ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року                                                                    Справа № 918/1373/16

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. ,  суддя Філіпова Т.Л.

при  секретарі судового засідання  Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27 лютого 2017 року в справі № 918/1373/16 (суддя Політика Н.А.)

час та місце ухвалення: 27 лютого  2017 року; м. Рівне,  вул. Набережна, 26-А; вступна і резолютивна частина проголошена о 11:28 год; повний текст рішення складено  6 березня 2018 року  

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"

до відповідачів:

1) Володимирецької районної державної адміністрації

2) Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області

про визнання незаконним розпорядження та визнання недійсними державних актів на право постійного користування земельною ділянкою             

за участю представників сторін:

від Позивача - ОСОБА_1;

від Відповідача 1 - ОСОБА_2;

від Відповідача 2 - ОСОБА_3;

від Третьої особи - не з'вився.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 Господарського процесуального кодексу України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 Господарського процесуального кодексу України, не надходило.   

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»  (надалі – Позивач) звернулося до Господарського суду  Рівненської  області з позовом до Володимирецької районної державної адміністрації  (надалі – Відповідач 1) та Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі – Відповідач 2), в якому просило суд:

·          визнати незаконним та скасувати розпорядження голови № 161 від 18 травня 2006 року в частині видачі державних актів на право постійного користування земельною ділянкою Відповідачу 2;

·          визнати недійсним  державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,22 га на території Заболотівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області Сергія ЯЯ № 272098 для обслуговування споруд теплотраси виданого 30 червня 2006 року Відповідачу 2 на підставі розпорядження голови Відповідача 1 № 161 від 18 травня 2006 року;

·          визнати недійсним  державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,64 га на території Заболотівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області Сергія ЯЯ № 272099 для обслуговування споруд теплотраси виданого 30 червня 2006 року Відповідачу 2 на підставі розпорядження голови Відповідача 1 № 161 від 18 травня 2006 року.

В даній справі брала участь Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача – Управління Держгеокадастру у Володимирецькому районі (надалі – Третя особа 1).

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилався на те, що в ході проведення інвентаризації земельної ділянки Позивача на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області та виготовлення відповідно технічної документації із землеустрою земельної ділянки площею 293,9 га, що перебуває у постійному користуванні Позивача (згідно акту на право користування землею від 25 грудня 1969 року), стало відомо про неможливість подальшого виготовлення правовстановлюючих документів на вказану ділянку в зв’язку з виявленням у смузі відведення Позивача часткового розташування земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні, зокрема, Відповідача 2. Як вказує Позивач, на підставі  розпорядження Відповідача 1  від 18 травня 2006 року № 161 та державних актів на право постійного користування земельною ділянкою від 30 червня 2006 року Серія ЯЯ № 272098 та Серія ЯЯ № 272099 Відповідачу 2 передано в користування земельні ділянки площею 0,22 га та 0,64 га на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області для обслуговування споруд теплотраси. Площа накладення вищевказаної земельної ділянки на смугу відведення залізниці становить 0,1523 га та 0,2138 га відповідно. Оскільки вищенаведене розпорядження голови Адміністрації та відповідні видані Компанії державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, на думку Позивача, є незаконними та порушують його  права, як належного землекористувача спірної земельної ділянки, останній, посилаючись на статті      67,      68,      125 Земельного кодексу України,      статтю 6 Закону України "Про залізничний транспорт",      статтю 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Відповідача 1 від 18 травня 2006 року № 161 в частині видачі Відповідачу 2  державних актів на право постійного користування земельною ділянкою та визнати недійсними вищевказані державні акти на право постійного користування Компанією земельними ділянками загальною площею відповідно 0,22 га та 0,64 га, розташованими на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 5 липня  2018 року  в задоволенні позовних вимог Позивача відмовлено повністю (том 1, а.с. 176-185).

Приймаючи дане рішення,     місцевий господарський суд виходив з того, що земельні ділянки для обслуговування споруд теплотраси на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області були надані у постійне користування ВП РАЕС на підставі розпорядження Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 12 вересня 1984 року № 477-р, що додатково підтверджується наявними у матеріалах справи копіями витягу з Технічного звіту по інвентаризації земель, які знаходяться в користуванні ВП РАЕС на території міста Кузнецовська і Володимирецького району Рівненської області та довідки про площі, які знаходяться у користуванні цієї юридичної особи на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області станом на 1 вересня 2003 року. За змістом додатку № 22 до цього розпорядження Ровенській атомній електростанції імені 60-річчя СРСР (правопопереднику ВП РАЕС Компанії) під будівництво теплотраси до автопідприємства було надано 4,7 га землі (у тому числі 3,6 га ріллі), з яких: 1,6 га   у постійне користування (у тому числі 1,1 га ріллі), 3,1 га      у короткострокове користування.

Також суд в оспорюваному рішенні зауважив, що відповідно до частини 13      статті 186 ЗК України, технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.

У той же час місцевий господарський суд зазначив, що зі змісту наявних у матеріалах справи документів, зокрема, письмових пояснень Управління Держгеокадастру у Володимирецькому районі Рівненської області від 19 січня 2017 року № 9-1703-0.7-144/2-17 вбачається, що вищенаведена землевпорядна документація Позивача була погоджена вказаним органом згідно висновку від 22 грудня 2015 року № 04-09/04, однак станом на час розгляду даного спору Управлінню Держгеокадастру у Володимирецькому районі Рівненської не відомі факти затвердження цієї документації її замовником. Суд першої інстанції при цьому  зазначиє, що такі докази відсутні і в матеріалах справи.

Судом також враховано, що за даними позивача загальна площа накладення спірних земельних ділянок становить 0,3664 га (0,1523 га + 0,2138 га), тоді як загальна площа земельних ділянок, що перебувають у користуванні Відповідача 2, згідно оскаржуваних державних актів є значно більшою та становить 0,86 га. Відтак, місцевий господарський суд прийшовдо висновку, що визнання недійсними та скасування вищевказаних актів призведе до порушення встановлених законом прав Компанії.

Позивач не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 1, а.с. 193-198),   в  якій з підстав,            висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове,  яким повністю задоволити позовні вимоги.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу,    Позивач  звертає увагу апеляційного    суду на те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги, те, що на земельній ділянці, розміри якої визначені зазначеним Планом смуги відведення, розташована головна колія Сарни-Ковель з км 343 до 366 км інвентарний № 0860201000340, взята на облік в 1991 році. Також, апелянт зауважує, що спірна земельна ділянка зайнята об’єктом залізничної інфраструктури на момент чинності Положення «Про землі, надані транспорту» про що  свідчить План границ полоси отвода линии Сарни-Ковель Львівської ж.д. в границах Рафаловського района проекту № 75-Лвід 343 до 3366»   від травня 1957 року, розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-західної залізниці, який є містобудівною документацією. Апелянт зауважує, що його право на земельну ділянку виникло задовго до реєстрації права Відповідача 2, та не було жодним чином припинене.   

Також, Позивач зазначає, що відсутня інформація щодо згоди самого землекористувача Позивача -  Львівської залізниці щодо вилучення та надання спірної земельної ділянки під будівництво теплотраси.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 березня 2018 року  призначено справу  № 918/1373/16  до розгляду на 18 квітня 2017 року об 15 год. (том 1, а.с. 192).

 Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 квітня  2018 року, з підстав наведених в даній ухвалі, розгляд справи було відкладено на 15 травня 2018 року (том 2, а.с. 15).

          Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 травня 2018 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, було призначено в справі № 918/1373/16 судово-технічну експертизу та зупинено провадження у справі (том 2, а.с. 35-39).

          Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 березня  2018 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, було поновлено провадження  в справі № 918/1373/16  та призначено її до розгляду на 16 квітня 2018 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 квітня  2018 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, було призначено в справі № 918/1373/16 судово-технічну експертизу (том 2, а.с. 115-119).

Відповідно, ухвалою суду від 16 квітня 2018 року було зупинено провадження в справі №918/1373/16 на час проведення судово-технічної експертизи (том 2, а.с. 120-121).

7 квітня 2017 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив Відповідача 1, в котрому, з підстав, зазначених у даному відзиві, Відповідач 1 заперечив про вимог апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 1, зауважив, що що формування земельної ділянки, що відводилася Позивачу в постійне користування ще в 1969 році, не здійснювалося як при її відведенні, так і при розробленні технічної документації з інвентаризації земель, про що свідчить відсутність документації з землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа. У той же час Відповідачем 2  у встановленому законом порядку було виготовлено та погоджено всі необхідні правовстановлюючі документи на земельні ділянки, що перебувають в її постійному користуванні, у тому числі й на ті, що були зазначені в оспорюваних актах (том 1, а.с. 227-228).

15 травня  2017 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив Відповідача 2, в котрому, з підстав, зазначених у даному відзиві, Відповідач 1 заперечив щодо вимог апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач 2 зазначив, що  на виконання вимог      Земельного кодексу України      (у редакції від 25 жовтня 2001 року) та приписів інших нормативно-правових актів було зобов’язано почати проведення роботи з інвентаризації земель та виготовлення відповідних документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками смуги відведення в адміністративних межах Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, ще з 1 січня 2002 року, а не з 2014 року, як було зроблено Позивачем. Також,  Відповідач 2  зазначила, що вимоги Позивача, викладені у його позовній заяві, у випадку їх задоволення можуть порушити зареєстроване у встановленому законом порядку право Відповідача 2  на постійне користування земельними ділянками, необхідними для обслуговування споруд теплотраси, які є власністю підприємства як об’єкта стратегічного значення. Також, Відповідач 2 вказував, що за відомостями Позивача загальна площа накладення спірних земельних ділянок становить 0,3664 га (0,1523 га + 0,2138 га), тоді як загальна площа земельних ділянок, що перебувають у користуванні Відповідача 2,  згідно оскаржуваних державних актів, є значно більшою та становить 0,86 га. Відтак, визнання недійсними та скасування вказаних актів вцілому призведе до порушення встановлених законом прав Відповідача 2 (том 1, а.с. 231-233; том 2, а.с. 28-29).

Як вбачається з вищеописаного, дана справа розглядалася Рівненським апеляційним господарським судом, водночас, надалі переглядається  створеним Указом Президента України №454/2017 від 29 грудня 2017 року Північно-західним апеляційним господарським судом       в апеляційному окрузі  (що включає Вінницьку, Волинську, Житомирську, Рівненську та Хмельницьку області, з місцезнаходженням у місті Рівному).         

22 жовтня 2018 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов висновок експерта № 180831/1-30 судової земельно-технічної експертизи по справі  №918/1373/16 (том 2, а.с. 34-42).

Ухвалою Північно–західного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2018 року  прийнято справу № 918/1373/16 до провадження  суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б.. Також даною ухвалою було поновлено провадження по справі та     призначено справу № 918/1373/16 до розгляду на 28 листопада  2018 року об 14 годині 30 хвилин.

В судове засідання від 28 листопада 2018 року представник Третьої особи   не з’явивися, про причини неявки суд не повідомив.

Водночас,         суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1         статті 120 ГПК України, що вказує на те, що     ухвалою суду від 21 листопада  2018 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.

В судовому засіданні, яке було проведено  в режимі відеоконференції,  від 28 листопада  2018 року представник Позивача  підтримав доводи, наведені  в апеляційній скарзі,    та з підстав,      висвітлених в ній, просить суд її задоволити,       оскаржуване   рішення  скасувати та прийняти нове рішення,     яким     задоволити позовні вимоги Позивача.

В судовому засіданні від 28  листопада  2018 року представник  Відповідача 1   заперечив проти  доводів, наведених  в апеляційній скарзі,      з підстав,      наведених у відзиві,   просив рішення  суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні від 28  листопада  2018 року представник  Відповідача 2   заперечив проти  доводів, наведених  в апеляційній скарзі,     з підстав,    наведених у відзиві,   просив рішення  суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача 1 та  Відповідача 2, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно–західного апеляційного господарського суду приходить висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити,      а оскаржуване  рішення  скасувати та прийняти нове, котрим задоволити позов. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що      в обґрунтування своїх вимог Позивач посилався на те, що з метою підготовки документів, що посвідчують його право постійного користування земельними ділянками смуги відведення у адміністративних межах Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, 2 грудня 2014 року Позивач уклав відповідну угоду Л/П            № 142737/НЮ з Державним підприємством "Рівненське державне науково-виробниче підприємство геодезії та кадастру".

При проведенні інвентаризації земельної ділянки  Позивача на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, за результатами якої виготовлено технічну документацію із землеустрою, використовувалися матеріали по встановленню смуги відведення Позивача, а саме: «План границ полосы отвода линии Сарны-Ковель Львовской ж.д. в границах Рафаловского р-на к проекту № 75-Л от км 343 до 346» від травня 1957 року, погоджений з виконавчим комітетом Рафалівської районної ради депутатів трудящих, рішення № 180 виконкому Володимирецької районної ради депутатів трудящих від 3 квітня 1969 року  (том  1, а.с. 21-22) та акт на право користування землею, виданий 25 грудня 1969 року. Згідно акту на право користування землею Львівській залізниці Міністерства шляхів сполучення (правопопереднику Позивача) у постійне користування було відведено 293,9 га, і вказане землекористування записано у державну книгу реєстрації користувань землі за № 30 грудня місяця 1965 року (том 1, а.с. 26-27).

Проте під час проведення обстеження земель сказаної земельної ділянки  для виготовлення правовстановлюючих документів було встановлено, що на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області в смузі відведення залізниці знаходиться землекористувач      з 364 км+377,18 м до 364км+26,55 м при ширині смуги відведення залізниці      43,47 м, з правої сторони за ходом кілометрів на відстані від 43,10 м до 34,12 м від осі головної колії за межами населеного пункту дільниці Сарни-Ковель площею 0,2138 га, даним землекористувачем є       Відповідач 1.

Зважаючи на  те, що землекористування Відповідача 2  було оформлено Розпорядженням голови Відповідача 1  від 18 травня 2006 року № 161 та Державними актами на право постійного користування земельною ділянкою, згідно яких  Відповідачу 2 було  передано в користування земельні ділянки площею 0,22 га та 0,64 га на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області для обслуговування споруд теплотраси, і площа накладення вищевказаної земельної ділянки на смугу відведення залізниці становить 0,1523 га та 0,2138 га відповідно, Позивач вважає, що  були порушені його  права, як належного землекористувача спірної земельної ділянки. А відтак Позивач звернувся з позовом до суду за захистом порушеного, на його думку, права та  просив суд визнати незаконним та скасувати Розпорядження Відповідача 1  в частині видачі Відповідачу 2 державних актів на право постійного користування земельною ділянкою та визнати недійсними вказані Державні акти (від 30 червня 2006 року Серія ЯЯ № 272098 та Серія ЯЯ № 272099) на право постійного користування земельними ділянками загальною площею відповідно 0,22 га та 0,64 га, розташованими на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства (котрі були чинні саме в період виникнення у сторін відповідних права на підставі правовстановлюючих документів) з урахуванням фактичних даних справи.

Гарантоване статтею 14 Конституції України право власності на землю може набуватися і реалізовуватися громадянами виключно відповідно до закону.

Згідно статті   373 Цивільного кодексу  України, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Положеннями статті  68 Земельного кодексу  України,   статтею 11 Закону України  "Про транспорт", статтею  6 Закону України  "Про залізничний транспорт"  визначено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів залізничного транспорту.

Водночас, виходячи  із засад рівності та змагальності учасників судового процесу, колегія суддів  вважає за необхіднен дослідити докази, подані  Позивачем, Відповідачем 1 та Відповідачем 2 до матеріалів справи, з огляду на що зазначає наступне.

У матеріалах справи міститься копія листа Виконавчого комітету Ровенської обласної ради народних депутатів від 6 січня 1983 року № 01/31-26 "Про вилучення і передачу земель для державних і громадських потреб", в якому даний орган вказав, що Рада Міністрів Української РСР прийняла пропозицію облвиконкому про вилучення з користування колгоспів (за згодою загальних зборів колгоспників), радгоспів, лісгоспів та інших землекористувачів земельних ділянок і про надання їх підприємствам, організаціям та установам під будівництво житла, промислових і сільськогосподарських об’єктів, ліній електропередачі та інших потреб на умовах і в розмірах згідно додатків № 1-2 до цього листа. Водночас у вказаному документі міститься застереження про те, що приступати до користування наданими земельними ділянками до встановлення меж цих ділянок в натурі і видачі документа, який засвідчує право на користування землею, забороняється (том 1, а.с. 137-138).

З матеріалів справи також вбачається, що земельні ділянки для обслуговування споруд теплотраси на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області були надані у постійне користування Відповідачу 2  на підставі розпорядження Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 12 вересня 1984 року № 477-р (том 1, а.с. 132-134), що додатково підтверджується наявними у матеріалах справи копіями витягу з Технічного звіту по інвентаризації земель, які знаходяться в користуванні Відповідача 2  на території міста Кузнецовська і Володимирецького району Рівненської області (том 1, а.с. 57-60) та довідки про площі, які знаходяться у користуванні  Відповідача 2 на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області станом на 1 вересня 2003 року (том 1, а.с. 61). За змістом додатку № 22 до цього розпорядження Ровенській атомній електростанції імені 60-річчя СРСР (правонаступник Відповідач 2) під будівництво теплотраси до автопідприємства було надано 4,7 га землі (у тому числі 3,6 га ріллі), з яких: 1,6 га   у постійне користування (у тому числі 1,1 га ріллі), 3,1 га      у короткострокове користування.

Наведена технічна документація із землеустрою земельних ділянок Відповідача 2 була погоджена з Володимирецьким відділом земельних ресурсів, Володимирецьким районним відділом архітектури, Балаховицькою, Більсько-Вільською, Заболоттівською, Лозківською і Старорафалівською сільськими радами та Рафалівською селищною радою. Вказана технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують, на думку Відповідача 2,  право на земельні ділянки Відповідача 2 на території Володимирецького району Рівненської області також була погоджена спірним розпорядженням голови Відповідача 1 від 18 травня 2006 року № 161 (том 1, а.с. 19).

На підставі вищенаведених обставин Відповідачу 2 було видано оспорювані Державні акти від 30 червня 2006 року Серія ЯЯ № 272098 та Серія ЯЯ № 272099 на право постійного користування земельними ділянками загальною площею відповідно 0,22 га та 0,64 га, розташованими на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, що зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030658300016 та 030658300017 відповідно (том 1, а.с. 84-85).

Відповідач 2 в своїх поясненнях покликається на той факт, що будівництво зазначеної теплотраси було погоджено  колгоспом імені 30-річчя Жовтня Володимирецького району та  Позивачем, що зазначено в Проектній документації  (том 1, а.с. 68-71).

Водночас, дослідивши дану документацію суд констатує, що  Рівненським відділенням і Львівським управлінням залізниці дійсно було погоджено  саме напрямок теплотраси  "Теплотраса от блока № 3 до поселка переселяемых" а не саме будівництво теплотраси (дані поняття «будівництво» та «напрямок» на переконання суддів не є тотожними за своїм значенням). З огляду на  що, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні належні докази, котрі б підтверджували факт погодження Позивачем документації саме для будівництва  теплотраси.

В той же час, розглядаючи позовну вимогу Позивача щодо визнання недійсним  Розпорядження Відповідача 1 та виданих на підставі нього Державних актів, саме в правовому полі нормативно-правового регулювання даних відносин, колегія суддів акцентує увагу на тому, що   нормами чинних на момент набуття права на земельні ділянки залізницею у 1969 році нормативно-правових актів, а саме ЗК УРСР від 25 жовтня 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВК СРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходитися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Разом з тим, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів  54, 55 "Общих начал землепользования и землеустройства" (постанова ЦИК СССР  від 15 грудня 1928 року).

Водночас, Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР N 58, Ради народних комісарів СРСР N 50 від 7 лютого 1933 року було затверджено Положення про землі, надані транспорту, відповідно до пункту 4 якого:  до земель, наданих транспорту відносилися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об'єктами залізничної інфраструктури.

Це положення набрало чинності та діяло на вказаних землях з 1939 року, на підставі Закону СРСР "Про включення Західної України у склад СРСР із возз'єднанням її із УРСР" від 1 листопада 1939 року, до набрання чинності постановою Ради Міністрів СРСР N 24 від 8 січня 1981 року "Про затвердження Положення про землі надані транспорту".

Нормами статті 1 Положення про землі, надані транспорту,  встановлено, що землями транспорту визнаються землі, надані підприємствам, установам і організаціям транспорту для здійснення покладених на них спеціальних задач. Розміри земельних ділянок, наданих для вказаних цілей визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 положення пункту  6 постанови ВРУ РСР від 8 грудня 1990 року "Про земельну реформу" N 563-XII в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами та організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Ті обставини, що спірна земельна ділянка зайнята об'єктами залізничної інфраструктури підтверджено і "Планом границ полосы жд. отвода линии Сарни-Ковель Львовской железной дороги в административных границах Владимирецкого района Ровенской области от км – 343+3155 до км - 366", який відповідно до статті  17 Закону України "Про основи містобудування" є містобудівною документацією, яка є основою, зокрема для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації та вирішення питань щодо вилучення (викупу) передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

В той же час, плани смуги відведення  підтверджує право користування залізницею спірними земельними ділянками.

Окрім того, довідкою Державної адміністрації залізничного транспорту за № 123 від 16 лютого 2015 роеку, підтвердженого факт того, що на балансі Позивача перебуває на території Заболоттівської сільської ради перебуває – Посадочна платформа Зоряне 361 км +603 м, інвентарний номер 020125256 (том 1, а.с. 321).

Дослідивши вищевказані  норми Законодавства та докази наявні в матеріалах справи колегія суду приходить до висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у інше користування чи володіння, тому Відповідач 1 не мав законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії.

Відповідно до      статті 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 22 березня 2002 року) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Доказом належного користування  Позивачем даною земельною ділянкою  є Акт на право постійного користування землею від 1969 року, виданий виконавчим комітетом Володимирецької районної ради депутатів трудящих.

При цьому, зважаючи на норми діючого законодавства (в період виникнення у Позивача  права користування земельною ділянкою), дане землекористування у Позивача виникло ще задовго до оформлення такого права, що свідчить запис на зворотній стороні Акта про право постійного користування,  а саме: «Це землекористування записано в державну книгу реєстрації землекористувань за № 30 грудня 1965 року».  Дане було засвідчено підписом старшого районного землевпорядника і зазначено як доповнення до акта на право постійного користування землею.

При цьому, Відповідач 2 вважаючи себе законним користувачем спірної земельної ділянки на підставі Державних актів, залишив поза увагою той факт, що 25 грудня в 1969 року Львівській залізниці Міністерства шляхів та сполучення у Володимирецькому районі  (правонаступник Позивач)  було видано виконавчим комітетом Володимирецької районної Ради депутатів трудящих    правовстановлюючий документ, а саме Акт на право постійного користування землею 293, 9 га (том 1, а.с. 26-27).

В аспекті доводів апеляційної скарги та заперечень у відзиві на апеляційну скаргу, вирішуючи питання щодо статусу земельної ділянки Позивача, колегія суддів зазначає, що належне Позивачу право постійного користування земельною ділянкою не припинилося у зв'язку із набранням чинності      Земельного кодексу України      2001 року і існує по день вирішення даного спору.

Так, у      Рішенні Конституційного Суду України від 2 вересня 2005 року №5-рп/2005      суд вказав, що      стаття 92 Земельного кодексу 2001 року      не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте суб'єктами права в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб. В подальшому таке тлумачення законодавства було закріплено у частині  3      статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».       

Таким чином, колегія суддів вважає, що Позивач є суб'єктом права постійного користування землею, а висновки місцевого господарського суду в цій частині не відповідають закону та доказам, долучних Позивачем до матеріалів справи.

Відтак, колегія суддів резюмує, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Відтак, документи, якими посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на право постійного користування землею), видані відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсними та залишаються чинними.

З ухваленням нового Земельного кодексу 2001 року регулювання правового титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб’єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право. У пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу 2001 року встановлено, що: «громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них».

У згаданому вище Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, Конституційний Суд зробив низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті  92 Земельного кодексу 2001 року. Зокрема, Конституційний Суд вказав, що стаття  92 Земельного кодексу (2001 року)  не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб та юридичних організацій.

Окрім того, з метою визначення питання щодо накладення площ земельної ділянки Позивача та Відповідача 2 в справі № 918/1373/16 ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2018 року було призначено судово-технічну експертизу (том 2, а.с. 115-119).

На вирішення експерта були поставлені наступні питання:

·          чи накладаються площі земельних ділянок, які надані Позивачу (Акт на право користування землею від 25.12.1969 р.) та Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Державний акт ЯЯ 272098 та Державний акт ЯЯ №272099)?

·          у разі встановлення факту накладання площі земельних ділянок, встановити де саме знаходиться лінія їх перетину, а також встановити, яка площа земельної ділянки накладається   одна на одну?

Згідно висновку експерта № 180831/1_ЗО від 1 жовтня 2018 року (том 3, а.с. 34-42) по першому питанню  було зроблено висновок, що площі земельних ділянок, які надані Позивачу (Акт на право користування землею від 25 грудня 1969 року) та Відповідачу 2 (Державний акт ЯЯ 272098 та Державний акт ЯЯ №272099) накладаються.

При цьому, що стосується другого питання, то експерту не вдалося провести таке дослідження (щодо встановлення факту накладання площі земельних ділянок, де саме знаходиться лінія їх перетину, а також встановити, яка площа земельної ділянки накладається  одна на одну)  зважаючи на відсутність координатів поворотних точок земельних ділянок № 1 та № 2 (ділянки котрі були надані Відповідачу 2).

Колегія суддів вважає безпідставнимдоводи представника Відповідача 2 на аркуш 7 верхній абзац висновку експерта, що ніби-то висновок  побудований  на припущеннях (адже в даному реченні, як зауважує Відповідач 2, зазначено, що: можна опосередковано припустити, що і земельні ділянки № 1 та № 2 (чи їх частини) знаходяться в межах цієї ділянки).

При цьому апеляційний суд   зауважує, що даний вислів «опосередковано припустити» вирване із контексту досліджень та пояснень експерта, адже висновок експерта по першому питанню слід читати в цілому а не «вибірково». Колегія суду наголошує на тому, що експерт у висновку  зазначав що зважаючи на те, що координати поворотних точок земельних ділянок № 1 та № 2 (земельні ділянки котрими користується саме Відповідач 2) акти  в наданих матеріалах відсутні, тому визначити межі даних ділянок на місцевості не можливо, а тому експерт змушений був виходити із наявних у нього матеріалів та своїх міркувань і проведених ним досліджень з метою надання правдивого висновку. При цьому даючи відповідь на перше питання він не зазначав що «опосередковано» вбачається, що  дані земельні ділянки накладаються, а дав чітку та визначену відповідь на перше питання зазначивши що дані земельні ділянки накладаються.

Окрім того, в матеріалах справи міститься лист Третьої особи, в котрому на виконання ухвали апеляційного суду щодо надання доказів саме для проведення експертизи, було зазначено, що в Державному  земельному кадастрі відсутні відомості про земельні ділянки з кадастровим номером 5620884200:02:014:0003 та 5620884200:02:014:0004, а також було зазначено про документи котрі подаються державному реєстратору для здійснення державної реєстрації земельної ділянки  (том 2, а.с. 227).

Поряд з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу Відповідачів на те, що статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, унормовано, що висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами на рівні.

Колегія суддів оцінивши кожний доказ окрема а також в їх сукупності,  вважає доведеною обставину щодо незаконного розпорядження Відповідача 1, на підставі котрого і здійснюється  користування Відповідачем 2 спірними ділянками, як доведеною і ту обставину, що  площі земельних ділянок, які надані Позивачу, згідно акта на право постійного користування   та Відповідачу 2, на підставі оспорюваних актів,  накладаються.

Що ж до посилань представника Відповідача 2 на статті 195 а 200 Земельного кодексу від 29 листопада 1922 року, котрими, на переконання Відповідача 2, унормовано було обов’язок Позивача провести реєстрацію такої ділянки, то колегія суддів зауважує наступне.

Статтею 158 Земельного кодексу (від 29 листопада 1922 року) визначено, що:  «в состав государственных земельных имуществ не входят земли, находящиеся под лесами, горными разработками, железными дорогами, крепостями и подобными им военными сооружениями и проч. Все эти земли находятся в управлении соответствующих ведомств на основании особых о том правил. По миновании надобности в означенных землях для специальных целей, они поступают в состав государственных земельных имуществ. Примечание. Отвод земель специального назначения и перечисление их в состав государственных земельных имуществ совершается по общим правилам землеустроительного производства».

Отже, статус даної земельної ділянки (зважаючи на ту обставину, що вона була зайнята залізничними коліями та полотном), вже був визначений і тоді та відносив її до земель залізниці.

Окрім того, з аналізу даних статтей вбачається що так звана  «Государственная запись землепользований (земельная регистрация)» здійснювалася саме з метою загальнодержавного управління,  а також  для потреб різних галузей  народного господарства  и для обмеження прав  и інтересів землекористувачів,  збирати та зберігати  в  систематизованому виді.

При цьому, статтею 168  Земельного кодексу (від 29 листопада 1922 року) дійсно визначено що землевпорядкування існуючих землекористувачів, створення нових користувачів, розроблення та видання господарсько-технічних правил покладається на  «Народный Комиссариат Земледелия».

Поряд з тим, даний  Земельний  кодекс не містить норм диспозитивного характеру котрі б   зобов’язували відповідні відомства в управління яких знаходяться відповідні землі,зважаючи на спеціальний статус даної земельної ділянки, визначений цим же кодексом,  здійснювати обов’язку їх реєстрацію та розроблення відповідних документів.

В той же час суд констатує, що приписами частини 2 статті 149 Земельного кодексу України визначено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Поряд з тим, з матеріалів справи вбачається, що вилучення ділянки у встановленому порядку у Позивача  не проводилося. ОСОБА_4, як суміжним землекористувачем, не було погоджено акт встановлення і узгодження меж землекористувачів в натурі та не було отримано погодження на вилучення земельної ділянки.

Положеннями частини 3 статті  152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого і шляхом визнання прав та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно частини 1 статті  155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті  15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Нормами частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті  16 Цивільного кодексу  України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Окрім того,  що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених      законом.

Пунктом 6  Перехідних положень Земельного кодексу України      (в редакції, чинній станом на 22 березня 2002 року) встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Як було уже зазначено вище в даній  постанові, вимога  Земельного кодексу України  про переоформлення прав постійного користування земельною ділянкою до 1 січня 2005      року, Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, визнана неконституційною.

Частиною 5      статті  116 Земельного кодексу  України      передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини  2      статті  149 Земельного кодексу України      вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

При цьому, докази про вилучення земельної ділянки в матеріалах справи відсутні.

Згідно з   пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №  7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"      вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7  розділу X "Перехідні положення" ЗК), одержані ними до 1 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

За таких обставин, наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом (правова позиція Верховного суду України, яка визначена у постанові №3-641гс15 від 07.10.2015р.).

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені      статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною та визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно пунктом 10      статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування"      акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності    Конституції   або    законам   України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 21 Цивільного кодексу України      передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що  для правильного вирішення спору про визнання недійсним відповідного акта щодо користування земельною ділянкою, суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її з урахуванням норм діючого законодавства.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, з врахуванням усіх вище встановлених обставин, приходить до висновку, що наявність чи відсутність у Позивача документів, які посвідчують право користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Враховуючи спеціальний статус земельної ділянки, який визначений законом, а також з огляду на перебування цієї земельної ділянки у державній власності та її належності до земель залізничного транспорту, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що розпорядження голови Відповідача 1 № 161 від 18 травня 2006 року в частині видачі державних актів на право постійного користування земельною ділянкою Відповідачу 2 слід визнати незаконним.

Що ж стосується вимог Позивача про визнання недійними Державних актів, виданих відповідачу 2, то колегія суддів зауважує наступне.

Державний акт на право користування  земельною ділянкою є документом, що видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності законності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано цей документ.

При цьому, колегія суддів зауважує, що  Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, селищних, сільських рад, обласної, районної державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Разом з тим, як уже було зазначено вище в даному судовому рішенні,  право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої      статті 16 ЦК України  та статті 152 ЗК України  захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,22 га на території Заболотівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області Сергія ЯЯ № 272098 для обслуговування споруд теплотраси виданого 30 червня 2006 року Відповідачу 2 та   державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,64 га на території Заболотівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області Сергія ЯЯ № 272099 для обслуговування споруд теплотраси виданого 30 червня 2006 року  Відповідачу 2,  слід визнати недійсними (оскільки частини таких земельнх ділянок які накладаються на земельну ділянку Позивача,  перебуває у державній власності та належить до земель залізничного транспорту).

При цьому, зважаючи на ту обставину, що над даною земельною ділянкою проходить Магістральна теплова мережа (від АЕС до ЦТП с. Заболоття, котра є державною власністю та на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 3 листопада 2015 року номер 46815149 та належить державі в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України; том 1, а.с. 110), зважаючи на те, що Відповідач 2 заснований та входить до сфери управління даного Міністерства, Відповідач 2 не позбавлений права звернутися до суду  з позовом  про встановлення постійного земельного сервітуту відповідного виду передбаченого статтею 99 Земельного кодексу України.

З огляду на усу вищевказане у даній постанові,  Північно-західнийапеляційний господарський суд, вважає подану Позивачем апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою. Відповідно суд приймає рішення  про задоволення позовних вимог Позивача.   

Разом з тим,   суд скасовує рішення Господарського суду Рівненської   області   від 27 лютого 2017            року.

Згідно частини 1    статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог      апеляційної скарги.

Водночас,   Рівненський апеляційний господарський суд    приходить до висновку про неповне з'ясування      місцевим господарським судом обставин (в частині, що задоволено судом), що мають значення для справи та невідповідність висновків,   викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1  статті 277 ГПК України   є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті   275 ГПК України.

З огляду на усе    вищевказане в даній судовій постанові,  суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення, котрим позов задоволено.

Судові витрати, в силу дії приписів   статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та      апеляційної скарги,    суд пропорційно покладає на Відповідачів.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд  

                    ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27 лютого  2017 року в справі № 918/1373/16 - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 27 лютого 2017 року в справі № 918/1373/16  - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, котрим позов задоволити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Володимирецької районної державної адміністрації № 161 від 18 травня 2006 року в частині видачі державних актів на право постійного користування земельною ділянкою Державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Визнати недійсним  державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,22 га на території Заболотівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області Сергія ЯЯ №272098 для обслуговування споруд теплотраси, виданого 30 червня 2006 року Державному  підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», на підставі розпорядження голови Володимирецької районної державної адміністрації № 161 від 18 травня 2006 року.

Визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,64 га на території Заболотівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області Сергія ЯЯ №272099 для обслуговування споруд теплотраси виданого 30 червня 2006 року Державному підприємству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на підставі розпорядження голови Володимирецької районної державної адміністрації № 161 від 18 травня 2006 року.

4. Стягнути з  Володимирицької районної державної адміністрації  (34300, смт. Володимирець, Рівненська область, вул. Грушевського, 56) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1, ЄДРПОУ 40081195) 2067 грн  витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви,  2273 грн 70 коп. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Стягнути з  Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ: 24584661) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (79000, м. Львів, вул. Гоголя, 1, ЄДРПОУ 40081195) 2067 грн  витрат по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви,  2273 грн 70 коп. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Рівненської області видати відповідні  накази.  

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

9. Справу № 918/1373/16  повернути  Господарському суду  Рівненської  області.

Повний текст постанови виготовлено  30 листопада 2018 року.

Головуючий  суддя                                                                      Василишин А.Р.

Суддя                                                                                              Бучинська Г.Б.  

Суддя                                                                                              Філіпова Т.Л.