П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 806/1070/18

Головуючий у 1-й інстанції: Панкеєва Вікторія Анатоліївна

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

29 листопада 2018 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Капустинського М.М. Охрімчук І.Г.

за участю:

секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,

за участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Поліська дослідна станція ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України звернулась до суду з позовом до Управління Держпраці у Житомирській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № ЖИ 24/06-12-013/1024 від 12.01.2018.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем проведено інспекційне відвідування, в ході якого встановлено порушення вимог КЗпП України в частині допуску до роботи працівників без укладення трудових договорів. За результатами проведеної перевірки, управлінням складено акт та постанову.

Поліська дослідна станція ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України вважала дії та рішення відповідача безпідставними, протиправними та такими, що порушують її права.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2018 року у задоволенні позову Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати і ухвалити нову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На зазначену апеляційну скаргу надійшов відзив відповідача, в якому він просить залишити зазначену апеляційну скаргу без задоволення, у зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог є законним та об'єктивним.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Судом встановлено, що наказом управління держпраці у Житомирській області від 18.12.2017 №2494 призначено проведення перевірки на підставі постанови КМУ від 26.04.2018 №295, що регулює Порядок проведення перевірок посадовими особами державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів. Вказаним наказом направлено на проведення перевірки інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю ОСОБА_2 з 19.12.2017 по 20.12.2017 (а.с.78-79).

Вказане підтверджується направленням на проведення інспекційного відвідування від 18.12.2017 №2278/04 (а.с.76-77).

Перевірку призначено на підставі листа Малинської районної державної адміністрації від 05.12.2017 (а.с.74).

За результатами проведеної перевірки складено акт №06-12-013/1024 від 28.12.2017. Вказаним актом зафіксовано порушення ч.3 ст.24 КЗпП України.

Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які станом на 20.12.2017 працюють на розпиловці деревини на пилорамі в Поліській дослідній станції, фактично були допущені до роботи без укладення трудових договорів. Поліська дослідна станція надає послуги з розпиловки деревини. Між директором станції та вказаними особами були укладені цивільно-правові договори від 14.02.2017 на виконання ними робіт по розпиловці деревини. Дія вказаних договорів встановлена з 14.02.2017 по 31.12.2017. У договорах відсутні вичерпний перелік робіт (послуг), їх об'єми, строки виконання і вартість, вказані роботи не носять одноразового характеру. В ході перевірки також з'ясовано, що вказані цивільно-правові договори містять ознаки трудових договорів, а саме: вказані роботи не містять одноразового характеру та проводяться з лютого 2017 по грудень 2017; працівники виконують роботи по розпиловці деревини в робочий час, визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку станції (з 8 години ранку до 17 години вечора в будні дні); працівники виконують вказівки керівника станції щодо послідовності проведення робіт по розпиловці деревини, в залежності від асортименту продукції (брус, дошка необрізна, дошка обрізна), її розмірів та кількості; винагорода працівникам залежить не від обсягу виконаної роботи, а від кількості відпрацьованих ними днів; виконання робіт поставлено в залежність від наявності деревини, її розмірів, якості та попиту на виготовлену продукцію (у березні 2017 року було розпилено деревини в кількості 160 куб м, у липні 2017 року - 77 куб м, у вересні 2017 року - 81 куб м, у листопаді 2017 року - 97 куб м); відсутності у цивільно-правових договорах об'єму робіт на їх ціни (фактично за розпиловку деревини у березні 2017 року - 160 куб м, у липні 2017 року - 77 куб м, у вересні 2017 року - 81 куб м, у листопаді 2017 року - 97 куб м вказаним працівникам була нарахована винагорода в розмірі 3200 грн за відповідний місяць кожному, без врахування обсягу виконаної ним роботи) (а.с.147-165).

На підставі вказаного акту перевірки, за результатами розгляду матеріалів відповідачем винесено постанову № ЖИ 24/06-12-013/1024 від 12.01.2018 про накладення на позивача штрафу уповноваженими особами у розмірі 192000 грн (а.с.59-61).

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.1. Положення про територіальні органи Державної служби України з питань праці, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 27.03.2015 № 340, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 20.04.2015 за №438/26883, Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Пунктом 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі - Порядок №295) визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Судом встановлено, що головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та ін. нормативно-правових актів ОСОБА_2 в присутності директора Поліської дослідної станція ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України ОСОБА_5 проведено позапланову перевірку додержання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с.147-165).

По змісту припису від 20.12.2017 №06-12-013/1024-0583 на підприємстві встановлено порушення ч.3 ст.24 КЗпП України. Приписано укласти трудовий договір з найманим працівником шляхом оформлення наказу чи розпорядження власника або уповноваженого органу у строк до 20.01.2018 (а.с.56-57).

12 січня 2018 року за результатами розгляду матеріалів управлінням винесено постанову про накладення штрафу №ЖИ24/06-12-013/1024 (а.с.59-61).

Поліською дослідною станцією ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та товариством з обмеженою відповідальністю "Донекоресурс" був укладений договір № 06/17 від 01 березня 2017 року про надання послуг по розпилюванню лісопродукції (а.с.20-22).

На виконання умов зазначеного договору між директором ОСОБА_5 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено цивільно-правові договори від 14.02.2017 № 06/17 та № 07/17 (а.с.14-15, 17-18).

Згідно умов вказаних договорів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли на себе обов'язки надати послуги, виконати роботу: розпиловка деревини та дотримання правил технічної безпеки. Вартість послуг (робіт) по цивільно-правовому договору складає: місячна заробітна плата згідно законодавства 3200 грн. при виході усіх робочих днів у місяці.

Згідно додаткових угод про зміну цивільно-правового договору № 06/17 та № 07/17 від 01.03.2017, 01.04.2017, 01.10.2017 вказані договори доповнені пунктами про здійснення робіт з матеріалів та на обладнанні замовника та про умови оплати по факту виконання робіт (а.с.16,19, 44-45, 50-51).

Акти виконаних робіт до цивільно-правових договорів від 09.02.2018 підтверджують факт прийняття виконаної роботи та оплату (а.с.46-47, 52).

В матеріалах справи міститься пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відібрані уповноваженими особами управління під час проведення перевірки.

З пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вбачається, що вони працюють з березня 2017 року на умовах цивільно-правових договорів з понеділка по п'ятницю з 8:00 до 17:00. Роботу виконують один раз на місяць, вказівки по виконанню робіт отримують від директора (а.с.82,85).

Судом також встановлено, що на момент проведення перевірки вони працювали на підприємстві за попередньою домовленістю з керівником без пред'явлення трудових книжок, роботу виконували самостійно та у зручний для себе час, завдання щодо виконання певних робіт вони отримували від керівника станції, оплату за свою роботу отримували щомісяно згідно складених актів.

Долучені до матеріалів справи акти виконаних робіт до цивільно-правових договорів вказують на обсяги виконаної роботи зазначеними працівниками. Інформація щодо ціни виконаних робіт у вказаних документах відсутня.

Роботи, які виконували ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не носили одноразового характеру; робота виконувалась протягом 8-годинного робочого дня, що підтверджується нарядами на відрядну роботу (а.с.86-105); працівники виконували вказівки керівництва станції щодо порядку та послідовності виконання роботи, винагорода працівників залежала не від обсягу виконаних робіт, а була щомісячною.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відносини між дослідною станцією та ОСОБА_4, ОСОБА_3 містять ознаки трудових правовідносини як між роботодавцем та найманими працівниками. А дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового перешкоджає реалізації працівником права на працю та права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності доводів позивача про протиправність винесеної постанови з посиланням на порушення порядку повідомлення про розгляд такої справи з огляду на наступне.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 із наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 509).

Пунктом 1 вказаного Порядку передбачено, що він визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 КЗпП та частинами 2-7 статті 53 Закону України "Про зайнятість населення".

Згідно із пунктом 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (пункт 3 Порядку № 509).

За правилами п.6 Порядку про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Згідно з п.7 Порядку справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, системний аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що уповноважена посадова особа вправі розпочати розгляд справи про накладення штрафу за умови встановлення факту повідомлення суб'єкта господарювання чи роботодавця про розгляд справи не пізніше ніж за п'ять днів до дати такого розгляду у один із способів, що передбачений пунктом 6 Порядку № 509.

При цьому за загальним правилом справа повинна розглядатися за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Можливість розгляду справи без їх участі чітко обмежена наявністю інформації про повідомлення вказаних осіб відповідно до пункту 6 Порядку № 509 та відсутністю обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевірка законності та обґрунтованості постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами судом здійснюється у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Приписами часини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із частиною 2 статті 2 цього ж Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку оскаржуваного рішення відповідача щодо відповідності вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Управління Держпраці у Житомирській області направило 29.12.2017 року Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України повідомлення про виклик на розгляд 12.01.2018 справи про накладення штрафу на адресу: 11562, Житомирська область, Коростенський район, с.Бондарівка, вул.Ковалівська, 44.

Проте, як зазначає позивач в апеляційній скарзі та вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, юридичною адресою Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України є: 11602, Житомирська область, Малинський район, с.Федорівка.

Тобто, судом встановлено невідповідність між доводами відповідача та наявними в матеріалах справи доказами на підтвердження належного повідомлення позивача про виклик на розгляд справи про накладення штрафу.

А відтак слід погодитися із доводами апелянта про те, що відповідачем було порушено приписи пунктів 6 та 7 Порядку № 509.

В межах спірних правовідносин дослідженню підлягають обставини щодо правомірності розгляду справи відповідачем з дотриманням прав та інтересів особи, відповідно до якої прийнято рішення про накладення штрафу, оскільки таке рішення повинно бути вмотивованим та прийнятим із врахуванням доводів та доказів, поданих особою.

Оскільки розгляд справи відповідачем про накладення штрафу проведено без участі позивача, останній був позбавлений можливості надання зауважень щодо порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова про накладення штрафу уповноваженими особами № ЖИ 24/06-12-013/1024 від 12.01.2018 вона була прийнята відповідачем передчасно, із порушення встановленого порядку розгляду справи про накладення штрафу та права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до приписів частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, таким обставинам. Тому рішення суду першої інстанції слід скасувати за задовольнити позов Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України.

За правилами ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що позивачем сплачено судовий збір при поданні адміністративного позову до суду першої інстанції у розмірі 2880,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.986282198.1 від 14.03.2018 та при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4320,00 грн., що підтверджується квитанцією № 81213 від 17.09.2018.

Враховуючи викладене на користь Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України за рахунок бюджетних асигнувань Управління слід присудити понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі (2880,00+4320,00) = 7200 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України задовольнити .

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року у справі за адміністративним позовом Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № ЖИ 24/06-12-013/1024 від 12.01.2018 року.

Присудити на користь Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Житомирській області понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі (2880,00+4320,00) = 7200 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 04 грудня 2018 року.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Капустинський М.М. Охрімчук І.Г.