Номер провадження: 22-ц/785/7325/18

Номер справи місцевого суду: 500/3918/15-ц

Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних

справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Калараша А.А., Заїкіна А.П.,

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю та про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду до ОСОБА_3 з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю та про поділ майна подружжя, який в подальшому неодноразово уточнювала і в остаточній редакції від 05.06.2018 року просила визнати спільним майном подружжя адміністративно-торгівельні та торгово-складські приміщення, що складаються з літ. "Б" та літ. "О", які розташовані по АДРЕСА_1 які складають 1/2 частину об'єкту нерухомості, розташованого по АДРЕСА_1 автомобіль «SSANG YONG ACTYON», 2010 року випуску, який був зареєстрований за ОСОБА_3 до 23.02.2013 року; мопед "Судзукі", 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_2; земельну ділянку для ведення садівництва, розміром 0, 0581 га, кадастровий номер ділянки НОМЕР_4 розташованої у АДРЕСА_2 визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину об'єкту нерухомості по АДРЕСА_1 яка складає 1/2 частину адміністративно-торгівельних та торгово-складських приміщень, що складаються з літ. "Б" та літ. "О", які розташовані по АДРЕСА_1 виділити ОСОБА_2 зі спільного майна мопед "Судзукі", 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_2; земельну ділянку для ведення садівництва, розміром 0,0581 га, кадастровий номер ділянки НОМЕР_4 розташованої у АДРЕСА_2 стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 147725 грн. 79 коп. - компенсацію частки автомобіля « SSANG YONG ACTYON », 2010 року випуску, стягнути з ОСОБА_3 на її користь судовий збір в сумі 3654 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14500 грн., в подальшому ОСОБА_2 надала опис робіт виконаних по справі (т.3., а.с. 84) та просила стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16000 грн.

ОСОБА_2 мотивує заявлені вимоги тим, що зазначене майно було набуто під час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Автомобіль «SSANG YONG ACTYON», 2010 року випуску був відчужений ОСОБА_3

У вересні 2015 року ОСОБА_3 будучи не згодним з варіантом поділу та об'ємом заявленого ОСОБА_2 до поділу спільного майна звернувся до суду до ОСОБА_2 із зустрічним позовом про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю та про поділ майна подружжя, який в подальшому неодноразово уточнюював і остаточно просив визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3 1/2 частину адміністративно-торговельної будівлі по АДРЕСА_4 що складається з літ. «Б» та літ. «О»; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 що складається з магазину літ. «Р» загальною площею 112,1 кв.м.; виділити ОСОБА_2: земельну ділянку площею 0,0581 га, кадастровий номер НОМЕР_5, розташовану в АДРЕСА_1 мопед «Сузукі», державний номер НОМЕР_1, 1996 року випуску; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 що складається з магазину літ. «Р» загальною площею 112,1 кв.м.; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 що складається з магазину літ. «Р» загальною площею 112,1 кв.м.

ОСОБА_3 мотивує свої вимоги тим, що нерухоме майно по АДРЕСА_1 було отримано ним у приватну власність хоча і в період шлюбу з ОСОБА_2, але на підставі договору дарування від 09.09.2007 року. Інше майно щодо якого заявлені вимоги про поділ було набуто під час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Автомобіль марки „SSANG YONG ACTYON" 2010 року випуску у власності ОСОБА_3 не перебуває, однак, якщо врахувати цей транспортний засіб при поділі майна, то відсутня потреба стягувати з ОСОБА_3 грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля, так як інше спільне майно - земельна ділянка площею 0,0581 га, кадастровий номер НОМЕР_5 та мопед «Судзукі», державний номер НОМЕР_1, 1996 року випуску, перевищує ринкову вартість автомобіля марки «SSANG YONG ACTYON» 2010 року випуску.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2018 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 адміністративно-торгівельні та торгово-складські приміщення, що складаються з літ. "Б" та літ. "О", які розташовані по АДРЕСА_1 які складають ? частину об'єкту нерухомості, розташованого по АДРЕСА_1 автомобіль „SSANG YONG ACTYON" 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_10, який був зареєстрований за ОСОБА_3 до 30.03.2013 року; мопед "Судзукі" 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, який зареєстрований за ОСОБА_2; земельну ділянку для ведення садівництва, розміром 0, 0581 га, кадастровий номер ділянки НОМЕР_4 розташованої у АДРЕСА_5. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину об'єкту нерухомості по АДРЕСА_1 яка складає 1/2 частину адміністративно-торгівельних та торгово-складських приміщень, що складаються з літ. "Б" та літ. "О", які розташовані по АДРЕСА_1 Виділено ОСОБА_2 з спільного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мопед "Судзукі" 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, який зареєстрований за ОСОБА_2 та земельну ділянку для ведення садівництва, розміром 0, 0581 га, кадастровий номер ділянки НОМЕР_4 розташованої у АДРЕСА_5. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 (вісім тисяч) гривень. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_6 що складається з магазину літ. «Р» загальною площею 112,1 кв.м. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_6 що складається з магазину літ. «Р» загальною площею 112,1 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в сумі 632 (шістсот тридцять дві) гривні 50 коп. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просять:

ОСОБА_2 - скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_5 про стягнення частки вартості автомобіля « SSANG YONG ACTYON », 2010 року випуску у розмірі 147 725 грн. та в частині відмови у стягненні судових витрат у розмірі 16 000 грн. та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задовлення вимог у повному обсязі;

ОСОБА_3 - скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 адміністративно-торгівельні та торгово-складські приміщення, що складаються з літ. "Б" та літ. "О", які розташовані по АДРЕСА_1 які складають ? частину об'єкту нерухомості, розташованого по АДРЕСА_1 про визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину об'єкту нерухомості по АДРЕСА_1 яка складає 1/2 частину адміністративно-торгівельних та торгово- складських приміщень, що складаються з літ. "Б" та літ. "О", які розташовані по АДРЕСА_1 визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_6 що складається з магазину літ. «Р» загальною площею 112,1 кв.м.; визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_6 що складається з магазину літ. «Р» загальною площею 112,1 кв.м. та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визнати особистою приватною власністю ОСОБА_3 адміністративно-торгівельні та торгово-складські приміщення, що складаються з літ. "Б" та літ. "О", які розташовані по АДРЕСА_1 які складають ? частину об'єкту нерухомості, розташованого по АДРЕСА_1 визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_6 що складається з магазину літ. «Р» загальною площею 112,1 кв.м.; визнати за ОСОБА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_6 що складається з магазину літ. «Р» загальною площею 112,1 кв.м.

Будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 в судове засідання на 14-00 г. 27.11.2018 року не з'явилася, явку свого представника не забезпечила, подала заяву про розгляд справи в апеляційному суді без її участі.

Будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3 в судове засідання на 14-00 г. 27.11.2018 року не з'явився, але забезпечив участь свого представника - адвоката ОСОБА_6, яка не заперечувала апеляційний розгляд справи за тією явкою, що фактично відбулась.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг та заперечень на них, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 та апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу б|з задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 частково, суд першої інстанції виходив з того, що :

адміністративно-торгівельні та торгово-складські приміщення, що складаються з літ. "Б" та літ. "О", які розташовані по АДРЕСА_1 які складають 1/2 частину об'єкту нерухомості, розташованого по АДРЕСА_1

автомобіль «SSANG YONG ACTYON» 2010 року випуску, який був зареєстрований за ОСОБА_3 до 30.03.2013року;

мопед "Судзукі" 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, який зареєстрований за ОСОБА_2;

земельна ділянка для ведення садівництва, розміром 0, 0581 га, кадастровий номер ділянки НОМЕР_4 розташованої ум. Ізмаїлі, садівниче товариство № 14,1;

є спільною сумісною власністю подружжя і, яке було набуто або створено, як нове, за рахунок сімейних коштів і що саме такий поділ майна найбільше враховує баланс взаємних інтересів сторін та можливість подальшого ефективного використання майна.

При цьому, суд врахував, що ОСОБА_2 просила, а ОСОБА_3 не заперечував проти виділу ОСОБА_2 мопеду "Судзукі" 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та земельної ділянки для ведення садівництва, розміром 0, 0581 га, кадастровий номер ділянки НОМЕР_4 розташованої у АДРЕСА_5, сумарна ринкова вартість часток ОСОБА_3 в яких, перевищує вартість грошової компенсації ОСОБА_2 в розмірі 1/2 частки вартості автомобілю „SSANG YONG ACTYON" 2010 року випуску, який після припинення сторонами спільного проживання, був відчужений у 2013 році ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_2

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, суд виходив з того, що будівництво цих приміщень було проведено під час спільного проживання сторін у зареєстрованому шлюбі і відповідачем не спростовано презумпцію встановлену ч.2 ст. 60 СК України, зокрема, що нерухоме майно будувалось в період шлюбу без використання коштів сімейного бюджету, за особисті кошти ОСОБА_3, і що справжньою метою будівництва приміщення літ. «Б» та літ. «О», розташованих по АДРЕСА_7 Одеської області були не інтереси сім'ї, а інтереси ОСОБА_3, не пов'язані з сімейними. Договір оренди нежитлового приміщення від 10.06.2011 року (т.2., а.с. 217) укладався між сторонами вже після завершення будівництва приміщення літ. «Б» та літ. «О», розташованих по АДРЕСА_7 і це майно використовувалось як ОСОБА_3 так і ОСОБА_2 для власної підприємницької діяльності в інтересах сім'ї.

Такі висновки суду відповідають встановленим у справі обставинам та засновані на законодавстві.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

-14.12.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 (т.3., а.с. 8);

- на підставі заочного рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01.07.2013 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано (т.1., а.с. 6);

- згідно з довідкою Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів в Одеській області від 25.02.2015 року в якості суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 значиться з 19.08.2006 року, ОСОБА_3 в якості суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи значиться з 15.10.2008 року, знятий з обліку в Ізмаїльському міськрайонному управлінні юстиції 26.11.2014 року № 25530060008006664 (т.1., а.с. 27);

- у відповідності до договору дарування частини домоволодіння від 15.05.2002 року ОСОБА_7 була власником 1/11 частини житлового домоволодіння з надвірними спорудами, який розташований в АДРЕСА_18 (т.1., а.с. 41);

-згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_11 від 30.09.2004 року ОСОБА_7 є власником земельної ділянки площею 0,0079 га по АДРЕСА_8 (т.2., а.с. 248);

-у відповідності до рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 841 від 16.07.2002 року було надано дозвіл ОСОБА_7 на виконання капітального ремонту житлового будинку літ. «В» з переобладнанням житлової кімнати № 1 під санвузол, душову, коридор; веранди - кухні № 2 під вітальню, коридор, з прибудовою кухні, житлової кімнати, комори і облаштування мансардного поверху, який складається із трьох жилих кімнат на земельній ділянці, яка знаходиться у приватній власності, по АДРЕСА_23, згідно схеми генерального плану, що додається (т.2., а.с. 249);

- рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1754 від 28.12.2004 року було надано дозвіл ОСОБА_7 на виконання робіт по проектуванню переобладнання житлового будинку літ. «В» зі зміною призначення у нежитловий під магазин продовольчих товарів площею - 115, 26 кв.м., по АДРЕСА_9 (т.2., а.с. 242);

- на підставі дозволу на виконання будівельних робіт № 177 від 13.05.2005 року було надано ФОП ОСОБА_7 дозвіл на виконання будівельних робіт по переобладнанню житлового будинку по АДРЕСА_9 під магазин (т.2., а.с. 240);

- відповідно до акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 18.05.2006 року був прийнятий в експлуатацію магазин продовольчих товарів (після реконструкції житлового будинку) по АДРЕСА_6 (т.1., а.с. 93);

- згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_7 була власником 1/11 частки домоволодіння адресою: АДРЕСА_6 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_12 від 15.08.2006 року (т.1., а.с. 98);

- відповідно до п. 4.1. договору про виділення частки в натурі від 01.10.2007 року у користування ОСОБА_7 перейшла крамниця, літера «Р», загальною площею 112, 1 кв.м з привласненням поштової адреси: АДРЕСА_20 (т.3., а.с. 33);

- згідно з договором дарування від 09.07.2007 року ОСОБА_3 прийняв в дар та прийняв безоплатно у власність 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_17 (т.З., а.с. 36);

-відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 12.08.2008 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0270 га за адресою: АДРЕСА_24 (т.1., а.с. 40);

- на підставі дозволу на виконання будівельних робіт № 849 від 30.10.2008 року, виданого ФОП ОСОБА_3, було надано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва адміністративно-торгового будинку по АДРЕСА_25 (т.1., а.с. 196);

-згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 28.11.2008 року, була прийнята в експлуатацію адміністративно-торгівельна будівля по АДРЕСА_10 загальною площею 171, 5 кв.м. (т.1., а.с. 17). З вищезазначеного акту вбачається, що будівельно-монтажні роботи здійснені з 22.03.2008 року по 25.11.2008 року;

- відповідно до п. 9 архітектурно-планувального завдання № 24/2008 на будівництво адміністративно - торговельної будівлі за адресою: АДРЕСА_11 на земельній ділянці розташована частина ветхого житлового будинку, яка підлягає знесенню (т.1., а.с.173);

- рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради № 1608 від 04.12.2008 року був затверджений акт державної приймальної комісії по прийняттю в експлуатацію закінченої будівництвом адміністративно - торговельної будівлі по вул. Островського, 50 в м. Ізмаїлі, загальна площа приміщень адміністративно - торговельної будівлі - 171, 5 кв.м. (т.1., а.с. 180);

-на підставі свідоцтва про право власності № 1330 від 17.12.2008 року ОСОБА_3 є власником 1/2 частки будинку житлового - будівля (адміністративно - торговельна будівля) за адресою: АДРЕСА_12 1/2 частка складається із: літ «Б», загальна площа - 171,5 кв.м. (т.1., а.с. 7);

-згідно з сертифікатом відповідності № 15001305 від 29.10.2010 року Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкту торгово - складської частини адміністративно-торгового будинку за адресою: АДРЕСА_13, загальною площею 101,1 кв.м. (т.1., а.с. 81);

-на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації № 1305 від 29.10.2010 року є закінченим будівництвом об'єкт: будівництво торгово-складської частини адміністративно-торгового будинку по АДРЕСА_14 (т.1., а.с. 76). На підставі п.5 вищезазначеного акту, будівельно - монтажні роботи виконано у період з: грудня 2007 року по жовтень 2010 року;

-згідно з технічним паспортом на житловий будинок в АДРЕСА_15, адміністративно - торгівельна будівля літ . «Б» має загальну площу 171, 5 кв. м., торгово-складська будівля літ. «О» має загальну площу 100, 1 кв.м. (т.2., а.с. 30);

-таким чином, торгово-складська будівля літ. «О» є закінченим будівництвом об'єкт, однак, не була зареєстрована;

-на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 ОСОБА_3 був власником автомобілю „SSANG YONG ACTYON" 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 (т. 1., а.с. 26);

-згідно з договором купівлі - продажу земельної ділянки від 20.09.2012 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення садівництва, розміром 0,0581 га, кадастровий номер ділянки НОМЕР_4 розташованої у АДРЕСА_5 (т.1., а.с. 29);

-відповідно до тимчасового реєстраційного талону серії НОМЕР_8 ОСОБА_2 є власником мопеду "Судзукі" 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т.2., а..с. 204).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Пленум Верховного Суду України у п.23 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначав, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

За загальним правилом застосування презумпції згідно з ст. 60 СК України майно, одержане одним з подружжя як набувачем за договором купівлі-продажу, що укладений під час спільного проживання набувача у зареєстрованому шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той з подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести ті обставини, які її спростовують.

Зокрема, за ч. 3 ст. 61 СК України - довести, що майно придбавалося за власні кошти, або хоча і за сімейні, проте справжньою метою укладення договору купівлі-продажу були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані з сімейними.

Як вбачається з матеріалів справи згідно з договором дарування від 09.07.2007 року ОСОБА_3 прийняв в дар та прийняв безоплатно у власність 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_17

В свою чергу ОСОБА_7 (тепер- ОСОБА_7) набула у власність 1/11 частину житлового домоволодіння з надвірними спорудами, який розташований в АДРЕСА_18 на підставі договору дарування від 15.05.2002 року.

Таким чином кожна із сторін придбала вказані спірні об'єкти нерухомого майна на підставі договорів дарування: ОСОБА_3 - під час спільного проживання сторін у зареєстрованому шлюбі, а ОСОБА_2 - до реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 (14.12.2002 року).

Проте, встановивши з посиланням на п.9 архітектурно-планувального завдання № 24/2008 на будівництво адміністративно - торговельної будівлі за адресою: АДРЕСА_11 що набута ОСОБА_3 у власність 1/2 частина житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_17 в подальшому була знесена і під час спільного проживання сторін в зареєстрованому шлюбі з 22.03.2008 року по 25.11.2008 року за рахунок сімейних коштів та в інтересах сім'ї, було здійснено нове будівництво (з фундаменту до даху) приміщення розташованого по АДРЕСА_16 літ. «Б» та з грудня 2007 року по жовтень 2010 року нове будівництво приміщення літ. «О» за цією ж адресою, суд першої інстанції набув обгрутованого висновку, що все це новостворене майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи апеляційної скарги про помилковість вказаного висновку суду першої інстанції з посиланням на недоведеність ОСОБА_2, що будівництво приміщень літ. «Б» та літ. «О», розташованих по АДРЕСА_7 здійснювалось за рахунок сімейних коштів та в інтересах сім'ї є неспроможними, оскільки за загальним правилом застосування презумпції згідно з ст. 60 СК України майно, одержане одним з подружжя як набувачем за договором купівлі-продажу, що укладений під час спільного проживання набувача у зареєстрованому шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той з подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести ті обставини, які її спростовують.

Отже, в даному випадку тягар доведення що спірне нерухоме майно будувалось в період шлюбу без використання коштів сімейного бюджету, за особисті кошти ОСОБА_3 та що справжньою метою будівництва приміщень літ. «Б» та літ. «О», розташованих по АДРЕСА_7 Одеської області були не інтереси сім'ї, а особисті, не пов'язані з сімейними, покладається на останнього.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги свідчення матері ОСОБА_3 ОСОБА_8 про те, що будівництво здійснювалося за кошти, які її син ОСОБА_3 позичив у її чоловіка ОСОБА_9 в сумі більше 100 000 доларів США, оскільки в розумінні ч. 2ст. 78 ЦІЖ України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Свідчення свідка ОСОБА_8 не підтверджені письмовими або іншими допустимими доказами (відео-аудіо матеріали) і тому самі по собі не є допустимим і достатнім доказом фінансування ОСОБА_9 будівництва ОСОБА_3 приміщення літ. «Б» та літ. «О», розташованих по АДРЕСА_7 Одеської області.

При цьому, суд обгрунтовано послався на ст. 208 ЦК України, що позика грошових коштів між фізичними особами на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян підлягала вчиненню у письмовій формі.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_3 взагалі не надано доказів про наявність у ОСОБА_9 доходу, який дійсно та достовірно підтверджував потенційну фінансову спроможність останнього позичити ОСОБА_3 таку суму коштів.

Також суд першої інстанції встановив, що згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів в період з 01.01.2006 року по 31.12.2011 року ОСОБА_3 з 2006 року по 2009 рік не мав доходу від підприємницької діяльності, у 2010 році до 3-го кварталу дохід складав: 3000 грн., у 2011 році дохід складав: 4250 грн.

Вказані обставини також не підтверджують, що ОСОБА_3, як приватний підприємець, під час здійснення нового будівництва спірних приміщень мав достатні доходи для здійснення нового будівництва або що він дійсно отримав фінансову допомогу (позику, інвестицію тощо) для будівництва приміщень під літ. «Б» та під літ. «О», розташованих по АДРЕСА_7 Одеської області, проте відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про доходи приватного підприємця ОСОБА_3 в період з 01.01.2006 року по 31.12.2011 року повністю узгоджуються з висновком міськрайонного суду про недостатність у ОСОБА_3 коштів для здійснення нового будівництва та про не спростування ним презумпції згідно з ст. 60 СК України.

Встановивши, що договір оренди від 10.06.2011 року нежитлового приміщення по АДРЕСА_7 (т.2., а.с. 217) укладався між сторонами після завершення будівництва, яке здійснено ними під час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі та що це майно використовувалось як ОСОБА_3 так і ОСОБА_2 для власної підприємницької діяльності в інтересах сім'ї, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того,що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін. Сам по собі факт укладення сторонами договору оренди висновок суду першої інстанції щодо спільної сумісної власності подружжя на новостворений об'єкт нерухомості не спростовує, а лише свідчить про врегулювання перед державою та органами місцевого самоврядування в особі їхніх контролоючих органів, офіційного та фактичного місцезнаходження об'єкта торгівлі СПД ОСОБА_2

Так, суд першої інстанції виходячи з встановлених у справі обставин вірно зазначив, що використання в інтересах сім'ї, спільних коштів подружжя на будівництво приміщення літ. «Б» та літ.«О», розташованих по АДРЕСА_21 підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 з 01.01.2002 року по 03.06.2016 року на ім'я ОСОБА_7 у філії АТ «Укрексімбанк» у м. Ізмаїлі (т.З., а.с. 14), випискою по рахунку № НОМЕР_9 з 05.09.2008 року по 31.12.2010 року та з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року на ім'я ОСОБА_2 у відділенні ПУМБ у м. Ізмаїлі (т.З., а.с. 20 -23), довідкою першого Ізмаїльського відділення ПАТ ООД «Райффайзен Банк Аваль» від 03.05.2018 року, згідно якої ОСОБА_2 надано кредит, згідно кредитного договору № 010/1556/07-600 від 12.11.2007 року у розмірі 430000 грн. під залог нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_26, у травні 2010 року кредит було погашено у повному обсязі (т.3., а.с. 39).

Доводи апеляційної скарги, що вказані кошти витрачались виключно на реконструкцію та будівництво крамниці, літер «Р», загальною площею 112, 1 кв.м., якій було привласнено поштову адресу: АДРЕСА_20 і взагалі не витрачались на будівництво приміщень літ. «Б» та літ. «О», розташованих по АДРЕСА_7 Одеської області належними і допустимими доказами не підтверджені, засновані на припущеннях і тому не можуть бути прийнятими до уваги.

Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_3 доводи щодо помилковості висновку суду про віднесення до спільної сумісної власності приміщень літ. «Б» та літ. «О», розташованих по АДРЕСА_21 та про помилковість висновку міськрайсуду про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_3, що вказане майно є його особистою приватною власністю і не підлягає поділу, як спільне майно подружжя, є неспроможними та такими, що спрямовані виключно на переоцінку доданих до справи доказів, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.

Крім того, суд першої інстанції дослідивши:

-дозвіл виданий ОСОБА_2 (ОСОБА_2) на виконання будівельних робіт по переобладнанню житлового будинку по АДРЕСА_9, належного ОСОБА_2 (ОСОБА_2) на підставі договору дарування від 15.05.2002 року, під магазин;

-акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 18.05.2006 року, який був прийнятий в експлуатацію під магазин продовольчих товарів (після реконструкції житлового будинку) по АДРЕСА_6;

-договір про виділення частки в натурі від 01.10.2007 року, згідно з яким у користування ОСОБА_7 перейшла крамниця, літер «Р», загальною площею 112, 1 кв.м з привласненням поштової адреси: АДРЕСА_20 (т.З., а.с. 33);

врахував, що сама ОСОБА_2 не заперечувала, що під час спільного проживання сторін у зареєстрованому шлюбі реконструкція належного їй на підставі договору дарування від 15.05.2002 року житлового будинку житлового домоволодіння з надвірними спорудами, який розташований в АДРЕСА_18 була здійснена за спільні сімейні кошти та в інтересах сім'ї.

Суд першої інстанції з посиланням на правову позицію Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17, (№ судової справи 1512/17004/2012), вірно зазначив у рішенні, що збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає застосуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, необхідно враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Визнаючи спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 1/2 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_6 що складається з магазину літ. «Р» загальною площею 112,1 кв.м. та визнаючи за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину нежитлового приміщення по АДРЕСА_6 що складається з магазину літ. «Р» загальною площею 112,1 кв.м. суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 провела реконструкцію належного їй житлового будинку по АДРЕСА_6 в магазин продовольчих товарів та не заперечувала той факт, що ОСОБА_3 має право на 1/2 частину реконструкції, яка становить не більше ніж 1/4 частина від долі, яка належить ОСОБА_2

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, майно, яке належало одному з подружжя в порядку ст. 22 КпШС України (ст. 57 СК України) не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише у порядку визначеному ст. 62 СК України, що діяла на час здійснення реконструкції спірного домоволодіння.

Тобто, якщо особисте майно під час шлюбу внаслідок спільних трудових або грошових витрат істотно збільшиться у вартості, то спільна власність у подружжя виникає не на все майно, а виключно на ту його частину, яка істотно збільшилась внаслідок умов передбачених СК України.

ОСОБА_3 заявив вимоги про поділ, як спільної сумісної власності нежитлового приміщення по АДРЕСА_26 у рівних частках, тобто по 1/2 частині за кожним з подружжя.

Тому саме ОСОБА_3 мав довести що вказане нерухоме майно є не реконструкцією, а повністю новим будівництвом і було зведено від фундаменту до даху або ж у разі не згоди з розміром визначеної судом частки у праві власності в порядку передбаченому ст. 62 СК України - спростувати це шляхом подання до суду висновку експерта в порядку ст. 106 ЦПК України або поданням заяви про призначення судово-будівельної експертизи для з'ясування чи дійсно відбулась саме реконструкція спірного об'єкту, а не повністю нове будівництво від фундаменту до даху та поставити питання перед експертом про визначення вартості спірного нерухомого майна у порівнянні до проведення реконструкції та після її здійснення та встановлення як збільшилася у своїй вартості належне ОСОБА_2 домолодіння (частка у домоволодінні).

Проте, таких доказів ОСОБА_3 під час розгляду в суді першої інстанції не надано, клопотання про призначення експертизи з висвітленням відповідних питань не заявлено.

Не надано таких доказів ОСОБА_3 і не заявлено відповідного клопотання про призначення судово-будівельної експертизи з наведенням підстав передбачених ч. 3 ст. 367 ЦПК України і у суді апеляційної інстанції.

Між тим, з документів доданих до справи вбачається, що проведена була саме реконструкція належного ОСОБА_2 житлового будинку по АДРЕСА_27 в магазин продовольчих товарів, який в подальшому був виділений в окрему частку з привласненням поштової адреси: АДРЕСА_19

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 до проведення реконструкції належало 11/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_6 в м. Ізмаїл Одеської області, що складало 62,99 кв. м., а після реконструкції - 112,1 кв.м. і збільшення складає 49,11 кв. м., а 1/2 частина збільшення - відповідно 24,56 кв. м., що не перевищує частки ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності, не заперечувалось ОСОБА_2 і визнано судом за ОСОБА_3 на праві власності в порядку поділу майна.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на акт техніка Ізмаїльского БТІ від 10.04.2006 року про те, що жилий будинок літ. «В» знесений, а на його місці зведено магазин, не може бути прийнятий до уваги, оскільки зміст даного акту беззаперечно не узгоджується з:

- дозволом № 177 від 13.05.2005 року виданим Інспекцією ДАБК ОСОБА_2 (ОСОБА_2) на виконання будівельних робіт по переобладнанню житлового будинку по АДРЕСА_9 під магазин з проведенням будівельно-монтажних робіт згідно з проектною документацією (т. 1 а. с. 92);

- актом державної приймальної комісії про прийняття в екплуатацію магазину продовольчих товарів після реконструкції жилого будинку по АДРЕСА_6 (т. 1 а. с. 93-94).

Між тим, при порівнянні генерального плану житлового будинку по АДРЕСА_9 в м. Ізмаїл Одеської області станом до реконструкції та після реконструкції вбачається, що магазин літ. «Р» розташований на місці жилого будинку літ. «В» та сараю літ. «Ж». При цьому, в акті від техніка Ізмаїльского БТІ від 10.04.2006 року не зазначено про знесення сараю літ. «Ж», що однак вказано ОСОБА_3 у зустрічному позові.

Враховуючи наведене, тягар доведення, що було здіснено нове будівництво без використання конструкцій та/або будівельних матеріалів з яких складались жилий будинок літ. «В» та сарай літ. «Ж» в даному випадку покладається саме на ОСОБА_3

Проте, такі питання ОСОБА_3 при призначенні судом першої інстанції судової будівельно- технічної експертизи, яка була проведена 12.01.2017 року та при призначенні повторної будівельно- технічної експертизи, яка була проведена 18.10.2017 року не ставились і у вказаних висновках судових будівельно-технічних експертиз не вирішувались.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги заперечення ОСОБА_2 у суду першої інстанції не було достатніх підстав для набуття висновку, що при проведенні реконструкції належного ОСОБА_2 житлового будинку по АДРЕСА_6 в магазин продовольчих товарів, не були використані конструкцій та/або будівельних матеріалів з яких складались жилий будинок літ. «В» та сарай літ. «Ж» і у разі, якщо були в якій саме частці. Також експертами не вирішувалось питання на яку суму збільшилась вартість об'єкту після реконструкції у порівнянні з вартістю даного майна до проведення реконструкції.

Доводи апеляційної скарги зведені до переоцінки доказів, які долучені до матеріалів справи, яким судом першої інстанції надано оцінку виходячи з встановлених у справі обставин.

Оскільки нових доказів апелянтом до апеляційного суду не додано і про їх забезпечення (призначення судової експертизи з наведенням питань щодо визначення об'єму проведених будівельно-монтажних робіт при реконструкції магазину літ. «Р» та використання при цьому конструкцій та/або будівельних матеріалів з яких складались жилий будинок літ. «В» та сарай літ. «Ж») не заявлено, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати належним чином спростованим висновок міськрайонного суду про поділ об'єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_22, як такого, що істотно збільшилось у вартості після його реконструкції внаслідок спільних трудових або грошових витрат.

Оскільки сама ОСОБА_2 визнала, що реконструкція здійснювалась за рахунок спільних сімейних коштів, але заперечувала, що при реконструкції не використовувались конструкцій та/або будівельних матеріалів з яких складались жилий будинок літ. «В» та сарай літ. «Ж», а ОСОБА_3 у встановленому порядку вказані обставини належними, допустимими і достатніми доказами не спростував, судова колегія не вбачає підстав для скасування або зміни рішення суду в цій частині.

Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації в розмірі вартості 1/2 частки автомобілю SSANG YONG ACTYON» 2010 року випуску, який після припинення сторонами спільного проживання, був відчужений у 2013 році ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_2 з посиланням, що ОСОБА_2 виділено у власність мопед "Судзукі" 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та земельна ділянка для ведення садівництва, розміром 0, 0581 га, кадастровий номер ділянки НОМЕР_4 розташованої у АДРЕСА_5, які є спільною сумісною власністю подружжя і в яких 1/2 частина належить ОСОБА_3 Оскільки сумарна вартість часток ОСОБА_3.у виділених у власність ОСОБА_2 об'єктах перевищує вартість 1/2 частини автомобілю „SSANG YONG ACTYON» 2010 року випуску, суд обгрунтовано не знайшов підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації з ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги з посиланням на вартість у доларах США не можуть бути взятими до уваги, оскільки матеріалами справи не встановлено, що розрахунки за автомобіль при його відчуженні здійснювались саме у доларах США або із застосуванням еквіваленту іноземної валюти до гривні, внаслідок чого немає підстав для визначення вартості автомобіля враховуючи еквівалент у доларах США і застосування курсової різниці для визначення грошової компенсації вартості ? частини відчуженого у 2013 році автомобілю SSANG YONG ACTYON 2010 року випуску.

Також немає підстав для зміни рішення суду в частині судових витрат присуджених ОСОБА_2, оскільки суд обгрунтовано виходив з пропорційності задоволених вимог ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині рішення не спростовують.

Таким чином, апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2018 року - без змін.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний

суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 серпня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 04.12.2018 року

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.А. Калараш

А.П. Заїкін