УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/407/17 Головуючий у 1-й інст. Невмержицький І. М.

Категорія 27 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.,

з участю секретаря

судового засідання Добровольської Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №289/407/17 за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2018 року,яке ухвалене суддею Невмержицьким І.М. у м. Радомишль

встановив:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), в якому просив суд визнати кредитний договір №ZRZOAE00003978 від 19 червня 2007 року удаваним правочином та недійсним.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 19 червня 2007 року сторонами було укладено кредитний договір №ZRZOAE00003978 за умовами якого, банк надав позивачу кредит в розмірі 18844,52 дол. США з кінцевим терміном повернення до 18 червня 2012 року. Згідно п.7.1 згаданого кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати щомісячний платіж у сумі 355,15 дол. США для погашення кредиту. Позивач зазначає, що вказаний кредитний договір було укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, позивачем добросовісно та у визначені строки вносились відповідні платежі і станом на 26.04.2011 року позивачем було сплачено 19406,23 дол. США, тобто виплачена сума перевищує суму наданого кредитного договору. Однак, на думку позивача, при укладенні зазначеного договору ПАТ КБ «ПриватБанк» фактично було приховано інший правочин, а саме - договір позики речей в розмірі 18 844,52 дол. США. Позивач зазначає, що текст спірного договору суперечить ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», крім того, вважає, що в кредитному договорі зобов'язання Позичальника виражене в іноземній валюті, а не в гривні, а тому умови договору є несправедливими та незаконними, так-як на території держави Україна єдиним законним платіжним засобом є гривня.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На підтвердження доводів апеляційної скарги зазначено, що судом не взято до уваги те, що законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України - гривня. На момент укладення спірного кредитного договору банк не мав індивідуальної ліцензії на тримання валюти в банку та використання іноземної валюти як засобу платежу. Апелянт зазначає, що долари США- є речами, а іноземна валюта не може бути використана позичальником за цільовим призначенням, а саме - для придбання автомобіля, як вказано в п.7.1 кредитного договору. Таким чином відповідачем було фактично приховано під укладенням кредитного договору - договір позики речей, а тому даний договір є удаваним правочином і підлягає визнанню його недійсним.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений законом або договором.

Згідно ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У свою чергу зміст договору складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними.

Зміст правочину становлять його права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися, що закріплюється у його статях та пунктах (ст.628 ЦК України).

У ст.203 ЦК України визначено основні критерії чинності правочину, зокрема, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ч.1 ст. 235 ЦК України зазначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ч.2 ст. 235 ЦК).

Судом під час розгляду справи встановлено, що 19 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № ZRZOAE00003978, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит в розмірі 18844,52 доларів США.

За умовами п.1.1. Кредитного договору визначено, що Банк взяв на себе зобов'язання надати Позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або їх перерахування на поточний рахунок, зазначений в п.7.1 цього Договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим Договором визначені в розділі 7 цього Договору.

В п. 7.1. кредитного договору зазначено: строк кредитування - з 19.06.2007 р. по 18.06.2012 року; мета кредитування - 14 800,00 дол. США на купівлю автомобіля; 6,77 дол.США для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п.1.2 та у розмірі 3 237,50 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишків заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,84 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати в розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з «01» по «07» число кожного місяця.

Погашення заборгованості визначено в наступному порядку: щомісячно в період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 355,15 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Пунктом 3.4. кредитного Договору визначено, що нарахування відсотків здійснюється в останню дату їх сплати, при цьому проценти розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожен календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування Кредитом - 360 днів у році. Відсотки нараховуються щомісяця, за період з першої дати попереднього періоду сплати по дату, що передує першому дню поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підставі для визнання правочину недійсним.

Такий висновок суду є вірним з наступних підстав.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. У ст. ст. 47, 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст.5 цього Декрету.

Встановлено, що на час укладення оспорюваних угод ПАТ КБ «ПриватБанк»мав генеральну ліцензію від 19 березня 1992 року № 22 та дозвіл Національного банку України від 19 березня 1992 року № 22-2 на здійснення операцій з валютними цінностями, що позивачем не спростовано. Доводи про незаконність видачі кредиту в іноземній валюті внаслідок відсутності індивідуальної банківської ліцензії є необґрунтованими, оскільки за законом такої ліцензії не вимагається.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким ч. 1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Відповідно до положень, закріплених у пункті 2 частини першої, частинах другій та шостій статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.

За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Судом встановлено, що кредитний договір укладено сторонами 19 червня 2007 року і на час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів у іноземній валюті, що спростовує доводи позивача про те, що умови договору є несправедливими та незаконними.

Крім того, при підписанні спірного договору сторони досягли всіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі. Також позивач після підписання договору та отримання коштів, виконував його умови і лише в березні 2017 року, майже через десять років після отримання кредиту, звернувся з даними вимогами про визнання кредитного договору недійсним.

У відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи, що на момент укладення кредитного договору банк мав генеральну ліцензію на здійснення операцій з валютними цінностями, а індивідуальної банківської ліцензії законом не вимагалося, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання даного договору удаваним правочином та визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргуОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 вересня 2018 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 грудня 2018 року.

Головуючий: Судді: