.
Отже, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд –
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги ТОВ «Регіональний навчально-консультативний центр міжнародного туризму та менеджменту»задовольнити.
Визнати за ТОВ «Регіональний навчально-консультативний центр міжнародного туризму та менеджменту»право власності на адміністративну будівлю яка розташована по вул. Шевченка, 59 в м. Миколаєві.
Стягнути з Миколаївської міської ради на користь ТОВ «Регіональний навчально-консультативний центр міжнародного туризму та менеджменту» –4839,40 грн. держмита та 118,00грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.
2. В задоволенні позовних вимог Миколаївської обласної організації товариства „Знання” про визнання права власності на адміністративну будівлю по вул. Шевченко, 59 в м. Миколаєві –відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення 10 денного строку з дня його підписання.
Суддя | О.Г.Таранущенко |