УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/4932/17 Головуючий у 1-й інст. Шульга О. М.

Категорія 33 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.

суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М.

секретаря судового засідання Гайдамащук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №279/4932/17за позовом ОСОБА_1, інтереси якого представляє адвокат ОСОБА_2, до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність

за апеляційною скаргою керівника Коростенської місцевої прокуратури

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року, ухвалене суддеюШульгою О.М. в м. Коростень

встановив:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути із Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України у якості відшкодування завданої немайнової (моральної) шкоди суму у розмірі 66 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом, що орієнтовно на момент подачі позову становить 211 200,00 гривень; у якості відшкодування майнової шкоди - матеріального збитку, завданого автомобілю марки «Daimler-Benz 207D» 1987 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, у розмірі 103 045,00 гривень; у якості відшкодування витрат понесених на оплату експертного психологічного дослідження у розмірі 7 142,40 гривень, витрати понесені на оплату експертного дослідження колісного транспортного засобу «Daimler-Benz 207D» 1987 року випуску у розмірі 600,00 гривень, а всього судових витрат на загальну суму 7 742,40 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 19.04.2012 відносно нього та ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу № 06/3616 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України. 23.04.2012 йому було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

28.04.2012 у нього було вилучено транспортний засіб «Daimler-Benz 207D» 1987 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який 13.04.2012 визнаний речовим доказом по справі та переданий для зберігання на штрафний майданчик ДАІ Коростенського МВ УМВС України в Житомирській області до вирішення справи по суті.

28.04.2012 його дії та дії ОСОБА_3 перекваліфіковано з ч. 3 ст. 191 КК України на ч. 2 ст. 185 КК України.

24.05.2012 позивачу повторно обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з постійного місця проживання та в цей же день пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

03.07.2012 кримінальну справу разом із затвердженим обвинувальним висновком направлено до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області для розгляду по суті.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, постановою від 22.12.2015 Коростенський міськрайонний суд повернув вказану справу для організації та проведення додаткового розслідування прокурору Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області.

Постановою прокурора Коростенської місцевої прокуратури від 30.12.2015 провадження у справі було закрито через відсутність в діянні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення. Окрім цього прийнято рішення щодо повернення ОСОБА_1 речового доказу - автомобіля «Daimler-Benz» 207D 1987 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який зберігався на штрафмайданчику ДАІ. Відомості про прийняте рішення внесені до Єдиного реєстру судових розслідувань. Дана постанова ніким оскаржена не була та набрала законної сили.

З урахуванням наведеного, позивач зазначив, що перебував під слідством та судом з 19.04.2012 до 30.12.2015, а всього 3 роки 8 місяців 11 днів.

В день повернення речового доказу по справі - автомобіля марки «Daimler-Benz 207D», позивачем встановлено, що даний автомобіль частково розукомплектовано та суттєво зіпсовано кузов іржею внаслідок його тривалого неналежного зберігання на вулиці. У зв'язку з цим, для визначення вартості матеріального збитку завданого автомобілю, між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір № 45/16 від 10.10.2016 і відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу «Daimler-Benz» 207D 1987 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_3, вартість матеріального збитку, завданого власнику даного транспортного засобу, станом на 12.10.2016, без урахування ПДВ, становить 103 045,00 гривень.

Внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності і обрання йому запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, останній був позбавлений можливості працювати за фахом та реалізовувати належним чином підприємницьку діяльність, був змушений весь час перебування під слідством та судом утримувати домашнє господарство, свою дружину та дітей виключно за рахунок зароблених на протязі всього життя заощаджень. Також зазначає, що зазнав суттєвих моральних страждань (неможливості реалізації власних амбіцій; почуттів зневаги до власної честі та гідності; реалізації відчуття безпеки і правової захищеності щодо себе та своєї родини, а також взаємодії з правоохоронними органами, як гарантами таких; у реалізації прав та обов'язків глави сім'ї, чоловіка та батька; дружнього спілкування з товаришами та колегами), не мав можливості вільно користуватися належним йому майном, зокрема автомобілем, який було вилучено, та як наслідок, значно зіпсовано умовами зберігання. Разом з цим, факт притягнення в якості обвинуваченого був доведений до відома громадськості та негативно вплинув на його стосунки з оточуючими, внаслідок сукупності вищезгаданих обставин, значно погіршився стан його здоров'я.

Рішенням Коростенського районного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 165 133,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 103 045,00 грн в рахунок відшкодування матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження транспортного засобу та 7 742,40 грн понесених судових витрат.

В апеляційній скарзі керівник Коростенської місцевої прокуратури, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення суду скасувати в частині задоволених вимог про стягнення матеріальних збитків та понесених судових витрат, і ухвалити у цій частині нове судове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивачем не було доведено достовірними доказами факт завдання матеріальних збитків, як власнику транспортного засобу. Судом першої інстанції не взято до уваги, що показники одометра вказаного автомобіля залишилися незмінними за час перебування його на штрафмайданчику, що свідчить про те, що він не перебував в експлуатації. Разом з тим, на момент накладення арешту вказаний автомобіль вже містив корозійні пошкодження складових. При цьому, судом не враховано тієї обставини, що транспортний засіб введено в експлуатацію ще у 1987 році, що свідчить про його експлуатації впродовж 25 років до дати визначення речовим доказом по справі та передання для зберігання на штрафний майданчик. Також позивачем не надано доказів на підтвердження того, що в момент повернення належного йому автомобіля були відсутні складові, зазначені ним у позові. Окрім того, зазначив, що сума матеріального збитку, яку просив позивач стягнути з Державної казначейської служби України становить 103 045,00 грн. Разом з тим, при проведенні дослідження суб'єктом оціночної діяльності ринкову вартість автомобіля визначено - 98 608,00 грн. Таким чином, кошти необхідні для проведення ремонтно-відновлювальних робіт перевищують середню ринкову вартість усього транспортного засобу. Вказані обставини не були враховані судом першої інстанції, внаслідок чого було прийнято незаконне рішення. Окрім того, суд першої інстанції безпідставно стягнув судові витрати за проведення експертних досліджень, оскільки експертне психологічне дослідження в основу рішення покладено не було.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу керівника Коростенської місцевої прокуратури посилався на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не наділяють прокуратура правом вступу у даній справі, оскільки наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді відповідно ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». У поданій скарзі апелянтом не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстав звернення до суду з апеляційною скаргою від імені суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Окрім того, скаржником не надано належних доказів, які б підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру». Таким чином, апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права, відповідає завданню цивільного судочинства та ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, а апеляційне провадження відкрите за скаргою керівника прокуратури таким, що підлягає закриттю.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступного висновку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно із ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії (окрім наведених ч. 1 ст. 1176 ЦК України) або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

За ч. 7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно із п.п. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР з подальшими змінами (далі - Закон № 266/94-ВР, спеціальний закон), на який в обґрунтування заявлених вимог посилається позивач, відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, в тому числі: незаконного засудження та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного накладення штрафу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

-постановлення - виправдувального вироку суду;

-встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

-закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст.ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 судам роз'яснено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.

У п. 10-1 вищевказаної постанови судам роз'яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність». Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. За таких обставин, не заслуговують на увагу заперечення представника позивача про безпідставність відкриття апеляційного провадження за скаргою керівника Коростенської місцевої прокуратури, оскільки остання не була залучена до участі у розгляді справи.

За ч. 2 ст. 1 Закону № 266/94-ВР у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

За положеннями пункту 2 частини 1 статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Судом встановлено, що 19.04.2012 відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 06/3616, яка в подальшому перереєстрована в кримінальне провадження № 12015060060001660 за ст. 185 ч. 2 КК України (а.с. 26, 163 том 1).

23 квітня 2012 року та 24 травня 2012 року постановами слідчого ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд (а.с. 75-76, 201 том 1).

24.05.2012 винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого в скоєні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України (а.с. 204 том 1).

21 жовтня 2012 року прокурором затверджено обвинувальний висновок та кримінальну справу направлено до суду (а.с. 218-230 том 1).

Вироком Коростенського міськрайонного суду від 26.11.2013 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України та призначено покарання за вказаною нормою закону у виді 4 місяців арешту. Відповідно до ч. 4 ст. 74 КК України звільнено від призначеного покарання, так як на час розгляду справи в суді засуджений не є суспільно-небезпечною особою. Запобіжний захід скасовано (а.с. 233-239 том 1).

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 11 лютого 2014 року вищевказаний вирок суду скасований, справу повернуто на новий судовий розгляд (а.с. 4-8 том 2).

Постановою Коростенського міськрайонного суду від 15.09.2014 кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ст. 185 ч. 2 КК України повернуто прокурору на додаткове розслідування (а.с. 9-10 том 2).

25.11.2014 ухвалою Апеляційного суду Житомирської області вказана вище постанова скасована, а права направлена на новий судовий розгляд. Запобіжний захід залишено - підписку про невиїзд (а.с. 11-15 том 2).

22 грудня 2015 року постановою Коростенського міськрайонного суду кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ст. 185 ч. 2 КК України повернуто прокурору на додаткове розслідування (а.с. 18-20 том 2).

Постановою прокурора Коростенської місцевої прокуратури ОСОБА_5 від 30.12.2015 кримінальне провадження, яке було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015060060001660 від 30.12.2015 за ч. 2 ст. 185 КК України відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3, закрито через відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Одночасно вирішено питання про речові докази, зокрема автомобіль марки «Daimler-Benz 207D», д.н.з. НОМЕР_1, який зберігається на штраф-майданчику на той час ДАІ Коростенського МВ УМВС України в Житомирській області, який підлягає поверненню ОСОБА_1 (а.с. 21-25 том 2).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76, 78 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що після повернення автомобіля ОСОБА_1, між останнім та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір № 45/16 від 10.10.2016. За наслідками якого проведено та складено звіт про оцінку колісного транспортного засобу «Daimler-Benz» 207D 1987 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_3, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого власнику даного транспортного засобу, станом на 12.10.2016, без урахування ПДВ, становить 103 045,00 гривень (а.с. 27-65 том 2).

Проте, матеріали справи не містять, а позивачем (його представником) в судовому засіданні не надано жодного доказу на підтвердження вартості автомобіля «Daimler-Benz» 207D 1987 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 на час його вилучення у позивача, що виключає можливість визначення реального розміру матеріального збитку, спричиненого тривалим зберіганням автомобіля на штрафмайданчику. Будь-яких доказів звернення позивача щодо неналежного зберігання транспортного засобу, втрати його деталей, тощо матеріали справи також не містять. За таких обставин, коли позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження причинного зв'язку між втратою вартості автомобіля і його зберіганням, як і розміру такого збитку, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивачем заявлено позовну вимогу про відшкодування спричиненої моральної шкоди, на підтвердження розміру якої було складено висновок експертного психологічного дослідження № 8747/17-61 від 24.10.2017, вартість якого становила 7 142,40 грн (а.с. 91-108 том 2). Рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди ніким зі сторін не оскаржується, а тому суд першої інстанції обґрунтовано стягнув вартість проведеного дослідження, оскільки такі вимоги ґрунтуються на вимогах закону.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 103 045,00 грн в рахунок відшкодування матеріального збитку завданого пошкодження транспортного засобу, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині. У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції в частині стягнутих судових витрат підлягає зміні, а саме у відмові в частині стягнення вартості витрат на проведення експертного дослідження щодо матеріального збитку.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ніким не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного розгляду.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу керівника Коростенської місцевої прокуратури задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року скасувати в частині стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 103 045,00 грн в рахунок відшкодування матеріального збитку завданого пошкодження транспортного засобу. Ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року в частині стягнення судових витрат змінити, зменшивши цей розмір з 7 742,40 грн до 7 142,40 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст складено 03.12.2018