Постанова

Іменем України

29 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 786/123/18

провадження № 61-35753ав18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

секретар судового засідання Кукушкін О. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Полтава-банк»,

відповідач - ОСОБА_4,

за участю представника позивача - Костюченка Павла Олександровича,

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Полтава-банк» на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року у складі судді Хіль Л. М. у справі за заявою публічного акціонерного товариства «Полтава-банк» про видачу виконавчого документа про примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 11 січня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Полтава-банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року публічне акціонерне товариство «Полтава-банк» (далі - ПАТ «Полтава-банк») звернулося до апеляційного суду із заявою про видачу виконавчого документа про примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 11 січня 2018 року у справі за позовом ПАТ «Полтава-банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заява мотивована тим, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 11 січня 2018 року позовні вимоги банку задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2011 року в сумі 139 391,82 грн. Вищевказане рішення відповідачем не оскаржувалося, проте у добровільному порядку не виконано.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року, який діяв як суд першої інстанції, у задоволенні заяви ПАТ «Полтава-банк» відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду, як суду першої інстанції, мотивоване тим, що на час укладення кредитного договору (27 квітня 2011 року) Закон України «Про третейські суди» (пункт 14 частина перша статті 6) містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), а тому справа, у якій прийнято рішення третейським судом, не підвідомча йому відповідно до закону.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ПАТ «Полтава-банк» подало до Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити вимоги заяви банку.

Апеляційна скаргу обґрунтована тим, що апеляційний суд не вірно встановив, що ця справа не підвідомча третейським судам у зв'язку із тим, що відповідно до пункту 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» з підвідомчості третейських судів виключені справи у спорах щодо захисту прав споживачів. ПАТ «Полтава-банк» не є споживачем, а спір виник у зв'язку із захистом прав банку. Вважає, що лише сама участь споживача, який не заявляє вимог про захист своїх прав, не може визначати справу за участю споживача, як справу щодо захисту прав споживачів.

Представник ПАТ «Полтава-банк» у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Під час розгляду справи апеляційний суд, як суд першої інстанції, встановив, що 27 квітня 2011 року між ПАТ «Полтава-банк» та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту на суму 250 000 грн.

У пункті 7.6. кредитного договору вказано, що спір між сторонами цього договору вирішується у порядку загальної юрисдикції України, у тому числі у третейських судах у відповідності з регламентом постійно діючого третейського суду, до кого передано спір - за вибором банку.

11 січня 2018 року рішенням Постійно діючого третейського суду при всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» у складі третейського судді Брюховецького О. В. позовні вимоги ПАТ «Полтава-банк» задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ « Полтава-банк» заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2011 року № 20 у сумі 139 391,82 грн, з яких: 88 697,85 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 50 693,97 грн - прострочена заборгованість за відсотками за період з 25 червня 2014 року по 24 лютого 2015 року.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Полтава-банк» витрати по сплаті третейського збору у розмірі 2 393,92 грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 486 ЦПК України суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про третейські суди» визначено, що до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на Закон України «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.

Наведене дає підстави для висновку про те, що положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-2074цс15.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб'єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України, зокрема, у постановах: від 27 січня 2016 року у справі № 6-2712цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-187цс15.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні заяви ПАТ «Полтава-банк» про видачу виконавчого документа про примусове виконання рішення третейського суду, апеляційний суд, як суд першої інстанції, правильно виходив з того, що Закон України «Про третейські суди» містить заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), а тому справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що спір виник, у зв'язку із захистом прав банку, а лише сама участь споживача, який не заявляє вимог про захист своїх прав, не може визначати справу, як справу щодо захисту прав споживачів, оскільки вони суперечать наведеному вище правовому висновку Верховного Суду України, який відповідає нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, як суду першої інстанції, та не дають підстав для висновку про порушення норм матеріального або процесуального права Апеляційним судом Полтавської області.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 24, 351, 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Полтава-банк» залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк