Справа № 140/1151/18

Провадження № 22-ц/801/129/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Царапора О.П.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 рокуСправа № 140/1151/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2018 року, ухвалене суддею Немирівського районного суду Вінницької області Царапорою О.П.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами у справі був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 2200 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором, останній допустив заборгованість, яка станом на 31 березня 2018 року становила 31254,25 гривень, яку ПАТ КБ «ПриватБанк» й просило стягнути на свою користь.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитну заборгованість за користування кредитом згідно договору б/н від 26 липня 2010 року в розмірі 31254,25 гривень, судові витрати в сумі 1762 гривень.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відповідач вказав, що судом першої інстанції не було розглянуто його заяву про застосування строків позовної давності, а саме рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просив його скасувати, відмовивши у задоволені позовних вимог, застосувавши строки позовної давності.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та в межах її вимог, прийшов до наступного висновку.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду не відповідає.

Так судом апеляційної інстанції встановлено, що 15 вересня 2008 року ОСОБА_3, з метою отримання кредитних коштів уклав з позивачем кредитний договір, підписавши Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.10), а також довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с.11).

У підписаній ОСОБА_3 заяві міститься погодження, що вказана заява є невід'ємною частиною Пам'ятки Клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів Банку, які всі разом складаються Договір про надання ПАТ КБ «ПриватБанк» банківських послуг.

Вінницьким апеляційним судом встановлено, що згідно умов договору ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 2100 гривень, а не 2200 гривень, як було встановлено судом першої інстанції, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а також прийняв на себе відповідні зобов'язання щодо порядку повернення коштів банку.

Договором також передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 на виконання умов договору отримав платіжну карту НОМЕР_1. Строк дії якої до визначений - 12/2011 року.

Строк дії картки був встановлений судом апеляційної інстанції на підставі довідки, яка була надана банком в заперечення апеляційної скарги.

Відповідно до п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

В той же час, пунктом 3.1.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що платіжна картка дійсна до останнього дня місяця указаного на лицевій стороні картки.

Згідно наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості, станом на 31 березня 2018 року, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість у розмірі 31254,25 гривень, яка складається з: заборгованості за кредитом - 2023,30 гривень; заборгованості по процентам за користування кредитом - 22953,41 гривень; заборгованість за пенею та комісією - 4551,15 гривень; штраф (фіксована частина) - 250 гривень; штраф (процентна складова) - 1476,39 гривень.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а ст.258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність щодо неустойки (пені та штрафу).

Початок перебігу позовної давності визначається ст.261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч.5 ст.261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У цій справі сторони погодили, що строк дії договору відповідає строку дії картки.

З відбитку штемпелю вхідної кореспонденції Немирівського районного суду Вінницької області вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу 05 травня 2018 року.

Дія кредитної картки НОМЕР_1 закінчилася в останній день грудня 2011 року, доказів про те, що відповідач отримав нову картку на новий строк позивачем не надано.

З матеріалів справи вбачається, що 11 липня 2018 року ОСОБА_3 подав до суду відзив на позовну заяву та заяву про застосування судом строку позовної давності, яка мотивована тим, що відповідач з 07 травня 2010 року по 15 березня 2013 року відбував покарання у місцях позбавлення волі, що доводиться відповідними доказами (а.с.55), кредитною карткою не користувався, а позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» було пропущений строк позовної давності при зверненні до суду з позовом.

При ухваленні оскаржуваного рішення Немирівський районний суд Вінницької області на заяву ОСОБА_3 уваги не звернув та відповідно не надав їй належної правової оцінки, зазначивши, що від відповідача заяв та клопотань не надходило. Таким чином суд першої інстанції не з'ясовував питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності, чим порушив принцип диспозитивності, визначений ч.1 ст.13 ЦПК України.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства»; п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова Компанія «ЮКОС» проти Російської Федерації»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Вказаний висновок апеляційної інстанції узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року, у справі №6-14цс14.

У цій справі, позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» повною мірою володів необхідною інформацією стосовно клієнта та відповідача по справі ОСОБА_3, який уклав з Банком відповідний договір, у тому числі стосовно строку дії кредитної карти, розміру непогашеної заборгованості тощо. А відтак, з 01 січня 2012 року Банк міг знати про закінчення строку дії банківської карти.

Оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» з 01 січня 2012 року мав можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, щодо повернення кредиту, проте до суду з позовом звернувся лише у травні 2018 року, тобто поза межами позовної давності, про застосування якої просив відповідач, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення позову відсутні, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Не підлягають задоволенню також вимоги про стягнення процентів, штрафів та пені, розрахованих в межах строку позовної давності.

У зв'язку зі спливом кінцевого терміну повернення кредиту у січні 2012 року, у позивача припинилося право нараховувати проценти за кредитом після вказаної дати, а тому вимога є необґрунтованою.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.

Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи у відповідності до ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне провести новий розподіл судових витрат, поклавши на позивача судові витрати відповідача, пов'язані зі сплатою судового збору в апеляційному суді, в межах розміру, яка підлягала до сплати за звернення з апеляційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.257, 258, 261 ЦК України, ст.ст.141, 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2018 року скасувати.

Постановити нове судове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, в межах розміру, яка підлягала до сплати за звернення з апеляційною скаргою, а саме у розмірі 2643 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий М.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало