ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1886/18 Справа № 204/8285/17 Суддя у 1-й інстанції - Нізік О.В. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2018 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Деркач Н.М.,

суддів - Каратаєвої Л.О., Ткаченко І.Ю.,

за участю секретаря Лященко С.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи у м. Дніпрі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про захист прав споживачів та визнання недійсним п. 1.4 Кредитного договору №Р25.180.71972, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 22 квітня 2014 року між нею та ПАТ "Ідея Банк" був укладений Кредитний Договір №Р25.180.71972, згідно з умовами якого позивачу було надано кредит в сумі 50000,00 грн. строком на 60 місяців з процентною ставкою в розмірі 3% річних від залишкової суми кредиту. Пунктом 1.4 Кредитного Договору встановлено щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,4 % від початкової суми кредиту. ОСОБА_1 вважає, що умови п. 1.4. Кредитного Договору порушують її права та суперечать вимогам чинного законодавства. Також, позивач вважає, що при укладанні кредитного договору Кредитор ввів її в оману, не виконавши всі вимоги, встановлені ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", зазначивши у кредитному договорі сплату щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості (п.1.4. Кредитного Договору), а саме за послуги, які супроводжують кредит як компенсація супутніх послуг банку за рахунок споживача, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які той здійснює на власну користь.

У зв'язку з чим, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним пункт 1.4. Кредитного Договору №Р25.180.71972 від 22 квітня 2014 року укладений між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 щодо встановлення щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2.4% від початкової суми кредиту.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено та визнано недійсним пункт 1.4. Кредитного Договору № Р25.180.71972 від 22 квітня 2014 року, укладений між ПАТ "Ідея Банк" та ОСОБА_1 щодо встановлення щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2.4 % від початкової суми кредиту, а також вирішено питання щодо розподілу судових витрат та стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Не погодившись із таким рішенням, ПАТ "Ідея Банк" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

В своїй апеляційній скарзі, ПАТ "Ідея Банк" посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а також, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

ОСОБА_1 в порядку положень ст. 360 ЦПК України подала відзив, в якому просила апеляційну скаргу ПАТ "Ідея Банк" залишити без задоволення, а рішення Красногвардіського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2018 року - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість відповідно до положень діючого законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 "Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах" ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд, який забезпечує здійснення правосуддя на відповідній території.

17 жовтня 2018 року дану цивільну справу передано до Дніпровського апеляційного суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Ідея Банк" було укладено кредитний договір № Р25.180.71972, відповідно умов якого Банк надав позивачу споживчий кредит на поточні потреби в розмірі 50000,00 грн. строком на 60 місяців зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 3% річних від залишкової суми кредиту.

Згідно з п. 1.4 зазначеного договору за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором, який наведено в розділі 6 кредитного договору.

Як вбачається з Графіка платежів, щомісячна плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена фіксованими сумами.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 60 щомісячних внесках включно до 22 дня/числа кожного місяця згідно Графіку щомісячних платежів.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору № Р25.180.71972 від 22 квітня 2014 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".

За положеннями ч. 5 ст. 11, ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

За положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Як вбачається із кредитного договору № Р25.180.71972 від 22 квітня 2014 року, банком встановлена щомісячна плата за обслуговування кредитної заборгованості (кредиту) для кожного місяця у фіксованій сумі.

Відповідно до п. п. 17, 23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходячи із аналізу вищевказних положень дійшов висновку про те, що положення п. 1.4 кредитного договору щодо плати за обслуговування кредиту, суперечать наведеним вище правовим нормам, оскільки обслуговування кредиту не є послугою зі споживчого кредитування у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів".

В своїй апеляційній скарзі ПАТ "Ідея Банк" посилається на те, що в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою та передбачена Графіком щомісячних внесків за кредитним договором (2,4% від початкової суми кредиту, що становить 1200 грн.), а тому не може вважатися такою, що суперечить положенням ч. 5 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, оскільки встановивши в кредитному договорі щомісячну плату за обслуговування кредиту та не зазначиши, які саме послуги за вказану плату надаються позивачу, ОСОБА_1 фактично змушена сплачувати за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку, що суперечить положенням ст. ст. 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

При цьому, слід звернути увагу, що положення вказаних статей взагалі виключають стягнення із споживача будь яких внесків за супроводження кредиту банком, незалежно від того чи фіксованою є така сума, чи із змінними процентними показниками.

Щодо посилань апелянта на те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було враховано положення п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, які втратили чинність на підставі постанови Національного банку України №49 від 09 червня 2017 року, то слід зазначити, що на момент укладення кредитного договору та включення до нього пункту щодо плати за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,4 % від початкової суми кредиту Правила були чинними.

А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Тож, керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" - залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Н.М. Деркач

Судді: Л.О. Каратаєва

І.Ю. Ткаченко