Справа № 189/1022/18

2/189/398/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.11.2018 року смт. Покровське Покровського району

Дніпропетровської області

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Чорної О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Корхової М.Г.,

учасники судового провадження:

відповідач ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Покровське в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», звернувся до суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 14933.44 грн. за кредитним договором, а також просив стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 1762,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 07.10.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 250.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на картковий рахунок.

У позові позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві.

Позивач зазначає, що відповідно до п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт.

Підписання цього договору позивач вважає прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг.

Позивач посилається на ч.1 ст. 634 ЦК України згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Одночасно п.1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином в установлений строк відповідно до умов договору і вимог закону.

Позивач зазначає, що виконав свої зобов'язання за Договором про надання банківських послуг, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредиту.

Відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту.

Відповідач у порушення своїх зобов'язань за договором своєчасно не сплачував за кредитом, у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 14933.44 грн., яка складається з наступного: 249.26 грн. - заборгованість за кредитом, 8980.67 грн. - заборгованість за процентами; 4516.20 грн. - заборгованість за пенею; 500.00 грн. - фіксована частина штрафу; 687.31 грн. - штраф (процентна складова).

У якості доказів ПАТ КБ «Приватбанк» у позові зазначає розрахунок заборгованості, копію заяви позичальника, витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а. с. 3).

В судове засідання представник позивача не з'явився, повідомлений про час, дату і місце судового розгляду належним чином, надав суду письмову заяву розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання з'явився, позовні вимоги заперечив у повному обсязі, надав суду усне і письмове клопотання про застосування судом строків позовної давності.

Суд, заслухавши відповідача, дослідивши письмові докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Суд встановив, що 01.09.2008 року ОСОБА_1 підписав заяву на отримання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк» (копія, а. с. 8).

Згідно цієї заяви відповідач ОСОБА_1 отримав зарплатну картку та кредитну картку, дата відкриття рахунку 07.10.2008 року (а. с. 8, зворот).

Даний договір є договором приєднання, укладений шляхом приєднання згідно ст. 634 ЦК України, і ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, підтверджується підписом у заяві (а. с. 8).

В судовому засіданні позивач також не заперечував, що договір з банком шляхом підписання заяви уклав, картку отримав, але поясняв, що отримав у 2008 році кредит у розмірі 500 гривень, виконав всі умови кредитного договору ще у 2008 році і жодних вимог з того часу до 2018 року позивач до нього не висував, про наявність будь-якої заборгованості не повідомляв. Позивач зазначив, що кредитною карткою останній раз користувався у 2008 році, з тих пір жодних карткових операцій не проводив, у зв'язку з чим просив застосувати строки позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підтвердження заборгованості відповідача позивач надав розрахунок заборгованості (а. с. 5-7), не підписаний належним чином, згідно якого сальдо простроченої заборгованості за кредитом (тіло кредиту) з 31.12.20010 року по 30.04.2018 року складає 249,26 гривень (колонка 5 - сальдо поточної заборгованості), а сума погашення за наданим кредитом (графа 15 розрахунку - «сума погашення за наданим кредитом») за період з 12.09.2008 року по 30.04.2018 року за весь період складає 0,00 гривень, за виключенням одного дня, а саме, 08.10.2015 року, оскільки у графі «сума погашення за наданим кредитом» зазначена сума 58,15 гривень (а. с. 6 зворот).

Позивач не надав жодних первинних документів, які б підтверджували наявність заборгованості відповідача за кредитом станом на день пред'явлення позову, а також доказів того, що позивач за період з 2008 по 2018 роки повідомляв відповідача про існуючу заборгованість.

Позивач не надав жодних доказів, що саме відповідач дійсно сплатив 58,15 гривень 08.10.2015 року, при тому, що за весь період з 12.09.2008 року по 07.10.2015 року і за весь період після 08.10.2015 року згідно розрахунку відповідач не сплачував жодного разу згідно розрахунку заборгованості, наданого банком.

Суд критично ставиться до вказаного розрахунку заборгованості і не вважає його належним доказом по справі, у тому числі, і в частині переривання строку позовної давності, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що саме відповідач здійснив цей платіж, позивач не надав жодного підтвердження цьому, а позивач взагалі заперечив будь-яку сплату за кредитом з 2008 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Положеннями частини четвертої статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також тоді, коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частиною першою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 161/20278/14-ц зазначено, що не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк позовної давності і позовні вимоги за таких умов задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81,89, 259, 263, 265, 268, 274-279 ЦПК України, ст. ст. 253, 256, 257, 261, 264, 267, 1050 ЦК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні цивільного позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 07.10.2008 року у розмірі 14933,44 гривні - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Покровський районний суд Дніпропетровської області в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 03 грудня 2018 року.

Суддя О.В. Чорна