ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/2572/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідань Джули В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у справі за її позовом до прокуратури Закарпатської області про визнання дій протиправними, скасування наказу, поновлення на рівнозначній посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

суддя у І інстанції Ващилін Р.О.,

час ухвалення рішення 11 год. 39 хв.,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

23 березня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати наказ № 114к від 17 лютого 2015 року прокуратури Закарпатської області (далі - Прокуратура) про своє звільнення з посади спеціаліста І категорії Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері та з органів Прокуратури з 19 лютого 2015 року у зв'язку із скороченням штатів працівників, поновити на рівнозначній посаді і стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року скасовано та позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправними дії Прокуратури та скасовано наказ № 114 к від 17 лютого 2015 року «Про звільнення ОСОБА_2». Зобов'язано Прокуратуру вирішити питання щодо призначення ОСОБА_2 на рівнозначну посаду. Стягнено з Прокуратури в користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 лютого 2015 року по 14 грудня 2015 року у розмірі 61072,11 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 2 жовтня 2018 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_2 мали бути запропоновані всі наявні вакансії та роботи у Прокуратурі (крім посад прокурорів та слідчих), які відповідають її кваліфікації (освіта, стаж роботи тощо), які існували з дня попередження про вивільнення до дня звільнення ОСОБА_2 з посади, а суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у матеріалах справи докази щодо наявності у Прокуратурі вакансій, на які посилається ОСОБА_2 у позовній заяві, відповідність позивачки вимогам на ці посади (відповідний кваліфікаційний рівень освіти, стаж роботи тощо) у період з дня попередження про наступне вивільнення до дня звільнення ОСОБА_2 з посади та не встановив можливість пропонування таких посад ОСОБА_2 з огляду на її кваліфікацію в цей період.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що Прокуратура не мала можливості запропонувати позивачці іншу роботу, що підтверджуються штатним розписом Прокуратури станом на 1 січня 2014 року та на 1 лютого 2015 року. З огляду на класифікацію посад, передбачених статтею 25 Закону України «Про державну службу», посади спеціалістів у прокуратурах районного рівня віднесені до VII категорії посад, а посади спеціалістів в апараті прокуратури Закарпатської області - до VI категорії посад. Тому позивачка могла претендувати на їх заміщення лише на конкурсних засадах. Інші посади, які були встановлені у штатному розписі Прокуратури, віднесені до прокурорських, на які ОСОБА_2 не могла претендувати.

Щодо посилання позивача на порушення процедури проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, суд першої інстанції виходив із того, що відповідні позовні вимоги не заявлено у даному адміністративному позові.

Надання згоди профспілковим комітетом Прокуратури на розірвання трудового договору зі ОСОБА_2 було проведено у відповідності до законодавства.

Звільнення ОСОБА_2 здійснювалось прокурором Закарпатської області тому, що на день звільнення позивачки Закарпатський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері Закарпатської області був звільнений із займаної посади у зв'язку із ліквідацією цієї прокуратури.

Із вказаним рішенням не погодилася ОСОБА_2 і подала апеляційну скаргу, у якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити її позов, покликаючись на те, що відповідачем було порушено процедуру звільнення. При цьому звертає увагу на те, що їй не було запропоновано іншої роботи та не враховано переважного права залишення на роботі, як працівнику з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, у відповідності до приписів статті 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Наполягає на тому, що наказом Генеральної прокуратури України від 5 грудня 2014 року у зв'язку із ліквідацією Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у штатному розписі Прокуратури за рахунок резерву Генеральної прокуратури України було передбачено 19 штатних одиниць. Наказом Прокуратури від 9 грудня 2014 року за № 275 було введено 19 одиниць до штатного розпису відповідача, серед яких спеціаліст ІІ категорії режимно-таємної частини та спеціаліст ІІ категорії секретаріату Прокуратури.

Нею було подано дві заяви до відділу з питань розгляду листів та прийому громадян Прокуратури, які зареєстровані у книзі звернень за № 88 та № 87 від 12 лютого 2015 року, у яких вона просила працевлаштувати її на посадах згідно із наказом Прокуратури № 275 від 9 грудня 2014.

При цьому вважає, що суд невірно надав оцінку процедурі проведення конкурсу на заміщення вакантної посади. Звертає увагу на те, що при переведенні з посади спеціаліста ІІ категорії секретаріату Прокуратури на посаду спеціаліста І категорії Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері за нею залишилися VI категорія та 12 ранг державного службовця, а за посадами районного рівня встановлюється VII категорія та 15, 14, 13 ранг державного службовця. Вважає, що її VI категорія та 12 ранг є рівнозначною до посад, які внесені до штатного розпису Прокуратури і відповідач мав у порядку заохочення та у зв'язку з ліквідацією Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням у природоохоронній сфері та скороченням штатної чисельності перевести її на посаду, яка внесена до штатного розпису Прокуратури за наказом № 275 від 9 грудня 2014 року.

Прокуратура подала апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2, у якому просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що судом було повно встановлено фактичні обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Позивачка та її представник у ході апеляційного розгляду підтримали вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просили скасувати постанову суду першої інстанції у справі та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду заперечила обґрунтованість доводів апелянта, просила залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 12 січня 2009 року наказом прокурора Закарпатської області № 7 ОСОБА_2 було прийнято на роботу на посаду оператора комп'ютерного набору секретаріату Прокуратури.

18 жовтня 2010 року наказом прокурора Закарпатської області № 729 позивачку звільнено з даної посади, призначено на посаду спеціаліста ІІ категорії секретаріату Прокуратури та присвоєно 13 ранг державного службовця.

Відповідно до наказу прокурора Закарпатської області № 264 к від 9 квітня 2014 року ОСОБА_2 звільнено з посади спеціаліста ІІ категорії секретаріату Прокуратури в порядку переведення на посаду державного службовця в Закарпатську міжрайонну прокуратуру з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП.

Наказом виконувача обов'язків Закарпатського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері № 9 від 10 квітня 2014 року позивачку призначено на посаду спеціаліста І категорії Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері.

Генеральним прокурором України наказом від 5 грудня 2014 року № 144 ш, у зв'язку із прийняттям Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII з метою удосконалення організації роботи органів Прокуратури ліквідовано у її структурі та штатному розписі Закарпатську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері та Закарпатську міжрайонну прокуратуру з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері. Загальну штатну чисельність вказаних прокуратур 23 одиниці зараховано до резерву Генеральної прокуратури України та встановлено у штатному розписі Прокуратури за рахунок резерву Генеральної прокуратури 19 одиниць.

На виконання вказаного наказу ОСОБА_2 18 грудня 2014 року була попереджена про звільнення із займаної посади, що підтверджується її підписом на попередженні.

Наказом відповідача від 17 лютого 2015 року № 114 к позивачку звільнено з посади спеціаліста 1 категорії Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері з 19 лютого 2015 року у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Порядок вивільнення працівників врегульовано приписами статті 49-2 КЗпП.

Згідно із частиною 1 статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина 2 статті 49-2 КЗпП).

Положеннями частини 3 статті 49-2 КЗпП встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Учасниками справи не заперечується те, що при звільненні особи з публічної служби, зокрема позивачки ОСОБА_2, або переведенні на іншу роботу за загальними підставами, передбаченими КЗпП, на неї поширюються гарантії, передбачені КЗпП, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

Окрім того, учасниками справи визнається те, що у структурі та штатному розписі Відповідача було ліквідовано Закарпатську міжрайонну прокуратуру з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері наказом Генерального прокурора України від 5 грудня 2014 року № 144 ш, а отже мали місце обставини, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП.

Також судом безспірно встановлено те, що одночасно з попередженням позивачки про наступне звільнення і до часу її звільнення з посади в органах прокуратури відповідачем не було запропоновано їй вакантних посад на виконання вимог статті 49-2 КЗпП.

На виконання вимог постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у відповідності до приписів частини 5 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційним судом було у ході апеляційного розгляду було досліджено питання наявності у Прокуратурі вакансій (крім посад прокурорів та слідчих), які відповідали кваліфікації ОСОБА_2, що існували з дня попередження про вивільнення до дня її звільнення, та можливість пропонування таких посад позивачці.

Так, було безспірно встановлено наявність лише двох вакантних посад державних службовців (спеціаліста ІІ категорії режимно-таємної частини та спеціаліста ІІ категорії секретаріату Прокуратури), встановлених у штатному розписі Прокуратури наказом Генерального прокурора України № 144ш від 5 грудня 2014 року.

При цьому сама ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду ствердила, що претендувала лише на ці дві посади у порядку переводу із посади спеціаліста І категорії Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, про що письмово повідомляла відповідача у заяві від 12 лютого 2018 року (а.с. 16 т.1).

Оцінюючи можливість переводу позивачки ОСОБА_2 на вказані посади на виконання приписів статті 49-2 КЗпП України, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_2 (а.с. 55-60 т.1), вона перебувала на державній службі і їй було присвоєно 12-ий ранг державного службовця в межах VI категорії посад. При цьому на час звільнення вона займала посаду спеціаліста І категорії Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про державну службу» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.

Згідно із положеннями частини 1 статті 15 Закону України «Про державну службу» прийняття на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України.

Положеннями частини 1 статті 25 вказаного Закону передбачено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Приписами частини 2 статті 25 цього Закону установлено категорії посад державних службовців, зокрема:

шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади;

сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів, інші прирівняні до них посади.

Частиною 3 статті 25 Закону України «Про державну службу» віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Учасниками справи визнається те, що посада спеціаліста І категорії Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, яку обіймала позивачка на час звільнення, відноситься до сьомої категорії, а посади спеціаліста ІІ категорії режимно-таємної частини та спеціаліста ІІ категорії секретаріату Прокуратури, на які вона претендувала - до шостої категорії.

Приписами статті 26 Закону України «Про державну службу» передбачено встановлення рангів державних службовців відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи.

З огляду на викладене апеляційний суд наголошує на тому, що поняття «категорія посад державних службовців» характеризує відповідну посаду у штатному розписі державного органу, а поняття «ранг державного службовця» - особу державного службовця. Відтак, наявність у ОСОБА_2 12-го рангу державного службовця свідчить про те, що вона станом на час його присвоєння належним чином зарекомендувала себе на посаді спеціаліста ІІ категорії секретаріату Прокуратури.

Разом із тим, оскільки на час свого звільнення ОСОБА_2 перебувала на посаді, віднесеної до сьомої категорії, то з урахуванням приписів частини 1 статті 15 Закону України «Про державну службу» вона могла обійняти посади спеціаліста ІІ категорії режимно-таємної частини Прокуратури та спеціаліста ІІ категорії секретаріату Прокуратури, які віднесені до шостої категорії, лише на конкурсній основі, як вірно вказав суд першої інстанції у оскаржуваній постанові. Наявність у ОСОБА_2 12-го рангу державного службовця не звільняла її від необхідності підтвердити професійну кваліфікацію та ділові якості за результатами відповідного конкурсу.

Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що у Прокуратури на час попередження ОСОБА_2 про звільнення не було реальної можливості запропонувати їй іншу роботу з огляду на відсутність вакансій у її штатному розписі.

Одночасно апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що доводи позивачки у частині порушення відповідачем умов та порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад спеціаліста ІІ категорії режимно-таємної частини та спеціаліста ІІ категорії секретаріату Прокуратури не можуть братися до уваги, оскільки нею заявлялися відповідні вимоги у поданому адміністративному позові, а сам конкурс проводився після звільнення ОСОБА_2 наказом відповідача № 114 к від 17 лютого 2015 року.

Відповідно до приписів частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Інших доводів, які б свідчили про протиправність оскаржуваної постанови суду першої інстанції, ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі не наведено.

Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у справі № 807/528/15 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. П. Іщук

І. М. Обрізко

Постанова у повному обсязі складена 5 грудня 2018 року.