ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1997/18 Справа № 202/892/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Зосименко С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 січня 2015 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке з 21 травня 2018 року змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи його тим, що 24 квітня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір №DNXRRX30550006, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 1.918 грн.01 коп. зі сплатою відсотків у розмір 1% на рік на суму залишку заборгованості.

Зазначали, що ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам "Розстрочка" складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 допустив значне порушення взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 21 жовтня 2013 року допустив заборгованість у загальному розмірі 26.360 грн.56 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 1.917 грн.91 коп.; заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 9.244 грн.37 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 1.610 грн.23 коп; пені у розмірі 11.856 грн.59 коп., а також штрафів 500 грн. (фіксована частина), 1.231 грн.46 коп. (процентна складова), яку вони просять стягнути з відповідача.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 січня 2015 року позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" залишені без задоволення.

В апеляційні скарзі позивач АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправомірно застосував наслідки строку позовної давності та у зв'язку з цим безпідставно відмовив їм у позові.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про можливість часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з подальшою відмовою у позові з інших підстав.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 24 квітня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір №DNXRRX30550006, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 1.918 грн.01 коп. зі сплатою відсотків у розмір 1% на рік на суму залишку заборгованості.

Строк дії кредитного договору №DNXRRX30550006 було встановлено з 24 квітня 2007 року по 24 квітня 2009 року (а.с.6,7).

До позовної заяви банком було надано розрахунок, з якого вбачається, що станом на 21 жовтня 2013 року за кредитним договором рахується заборгованість у загальному розмірі 26.360 грн.56 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 1.917 грн.91 коп.; заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 9.244 грн.37 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 1.610 грн.23 коп; пені у розмірі 11.856 грн.59 коп., а також штрафів 500 грн. (фіксована частина), 1.231 грн.46 коп. (процентна складова) (а.с. 4,5).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності та вважав за необхідне відмовити у задоволенні позову з цих підстав за відсутності відповідної письмової заяви відповідача.

Колегія суддів не може погодиться з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Втім колегія наголошує на тому, що нормою ч.3 ст.267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до помилково висновку про можливість застосувати наслідки спливу строку позовної давності без відповідної письмової заяви відповідача та у зв'язку з цим безпідставно відмовив у позові, а доводи апеляційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" є обґрунтованими.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2010 року №14 судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову саме у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За правилами статей 526,530,610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статі 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (частина друга статті 1067 ЦК України).

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що саме такий договір був укладений і виконувався сторонами.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов'язки виникають у кожного контрагента.

Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У свою чергу суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Крім того ч.2 ст.13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем АТ КБ «ПриватБанк» до позову було надано анкету заяву, яка і становить кредитний договір між ними та відповідачем, і розрахунок заборгованості.

Колегія суддів наголошує на тому, що з анкети заяви позичальника вбачається, що за умовами договору 24 квітня 2007 року ОСОБА_1 було надано кредитну картку №4149 4373 0420 7739 з кредитним лімітом саме у розмірі 500 грн.

Позивач зазначає, що за умовами договору ними було надано 1.918 грн.08 коп., до стягнення зазначають суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1.917 грн. 91 коп., в той час коли з наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що позивальник жодної проплати не здійснював.

Тобто позовні вимоги про стягнення заборгованості, заявлені банком у загальному розмірі 26.360 грн.56 коп. не доведені.

Так, ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду з подальшою відмовою у задоволенні позовних вимог саме у зв'язку з їх недоведеністю.

Апеляційна скарга жодних доводів стосовно обґрунтованості позовних вимог не містить.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 січня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.