КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Луценко О.М.

Єдиний унікальний номер справи № 756/1317/16-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/976/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2018 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,

секретар - Тютюнник О.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди квартири, стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, вартості поточного ремонту квартири,заборгованості з орендної плати, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди квартири,-

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -

В с т а н о в и л а :

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Свої вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що 07 березня 2015 року між ним та ОСОБА_3 було укладено Договір найму (оренди) нерухомого майна, квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Предметом договору є оренда на оплатній основі строком 24 березня 2016 року. Вказана квартира належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 24 березня 2005 року. Згідно умов договору відповідач повинен сплачувати позивачеві орендну плату у розмірі 650 доларів США по курсу НБУ щомісячно. Позивач стверджує, що з червня 2015 року ОСОБА_3 припинив сплачувати орендну плату, при цьому продовжує користуватися приміщенням. На вимоги позивача щодо боргу з орендної плати, ОСОБА_3 пояснював, що він будує будинок в місті Ірпінь і має тимчасові фінансові труднощі. Просив відстрочити орендні платежі. Позивач просив їх задовольнити, стягнути із відповідача заборгованість зі сплати орендної плати згідно Договору найму (оренди) нерухомого майна у розмірі 246 342 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 вартість відновлення квартири в розмірі 7 300,90 грн. Стягнути з ОСОБА_3 вартість вжитих житлово-комунальних та інших послуг в розмірі 6 506,75 грн, в тому числі, на користь: ПАТ «Київенерго» - за опалення - 3 246,76грн, за спожиту електроенергію - 346,17грн, за постачання гарячої води - 227,46 грн., ПАТ АК «Київводоканал» - за централізоване постачання холодної води та водовідведення - 618,09 грн, за водовідведення гарячої води - 600,09 грн. ТОВ «ТІСА» - за надання послуг з телебачення - 380,00 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 завдану моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

Відповідач проти позову заперечував, подав зустрічну позовну заяву відповідно до якої просив визнати недійсним з моменту укладення договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1, б/н від 07 березня 2015року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та застосувати правові наслідки недійсності даного договору; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3) судовий збір в розмірі 551,20 грн. У позові зазначав, що ОСОБА_2 не є власником житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1. Це підтверджується документами, доданими позивачем до первісної позовної заяви, а саме рахунками та квитанціями на сплату комунальних платежів по даній квартирі, оформленими на ОСОБА_4.

В спірному договорі оренди немає жодної вказівки також і на те, що ОСОБА_2 укладає його від імені власника квартири за адресою: АДРЕСА_1, тобто є представником власника.

В договорі оренди квартири б/н від 07 березня 2015року відсутні положення про те, що ОСОБА_2 укладає договір як представник власника квартири та підстави такого представництва (закон, акт органу юридичної особи, договір доручення або довіреність).

Таким чином, якщо ОСОБА_2 уклав спірний договір оренди як представник власника, обов'язковими умовами даного договору мали б бути положення, що він дії від імені та за рахунок іншої особи (особи, яку він представляє - власник квартири), підстави такого представництва, а також умову, що орендні та інша платежі є власністю цього довірителя - власника квартири.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 липня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення, з 07 березня 2015 року ,договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1, б/н від 07 березня 2015року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Вирішено питання про судові витрати .

Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволення зустрічного позову, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Просив визнати нечинним та скасувати рішення суду в частині задоволення зустрічного позову, посилаючись на порушення матеріального і процесуального права. Зазначав, що суд невірно застосував ст.810 ЦК України до даних правовідносин. В іншій частині рішення суду не оскаржено, а відтак перегляду в апеляційному порядку не підлягає.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 28 листопада 2018 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи, Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від ОСОБА_3 не надходило.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що апелянт та інші особи, які приймають участь у справі, належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, доказів поважності неявки відповідач ОСОБА_3 суду не надав, тому колегія суддів вважає, що його неявка не може бути визнана судом поважною.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 07 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір найму (оренди) нерухомого майна, предметом якого є оренда на оплатній основі житлового приміщення строком до 07 березня 2016 року. Квартира належить ОСОБА_4 ( т.1 , а.с. 5-6,а.с. 24) .

Фактичне передання приміщення у користування ОСОБА_3 підтверджує Акт прийому-передачі житлового приміщення від 07 березня 2015 року, що є Додатком № 1 до Договору та скріплений підписами сторін( т.1 а.с. 7) .

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються главою 59 ЦК України.

Згідно п. 3.1 Договору відповідач повинен сплачувати позивачеві орендну плату у розмірі 650 доларів США по курсу НБУ щомісячно.

За умовами ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

У відповідності до умов ч. 3 ст. 815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Стаття 820 ЦК України передбачає, що розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 не є власником житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1. Дану обставину позивач визнав і не заперечував.

Договір оренди квартири не містить жодної вказівки, що ОСОБА_2 укладає його від імені власника квартири за адресою: АДРЕСА_1, тобто є представником власника.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.

Відповідно до копії довіреності від 05 квітня 2006р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш Ю.В., зареєстрованої в реєстрі під № 763, ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси. Окрім того зазначено, що грошові суми, одержані за договорами цивільно- правового характеру, укладеними на підставі довіреності, належать довірителю ОСОБА_4( а.с. 25).

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Таким чином ОСОБА_2 уклав спірний договір оренди, як представник власника квартири на підставі довіреності від ОСОБА_4, однак все майно та грошові кошти включаючи орендні платежі є власністю ОСОБА_4

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором. Статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору , коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того. На що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину, зокрема передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним тощо.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 236 ЦК України встановила, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За правилом ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суд першої інстанції , оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, вірно дійшов до висновку про визнання договору недійсним оренди , враховуючи ,що під час укладення договору не було дотримання вимог законодавства . Враховуючи , що ОСОБА_2 , укладаючи договір діяв від власного імені , натомість будь-яких прав відносно майна , на яке укладався договір оренди не мав , тому доводи позивача ОСОБА_2 що сторони досягли всіх істотних умов не відповідає дійсності , а відтак висновок суду , що договір не відповідає вимогам закону з дня укладення є цілком обґрунтованим .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд, задовольняючи вимоги ОСОБА_3, мав керуватися вимогами ст. 761 ЦК України, є безпідставними, оскільки дані правовідносини регулюються положеннями щодо найму (оренди) житла (ст.810 ЦК України), а положення ст.761 ЦК України є загальними. Крім того, сам позивач ОСОБА_2 звертаючись із позовом, посилався саме на положення вимог ст.. 810-811 ЦК України .

Посилання апелянта на ту обставину, що вказаним рішенням порушують права ОСОБА_4, як власника квартири, не ґрунтуються на вимогах закону, спростовуються матеріалами справи, оскільки, як видно із матеріалів справи, ОСОБА_2 не подавав позов в інтересах ОСОБА_4, договір укладав від власного імені, хоч ніякого відношення до квартири не мав, і вказані доводи не спростовують висновків суду.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а відтак підстави для його скасування відсутні .

Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України , колегія суддів ,-

П о с т а н о в и л а ;

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 04 грудня 2018 року.

Головуючий Судді