справа № 757/1613/17-ц головуючий у суді І інстанції - Цокол Л.І.

провадження № 22-ц/824/283/2018 суддя-доповідач у ІІ Інстанції - Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 грудня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Ткаченка І.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Генеральної прокуратури України, ОСОБА_3, Державної казначейської служби України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду за рахунок державного бюджету на його користь 8 000 000грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 незаконно перебував під досудовим та судовим слідством у період з 28 вересня 2000 року по 15 червня 2016 року за безпідставним обвинуваченням в скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 та ч. 2 ст. 368 КК України по кримінальних справах, порушених з надуманих мотивів. У теперішній час всі обвинувачення щодо позивача спростовані, кримінальні справи та кримінальні провадження закриті. Таким чином, відбулась повна реабілітація ОСОБА_3 та скасування необґрунтованого звинувачення за поданням сторони обвинувачення.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Відшкодовано ОСОБА_3 за рахунок державного бюджету моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку грошових коштів в розмірі 500 000 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення суду першої інстанції у частині визначення позивачу відшкодування моральної шкоди у розмірі, зазначеному у позовних вимогах, через невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що розмір компенсації у 500 000 грн. не відповідає вимогам розумності та справедливості та не сприятиме відновленню душевного стану. Фактично з 06 вересня 2000 року по 05 червня 2016 року ОСОБА_3 був обмежений у гарантованих Конституцією України правах, у зв'язку з чим він зазнав значних душевних страждань. Фактично позивач незаконно утримувався у СІЗО з 29 вересня 2000 року по 12 листопада 2002 року, тобто 2 роки, 1 місяць і 14 днів. Триманням ОСОБА_3 в умовах слідчих ізоляторів було завдано непоправної шкоди його здоров'ю. 02 жовтня 2000 року на все майно позивача було накладено арешт, який скасовано лише 14 лютого 2013 року. У загальному обсязі ОСОБА_3 перебував під слідством та судом з 28 вересня 2000 року по 15 червня 2016 року, тобто 15 років 8 місяців 18 днів. Суд невмотивовано визначив розмір моральної шкоди, а також не вирішив питання про розподіл судових витрат, зокрема, відшкодування вартості за проведення судово-психологічної експертизи, а також витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі Генеральна прокуратура України просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду» наведено вичерпний перелік підстав для виникнення права на відшкодування шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом. При цьому, даний перелік не містить такої підстави, як закриття провадження у зв'язку з декриміналізацією діяння. Закриття провадження з зазначеної підстави не є реабілітуючою підставою. Суд не врахував, що на користь позивача на підставі інших судових рішень у іншій цивільній справі стягнуто моральну шкоду у розмірі 400 000 грн. за період з 29 березня 2005 року по 05 травня 2014 року. Суди обґрунтовано виходили з того, що позивач незаконно перебував під слідством і судом у межах кримінальної справи № 49-1503 протягом 9 років 1місяця 6 днів в період з 29 березня 2005 року по 05 травня 2014 року, оскільки зазначене провадження закрито за реабілітуючою підставою. Водночас, оскаржуваним рішенням суд стягнув моральну шкоду за період з 28 вересня 2000 року по 15 червня 2016 року у кримінальній справі 2025, який охоплюється періодом перебування позивача від слідством і судом у межах кримінальної справи № 49-1503. Суд не встановив, яких саме моральних втрат зазнав ОСОБА_3 під час перебування від слідством і судом в зазначених кримінальних провадженнях, не розмежував заподіяну шкоду по кожній окремо справі.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Позивач повинен надати всі докази, в обґрунтування розміру моральної шкоди і цей розмір не повинен перевищувати встановлений законодавством розмір. Визначаючи період відшкодування шкоди, суд не врахував, що позивачу здійснюється подвійне відшкодування шкоди. Суд першої інстанції не врахував та порушив норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року.

У відзиві на апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 вказує на те, що кримінальна справа відносно ОСОБА_3 закрита у зв'язку з реабілітуючими обставинами. Зазначене підтверджується висновком науково-правової експертизи Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України. За відсутності в діяннях позивача об'єктивної ознаки злочину, а саме завдання або спричинення матеріальних збитків - відсутній склад кримінального правопорушення. Відповідач не надав доказів, які б підтверджували зловживання позивача своїми правами та неправомірне звернення до суду.

У відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України ОСОБА_3 посилається на аналогічні обставини, які викладені в його апеляційній скарзі та зазначає, що відповідач не врахував, що за офіційними даними Національного банку України за останні 20 років гривня знецінилася у 15 разів. Посилання відповідача на ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завдано громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду», Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIIIє безпідставними.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, а апеляційні скарги Генеральної прокуратури України та Державної казначейської служби України залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 28 вересня 2000 року винесено постанову про порушення кримінальної справи № 49-936 по відношенню до ОСОБА_3 за ознаками ч. 2 ст. 165 КК України. Об'єднано кримінальну справу № 49-936 з кримінальною справою № 2025, присвоєно номер 2025 (а.с.21, Т.1).

29 вересня 2000 року ОСОБА_3 було затримано за підозрою у зловживанні службовим становищем, вчиненим при розслідуванні кримінальної справи № 2025 про вбивство ОСОБА_5, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ст. 165 ч. 2 КК України (а.с.54, Т.1).

02 жовтня 2000 року ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (а.с.55, Т.1).

26 жовтня 2000 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_6 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України (1960 року), яку об'єднано з кримінальною справою № 2025 (а.с.22, Т.1).

30 жовтня 2000 року ОСОБА_3 було затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України та пред'явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 165, ч. 3 ст. 168 КК України (в редакції 1960 року) (а.с.67, Т.1).

12 грудня 2000 року стосовно ОСОБА_3 порушено кримінальну справу № 49-948 за фактом зловживання службовим становищем відносно ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 167 КК України (1960 року), яку об'єднано в одне провадження з кримінальною справою № 2025 (а.с.23, Т.1).

16 січня 2001 року ОСОБА_3 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 168 КК України (1960 року), ч. 2 ст. 367 КК України (2001 року), а 01 листопада 2001 - у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 368 КК України (2001 року) (а.с.41, 77, Т.1).

21 серпня 2001 року слідчим Генеральної прокуратури України стосовно ОСОБА_3 порушено кримінальну справу № 49-976 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України (1960 року), яку об'єднано з кримінальною справою № 2025 (а.с.24, Т.1).

27 серпня 2001 року Генеральною прокуратурою України виділено в окреме провадження матеріали кримінальної справи № 49-976. У подальшому зазначену кримінальну справу стосовно позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, прокуратурою міста Києва 15 лютого 2013 року внесено до ЄРДР за № 12013110020002429 та 20 квітня 2015 року закрито за відсутністю події злочину (а.с.103, Т.1).

29 грудня 2001 року щодо ОСОБА_3 порушено кримінальну справу за фактом отримання від ОСОБА_6 хабара в особливо великих розмірах за ч. 3 ст. 368 КК України, яке об'єднано в одне провадження з кримінальною справою № 2025 (а.с.25, Т.1).

30 січня 2002 року ОСОБА_3 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 368 КК України.

12 листопада 2002 року Кіровським районним судом Кіровоградської області ОСОБА_3 змінено запобіжний захід у вигляді взяття під варту на підписку про невиїзд (а.с.156, Т.1).

26 січня 2012 року за результатами розгляду справи Кіровоградським районним судом міста Кіровограда справу направлено до Генеральної прокуратури України для проведення додаткового розслідування (а.с.170, Т.1).

Постановою слідчого Генеральної прокуратури України від 16 листопада 2012 року кримінальні справи, порушені 26 жовтня 2000 та 29 грудня 2001 стосовно позивача за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, закрито у зв'язку з недоведеністю у вчиненні злочину (а.с.27, Т.1).

Матеріали досудового розслідування стосовно позивача за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, 21 листопада 2012 року внесено до ЄРДР за № 42012000000000026, а 27 лютого 2013 року обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування направлено до Печерського районного суду міста Києва для розгляду по суті (а.с.215, Т.1).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2016 року вказане кримінальне провадження стосовно позивача закрито у зв'язку із набранням чинності Закону, яким скасовано кримінальну відповідальність (а.с.34, Т.1).

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2016 року, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 400 000 (чотириста тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди (а.с.30-39, Т. 2).

За результатами проведення судової психологічної експертизи 21 грудня 2017 року складено висновок експерта №16418/17-61. Так, результати проведеної психодіагностичної бесіди повністю автентичні результатам психологічної діагностики. Зазначений комплекс індивідуально-психологічних якостей і психічних проявів ОСОБА_3 свідчить про наявність у підекспертного тяжкого ступеня психічної шкоди, що супроводжується значними змінами психічного стану, що може переходити в пограничні стани. У зв'язку з чим чиннику «і» (коефіцієнту індивідуальних особливостей) надається значення в 1,7 балів. Аналіз психологічного складу особистості на момент дослідження дають підстави вважати, що ситуація, яка розглядається в матеріалах цивільної справи №757/1613/17-ц, стала для ОСОБА_3 психотравмувальною і нанесла моральну шкоду його особистості. Результати проведення судової психологічної експертизи дають підстави констатувати, що всі означені моральні страждання ОСОБА_3 знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з подією, яка розглядається в матеріалах цивільної справи №757/1613/17-ц та призвели до: порушення його нормальних життєвих зв'язків; порушення нормального (звичного) плину буття: порушення емоційної та вольової сфери і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_3 моральної шкоди, в результаті перебував під слідством та судом з 28 вересня 2000 року по 15 червня 2016 року, що склало 15 років 8 місяців 18 днів., будучи невинним в тому, в чому його звинувачували ці всі роки, остаточно розраховуватиметься за вищевказаною методикою відповідно до визначеного набору значень і коефіцієнтів за відповідною формулою і в літерному позначенні складатиме матеріальний еквівалент: 188МЗП 1 -1,7 • 2 • (1 - 0) = 639,2 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом (а.с.87, Т.2).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданими поясненнями та письмовими доказами беззаперечно встановлено, що з 28 вересня 2000 року по 15 червня 2016 року позивач перебував під досудовим слідством та судом. Так, ОСОБА_3 18 січня 2001 року було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.165, ч.2 ст.168 КК України (1960 року), ч. 2 ст. 367 КК України (2001 року), а 01 листопада 2001 року - у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 368 КК України (2001 року). У вказаний період з 29 вересня 2000 року по 12 листопада 2002 позивач перебував під вартою, а в подальшому на підписці про невиїзд до 15 червня 2016 року, який був скасований під час закриття кримінального провадження. У вказаний період у позивача погіршився стан здоров'я, його сім'я змушена була зміни усталений уклад життя. Весь цей час позивач змушений був витрачати час для відновлення свого становища. Вказані події безумовно призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача.

Однак, апеляційний суд не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 перебував під слідством з 29 вересня 2000 року по 15 червня 2016 року. Так, проти ОСОБА_3 було порушено кримінальні справи за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 165 КК України, ч. 3 ст. 168 КК України, ч. 3 ст. 168 КК України, ч. 2 ст. 167 КК України, ч. 2 ст. 168 КК України (1960 року), ч. 2 ст. 367 КК України (2001 року),ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 368 КК України (2001 року).

Порушену 21 серпня 2001 року слідчим Генеральної прокуратури України стосовно ОСОБА_3 кримінальну справу № 49-976 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 168 КК України (1960 року), було закрито прокуратурою міста Києва 20 квітня 2015 року за відсутністю події злочину.

Порушені 26 жовтня 2000 року та 29 грудня 2001 року щодо ОСОБА_3 кримінальні справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України постановою слідчого Генеральної прокуратури України від 16 листопада 2012 року закрито у зв'язку знедоведеністю у вчиненні злочину.

Кримінальне провадження, порушене за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, закрито ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2016 року у зв'язку із набранням чинності Закону, яким скасовано кримінальну відповідальність.

У зв'язку з порушенням проти позивача кримінальної справи за ч. 2 ст. 165 КК України останній у період з вересня 2000 року по 12 листопада 2002 року перебував під вартою, а потім під підпискою про невиїзд. Наявність постанов про закриття кримінальних провадження у зв'язку з недоведеністю вини у вчиненні злочину та відсутністю події злочину свідчать про незаконність застосування до позивача запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою та підписки про невиїзд, незаконні повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконне накладення арешту на майно.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок «незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян».

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Що стосується закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 на підставі ухвали суду від 15 червня 2016 року у зв'язку з декриміналізацією злочину, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається у разі якщо, набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Згідно з наданим суду висновку Науково-правової експертизи Ради Науково-правових експертиз при Інституті держави та права ім. В.М. Корецького щодо матеріалів кримінального провадження від 21 листопада 2017 року ухвала Печерського районного суду міста Києві від 5 червня 2016 року про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 у зв'язку з декриміналізацією діяння є судовим рішенням, що встановлює підставу для закриття кримінального провадження, яка відноситься до реабілітуючих.

Зазначене узгоджується з вимогами ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, не доведена в законному порядку і не була встановлена обвинувальним вироком суду, а, відтак, скасування кримінальної відповідальності за вказане діяння не свідчить про вчинення особою будь-якого злочину, не доводить вини особи у вчинені злочину, а тому закриття провадження з зазначених підстав є реабілітуючою підставою.

Отже, з зазначених підстав колегія суддів вважає не обґрунтованим висновки науковців Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, на які посилається в апеляційній скарзі Генеральна прокуратура України.

Визначаючи розмір шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача у силу вимог ст. 1176 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що компенсація у розмірі 500 000 грн. буде сприяти відновленню душевного стану позивача.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 перебував під слідством і судом з вересня 2000 року по 15 червня 2016 року, тобто 15 років 8 місяців та 18 днів. Все майно позивача перебувало під арештом. З 29 вересня 2000 року по 12 листопада 2002 року ОСОБА_3 перебував у СІЗО. Внаслідок зазначених подій позивач був позбавлений права на свободу та особисту недоторканність, права на недоторканість житла, права на таємниці телефонних переговорів, права на конфіденційність особистого та сімейного життя, права володіти та користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Згідно вимог статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; стягнуті на виконання вироку суду судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; моральна шкода. Відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно вимог ст. 13 вказаного Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У висновку експерта за результатами судової психологічної експертизи від 21 грудня 2017 року зазначено, що орієнтовний еквівалент грошової компенсації, завданої ОСОБА_3 моральної шкоди за обставинами, що розглядаються у рамках даної справи, складатиме матеріальний еквівалент 639,2 мінімальних заробітних плати, установлених на день розгляду справи.

Станом на 04 грудня 2018 року мінімальна заробітна плата становить 3 723 грн., а, отже, орієнтовний розмір моральної шкоди становитиме 2 379 741 грн. 60 коп.

Відшкодовуючи позивачу спричинену моральну шкоду та стягуючи 500 000 грн., суд не обґрунтував свого рішення в частині визначення зазначеної суми та не вказав мотивів не врахування розміру відшкодування, який визначено експертизою. На зазначені обставини обґрунтовано посилається позивач в своїй апеляційній скарзі.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вказуючи на спричинення йому моральної шкоди, позивач просив суд призначити експертизу та посилається на її висновок, який визначив матеріальний еквівалент спричиненої йому моральної шкоди.

Заперечуючи проти вимог позивача, відповідачі не надали суду жодного доказу, на спростування наявного в справі висновку експертизи.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та визначив розмір відшкодування на власний розсуд, який не ґрунтується на наявних у справі доказах.

Разом з тим, вирішуючи питання про розмір відшкодування за спричинену моральну шкоду, апеляційний суд враховує, що на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 29 вересня 2016 року ОСОБА_3 було перераховано кошти у розмірі 218 412 грн. 59 коп. (7 800 євро) у зв'язку з порушенням розумних строків розпочатого у 2000 році досудового і судового слідства.

В той же час, визначаючи розмір відшкодування за спричинену моральну шкоду психологічна експертиза від 21 грудня 2017 року зробила свій висновок з урахування тривалого часу досудового та судового слідства (т. 2 а.с. 91) тобто з урахуванням обставин з яким пов'язано виплату позивачу відшкодування за рішення Європейського суду з прав людини від 29 вересня 2016 року.

Отже, моральна шкода спричинена позивачу у зв'язку з порушенням розумних строків розпочатого у 2000 році досудового і судового слідства є відшкодованою, однак у розмірі, що визначений домовленістю між позивачем та урядом України.

Зазначене безумовно не може свідчити, що в результаті порушення розумних строків розпочатого у 2000 році досудового і судового слідства позивачу спричинена моральна шкода саме на суму 218 412 грн. 59 коп., оскільки зазначена сума відшкодування визначена виключно домовленістю сторін, а не судом в порядку ч. 3 ст. 23 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів, приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, однак, за виключення шкоди, що спричинена порушенням розумних строків розпочатого у 2000 році досудового і судового слідства.

З урахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, а саме душевних страждань, яких позивач зазнав під час перебування його під слідством і судом, незаконного затримання та утримання під вартою, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного оголошення підозри, а також з урахуванням часткової виплати позивачу державою коштів на відшкодування шкоди, спричиненої тривалим досудовим і судовим розслідуванням, апеляційний суд приходить до висновку, що розмір компенсації, яка буде достатньою для відшкодування за спричинену моральну шкоду та відновлення душевного стану позивача, складатиме 900 000 грн.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, Генеральна прокуратура України та Державна казначейська служба України вказують на те, що суд не врахував інших судових рішень у іншій цивільній справі, в якій стягнуто моральну шкоду у розмірі 400 000 грн. за період з 29 березня 2005 року по 05 травня 2014 року.

Однак, з рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року вбачається, що моральна шкода була стягнута на користь позивача у зв'язку закриттям відносно нього кримінального провадження за ч. 4 ст. 190 КК України у зв'язку з відсутністю у діяннях складу кримінального правопорушення. Тобто в зв'язку з обставинами, на які позивач не посилався як на підставу зазначеного позову.

Генеральна прокуратура України вказує також на те, що перелік підстав для виникнення права на відшкодування шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом не містить такої підстави, як закриття провадження у зв'язку з декриміналізацією діяння. Закриття провадження з зазначеної підстави не є реабілітуючою підставою.

Зазначені доводи апеляційний суд не може взяти до уваги, оскільки відносно ОСОБА_3 було закрито не лише кримінальне провадження за ч. 2 ст. 364 КК України, а й інші кримінальні провадження порушені за ч. 3 ст. 168 КК України (1960 року), та ч. 3 ст. 368 КК України.

Крім того, як зазначалося вище, закриття кримінального провадження у зв'язку з декриміналізацією діяння, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, не свідчить про те, що ОСОБА_3 винен у його вчиненні, оскільки починаючи з моменту пред'явлення позивачу підозри у вчиненні кримінального правопорушення та до моменту закриття провадження вина ОСОБА_3 не була доведена у встановленому законом порядку.

Доводи відповідачів щодо недоведеності моральних страждань позивача спростовуються наявним у матеріалах справи доказами, а саме висновком психологічної експертизи, відповідно до якого ситуація, що досліджується за справою є психотравмувальною для ОСОБА_3, якому завдано страждання (моральна шкода).

Жодних доказів на спростування зазначеного висновку відповідачі суду не надали.

Крім того, закриття кримінального провадження за відсутністю події

кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати у відповідності до вимог ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою до відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України зазначає, що суд першої інстанції не врахував та порушив норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, та відповідно до якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Зазначені доводи апеляційний суд не може взяти до уваги, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 13 ЗаконуУкраїни «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадяниновінезаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органівдосудового розслідування, прокуратури і суду» - розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже суд не визначає виплати, в розумінні Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, а визначає розмір компенсації позивачу за заподіяння йому шкоди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу та витрати, понесені на проведення експертиз.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що 27 січня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 укладено договір про надання правової допомоги. Однак, під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_3 не надавав розрахунок витрат на правову допомогу, а також доказів того, що такі витрати були понесені. Акт виконаних робіт по наданню правничої допомоги складений після ухвалення судового рішення у справі та доданий до апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу у зв'язку з недоведеністю їх понесення позивачем, а також не заявлення таких вимог в суді першої інстанції.

Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_3 витрати понесені ним на проведення експертиз.

Згідно рахунку № 11282 від 21 листопада 2017 року ОСОБА_3 оплатив судову психологічну експертизу у розмірі 8 184 грн. та науково-правову експертизу у розмірі 6 000 грн.(а.с.96, 118, Т.2).

Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви та апеляційної скарги сплаті підлягав судовий збір у загальному розмірі 20 000 грн. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а апеляційний суд приходить до висновку про зміну рішення суду, судовий збір підлягає стягненню з відповідачів у дохід держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (11.25 %), а саме у розмірі 1125 грн. з кожного.

Також з кожного з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача витрати на проведення судової психологічної експертизи у розмірі 460.35 грн. (чотириста шістдесят гривень) 35 копійок, та витрати на проведення науково-правової експертизи у розмірі 337.5 грн. (триста тридцять сім) гривень 50 копійок пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (11.25%).

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року змінити.

Абзац другий та третій резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції:

«Відшкодувати ОСОБА_3, проживаючому по АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, за рахунок державного бюджету моральну шкоду, завдану незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку грошових коштів у розмірі 900 000.00 (дев'ятсот тисяч) гривень.

Стягнути з Генеральної прокуратури України, місце знаходження - вул. Різницька, 13/15 у м. Київ, ЄДРПОУ 0034051, Державної казначейської служби України, місце знаходження - вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 37567646, на користь ОСОБА_3, проживаючого по АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, витрати на проведення судової психологічної експертизи у розмірі 460.35 грн. (чотириста шістдесят гривень) 35 копійок, та витрати на проведення науково-правової експертизи у розмірі 337.5 грн. (триста тридцять сім) гривень 50 копійок з кожного, а також у дохід держави судовий збір у розмірі 1125 (одна тисячу сто двадцять п'ять) гривень з кожного».

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 05 грудня 2018 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

ЯворськийМ.А.