ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2018 року м. ОдесаСправа № 923/387/18

м. Одеса, проспект Шевченка, 29

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів:Колоколова С.І.,

Принцевської Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерне компанія "Автомобільні дороги України"

на рішення Господарського суду Херсонської області

від 25 вересня 2018 року (повний текст складений 01 жовтня 2018 року)

по справі № 923/387/18

за позовом Державного підприємства "Олешківське лісомисливське господарство"

до відповідача Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерне компанія "Автомобільні дороги України"

про зобов'язання вчинити певні дії,-

суддя суду першої інстанції: Гридасов Ю.В.

дата і місце прийняття рішення: 25.09.2018р., м. Херсон, вул. Театральна, 18, Господарський суд Херсонської області

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року Державне підприємство "Олешківське лісомисливське господарство" звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про зобов'язання відповідача повернути бензин А-76 у кількості 2460 літрів та дизельне паливо у кількості 3240 літрів на загальну суму 33200,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договорів відповідального зберігання № 4-28 від 27.12.2010р. та № 4-2 від 31.01.2011р. не повернув із зберігання на вимогу позивача бензин А-76 у кількості 2460 літрів та дизельне паливо у кількості 3240 літрів на загальну суму 33200,57 грн., власником якого є позивач. А тому, посилаючись на ст. ст. 526,610,611,949 ЦК України, позивач просив позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що: - умовами укладених сторонами договорів зберігання їх пролонгація не передбачена; - позовні вимоги не підлягають задоволенню на підставі ст. 193 ГК України та ст. ст. 526, 610, 611 ЦК України; - надані позивачем в якості доказів копії з копій накладних та актів прийому-передачі за своєю формою та змістом не відповідають положенням Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена Наказом Міністерства палива та енергетики України Міністерства економіки України Міністерства транспорту та зв'язку України Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 N 281/171/578/155 (надалі - Інструкція) та є неналежними доказами в розумінні ст. 77 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 25.09.2018 року у справі № 923/387/18 (суддя Гридасов Ю.В.) позов задоволено повністю, зобов'язано Дочірнє підприємство "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" повернути Державному підприємству "Олешківське лісомисливське господарство бензин А-76 у кількості 2460 літрів та дизельне паливо у кількості 3240 літрів на загальну суму 33 200 грн. 57 коп.; стягнуто з Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Державного підприємства "Олешківське лісомисливське господарство" 1762грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що виходячи з положень частини 1 статті 938 ЦК України, після закінчення встановленого у договорах зберігання строку (5 років), відповідач зобов'язаний був повернути спірне майно зі зберігання позивачу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Дочірнє підприємство «Херсонський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерне компанія «Автомобільні дороги України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 25.09.2018р. по справі №923/387/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому, апеляційна скарга мотивована посиланнями на ті ж самі обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерне компанія "Автомобільні дороги України" на рішення Господарського суду Херсонської області від 25.09.2018р. по справі №923/387/18, вирішено розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розглянувши доводи апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерне компанія "Автомобільні дороги України", колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 27.12.2010 року між Державним підприємством «Олешківське лісомисливське господарство» (замовник) та Дочірнім підприємством "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (виконавець) було укладено договір відповідального зберігання за № 4-28, за умовами якого у порядку та на умовах, визначених договором замовник передав, а виконавець прийняв у строкове зберігання дизельне паливо у кількості 3240 літрів.

Згідно з п. 2.1.3 договору виконавець зобов'язаний повернути дизельне паливо по першій вимозі.

Відповідно до п. 3.2.1 договору в разі необхідності замовник має право збільшувати обсяг дизельного палива яке зберігається у виконавця.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє 5 років.

На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором позивач у грудні 2010 року передав, а відповідач отримав на зберігання дизпаливо у кількості 3240л на суму 17222,87 грн., що підтверджується відповідною накладною № 262 від 30.12.2010р., підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками, довіреністю № 540 від 30.12.2010, що останнім не заперечується.

Також, 31.01.2011 року між Державним підприємством «Олешківське лісомисливське господарство» (замовник) та Дочірнім підприємством "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (виконавець) було укладено договір відповідального зберігання за № 4-2, за умовами якого у порядку та на умовах, визначених договором замовник передав, а виконавець прийняв у строкове зберігання бензин А-76 у кількості 8870 літрів на суму 57610,65 грн.

Згідно з п. 2.1.3 даного договору виконавець зобов'язаний повернути бензин А-76 по першій вимозі.

Відповідно до п. 3.2.1 договору в разі необхідності замовник має право збільшувати обсяг бензину А-76, який зберігається у виконавця.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє 5 років.

На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором позивач у січні 2011 року передав, а відповідач отримав на зберігання бензин А-76 у кількості 8870 літрів на суму 57610,65 грн., що підтверджується відповідною накладною № 16 від 31.01.2011р., підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками, довіреністю № 26 від 31.01.2011р.

29 квітня 2011 року виконавець передав зі строкового зберігання, а замовник прийняв бензин А-76 у кількості 8100 літрів на суму 52609,50 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття матеріалів зі строкового зберігання № 1 від 29.04.2011р. та видатковою накладною за № 68 від 29.04.2011р.

30 вересня 2011 року позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання майно, яке належить поклажодавцю на праві власності, а саме: бензин А-76 у кількості 4690 літрів на суму 30461,55 грн., що підтверджується відповідним актом приймання-передачі № 14, накладною за №136 від 30.09.2011 року та довіреністю за № 433а від 30.09.2011 року.

26 липня 2012 року зберігач повернув з відповідального зберігання поклажодавцю бензин А-76 у кількості 3000 літрів на суму 19485,00 гривень, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт № 1, довіреністю № 564 від 26.07.2012р. та видатковою накладною за № 257 від 26.07.2012 року.

Згідно з актом звірки взаємних розрахунків, складеним між ДП «Цюрупинське ЛМГ» та Філією Цюрупинська ДЕД та скріпленим їх печатками, за результатами звіряння рахунків і документів встановлено, що на 01.11.2015 року в Філії Цюрупинська ДЕД на відповідальному зберіганні знаходиться: бензин А-92 кількістю 2460 та дизельне пальне кількістю 3240 літрів, згідно з договорами відповідального зберігання № 4-28 від 27.12.2010 року та № 4-2 від 31.01.2011 року.

Відповідно до довідки ДП «Олешківське ЛМГ» № 183 від 11.05.2018р. на балансі підприємства на бухгалтерському рахунку 203 «Паливо» обліковується бензин А-92 кількістю 2460 на суму 15977,70 грн., переданий на відповідальне зберігання на підставі договору №4-2 від 31.01.2011р., а також обліковується дизельне пальне кількістю 3240 літрів на суму 17222,87 грн., яке передане на відповідальне зберігання на підставі договору №4-8 від 27.12.2010р.

Листом від 05.04.2018р. № 132 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення залишку паливно-мастильних матеріалів, а саме: бензину А-76 у кількості 2460 літрів та дизельного палива у кількості 3240 літрів, що до сих пір знаходились на відповідальному строковому зберіганні у Філії «Цюрупинська ДЕД» ДП «Херсонський облавтодор» за договорами відповідального зберігання № 4-28 від 27.12.2010 року та № 4-2 від 31.01.2011р.

Листом ПАТ «Укрпошта» від 19.09.2018 року, отриманим позивачем після початку розгляду справи по суті, що свідчить про неможливість подання зазначеного листа на стадії підготовчого провадження, позивачу повідомлено про те, що відправлення № 7302603168714 від 06.04.2018 року надіслане на адресу Херсонська область, м. Олешки, вул. Гвардійська, 156 на ім'я Філії «Цюрупинська ДЕД» Дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» (з вимогою до Філії «Цюрупинська ДЕД» дочірнього підприємства «Херсонський облавтодор» про повернення залишку паливно-мастильних матеріалів) вручено адресату за довіреністю 10.04.2018 року.

Проте, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та відповідного реагування.

Надалі, позивач зазначає, що прибув на територію Філії «Цюрупинська ДЕД» ДП «Херсонський облавтодор» задля виконання вищевказаної вимоги, на що відповідач категорично відмовився повертати товар, без будь-якого обґрунтування.

Вказані обставини й стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Так, предметом даного спору є вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути бензин А-76 у кількості 2460 літрів та дизельне паливо у кількості 3240 літрів на загальну суму 33200,57 грн., переданих за договорами відповідального зберігання № 4-28 від 27.12.2010 року та № 4-2 від 31.01.2011р.

Відповідно до приписів статті 175 ГК України майново-господарськими зобов'язаннями визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 цієї статті визначено, що зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, між сторонами у справі виникли взаємовідносини зі зберігання, які регулюються Главою 66 ЦК України.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Приписами статті 949 ЦК України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Згідно з приписами статті 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Дана норма надає право поклажодавцеві в будь-який час вимагати повернення речі, таке право не може бути обмежене, оскільки передача на зберігання речі не зумовлює припинення щодо неї правомочностей її власника, який самостійно розпоряджається таким майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

Колегія суддів зазначає, що позивач, вимагаючи у листі від 05.04.2018р. № 132 повернення зі зберігання майна діяв в межах вимог чинного законодавства та укладених між сторонами договорів, а відповідач в порушення ст. 953 ЦК України безпідставно відмовляється його повертати.

Так, судом першої інстанції встановлено факт отримання відповідачем від позивача спірного майна у визначених кількості та вартості.

Проте, належних та допустимих доказів, які б свідчили про повернення відповідачем позивачу бензину А-76 у кількості 2460 літрів та дизельного палива у кількості 3240 літрів на загальну суму 33200,57 грн., переданих за договорами відповідального зберігання № 4-28 від 27.12.2010 року та № 4-2 від 31.01.2011р., які припинили свою дію, відповідачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду про те, що права позивача, за захистом яких він звернувся до господарського суду, були порушені відповідачем, а тому заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Викладені в апеляційній скарзі твердження скаржника про те, що умовами укладених сторонами договорів відповідального зберігання їх пролонгація не передбачена, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню на підставі ст. 193 ГК України та ст. ст. 526, 610, 611 ЦК України, колегією суддів відхиляються, оскільки між сторонами існують договірні відносини і спірне майно перебуває у користуванні відповідача саме на підставі укладених з позивачем договорів відповідального зберігання.

Твердження скаржника про те, що надані позивачем в якості доказів копії накладних та актів прийому-передачі за своєю формою та змістом не відповідають положенням Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена Наказом Міністерства палива та енергетики України Міністерства економіки України Міністерства транспорту та зв'язку України Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 N 281/171/578/155 та є неналежними доказами в розумінні ст. 77 ГПК України, не приймаються колегією суддів до уваги з наступних підстав.

Згідно зі статтею 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем, тобто, факт передачі майна може підтверджуватись будь - яким документом підписаним зберігачем.

За приписами ст. ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; відповідно до частин 1, 2 статті 9 зазначеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. При застосуванні засобів обчислювальної та іншої оргтехніки реквізити можуть бути зафіксовані у вигляді коду. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Окрім цього, колегія суддів зазначає про те, що навіть якщо видаткова накладна підписана представником покупця без зазначення його прізвища, посади, номера довіреності, її слід вважати повноцінним первинним документом у разі наявності відтиску штампу або печатки підприємства - отримувача товару на видатковій накладній за умови, що відсутні документи, які свідчать про їхню втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі підприємства. Суб'єкт господарської діяльності несе повну відповідальність за законність використання його печатки, у тому числі за засвідчення видаткових накладних. Адже контроль за виготовленням, зберіганням та використанням печаток і штампів підприємства покладено на канцелярії організацій та відповідальних за діловодство. Керівник підприємства призначає осіб, які персонально відповідають за їхній облік і зберігання (п.п. 64, 65 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, затвердженої постановою КМУ від 27.11.98 р. № 1893, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Наявні в матеріалах справи довіреності, накладні, видаткові накладні та акти приймання - передачі підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, які містять посилання на укладені договори відповідального зберігання, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", беззаперечно підтверджують факт приймання відповідачем від позивача на зберігання визначеного майна, тому на підставі таких накладних проводяться відповідні дії між сторонами.

В апеляційній скарзі відповідачем не наведено обставин справи, з яких у суду повинні були виникнути сумніви щодо достовірності визнаних обставин та добровільності їх визнання на час вчинення тієї чи іншої дії, а доводи апеляційної скарги в цій частині є надуманими та непереконливими.

Порушення місцевим судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Так, 30.07.2018 року позивачем до Господарського суду Одеської області було подано заяву про залучення доказів, в додатках до якої, зокрема, було подано оригінал акту звірки взаємних розрахунків від 01.11.2015р. Вказаний доказ було подано до суду згідно з ст. 183 ГПК України на стадії підготовчого засідання.

В подальшому, 27.08.2018 року відповідач подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, проте з матеріалами справи до 25.09.2018 року, тобто до ухвалення рішення суду, зазначеним правом так і не скористався.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (див. рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 п.58).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Херсонської області від 25.09.2018р. у справі №923/387/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерне компанія "Автомобільні дороги України" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Херсонської області від 25.09.2018р. у справі №923/387/18 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк у встановлених ч.3 ст. 287 ГПК України випадках.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Колоколов С.І.

Суддя Принцевська Н.М.