ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/3809/18 Номер провадження 22-ц/814/211/18Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н. Л. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді- Хіль Л.М.

суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,

секретар : Григоришина М.В.,

за участі: позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради, Комунального підприємства «Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи» Полтавської обласної ради, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, суд -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позов, в якому просив відшкодувати за рахунок відповідачів 3977780 грн. моральних і матеріальних втрат, завданих злочином на виробництві за рахунок відповідачів.

Просив також зобов`язати відповідачів проводити щомісячні виплати з розрахунку п`ятикратного мінімального заробітку.

В обґрунтування позову вказував, що даний позов ним заявлено у зв`язку з помилкою, яка була допущена Октябрським районним судом м. Полтави під час вирішення його цивільного позову про відшкодування шкоди в межах кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст. 286 ч. 1 КК України.

Зазначав, що не погоджується з судовими рішеннями, які були ухвалені судами різних інстанцій в справах за його участю. Відповідачами в даній справі є виконком Київської районної в м. Полтаві ради, КП «Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи» Полтавської обласної ради, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, Полтавське обєднане управління ПФ України Полтавської області, Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління державної служби Україниз надзвичайних ситуацій у Полтавській області саме тому, що до зазначених органів неодноразово звертався, але отримував роз`яснення про необхідність звернення до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради, Комунального підприємства «Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи» Полтавської обласної ради, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області), Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

В обґрунтування скарги вказував, що з 2014 року та по цей час не розглянуто та не відшкодовано йому усіх завданих витрат.

26.11.2018 року від Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області надійшов відзив, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Місцевим судом вірно встановлено, що 20 липня 2004 року близько 1 голини 50 хв. ОСОБА_3 керуючи автомобілем ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1, в стані алкогольного сп`яніння, рухаючись по вул. Ціолковського від вул. Алмазної в напрямку вул. Грушевського в м. Полтаві на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг Грушевського-Ціолковського, не виконавши вимоги дорожнього знака 2.1. «Дати дорогу», не надавши перевагу в русі, виїхав на вищевказане перехрестя та допустив зіткнення з автомобілем УАЗ-469, державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, який рухався по вул. Грушевського від вул. Калініна в напрямку вул. Красіна в м. Полтаві. В результаті зіткнення автомобілів ОСОБА_2 отримав середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження по ознаці тривалого розладу здоров`я.

Дані обставини встановлені вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 29 червня 2005 року, який в цій частині вступив в законну силу.

Місцевим судом також встановлено, що на час вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивач ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах з Східним регіональним спеціальним (воєнізованим) аварійно-рятувальним загоном Державної спеціалізованої (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби МНС України.

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 29 червня 2005 року також було вирішено питання щодо відшкодування ОСОБА_3 ОСОБА_2 моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2005 року збільшено розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, стягнуто моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Також встановлено, що актом спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався 20 липня 2004 року у Східному регіональному спеціальному (воєнізованому) аварійно-рятувальному загоні Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби МНС України від 05 серпня 2004 року № 14 визнано нещасний випадок з ОСОБА_2 як нещасний випадок на виробництві зі складанням акту за формою Н-1.

Позивач ОСОБА_2 був оглянутий обласною МСЕК № 1 27 січня 2005 року на підставі направлення МСЕК ф.008/о, оформленого 4 МКЛ м. Полтави від 11 січня 2005 року; акту про нещасний випадок на виробництві № 14 ф. Н-1 від 05 серпня 2004 року; направлення адміністрації для встановлення ступеню втрати професійної працездатності (Східний регіональний спеціальний (воєнізований) аварійно-рятувальний загін від 13 грудня 2004 року № 04/4112).

Згідно висновку МСЕК від 27 січня 2005 року ОСОБА_2 встановлено стійку втрату працездатності 15 % безстроково.

Вказане рішення позивачем не оскаржувалося та не є предметом оскарження в даній справі.

Крім того, позивач не звертався до лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання для розгляду питання наявності підстав для направлення на МСЕК.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди вже були неодноразово предметом судового розгляду.

Крім того, з огляду на обгрунтування позовних вимог, ОСОБА_2 фактично не погоджується з судовими рішеннями різних інстанції, які набрали законної сили та не можуть бути предметом розгляду в даній справі.

Також відповідачем по справі Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області виконано в повному обсязі обов`язки роботодавця при настанні нещасного випадку на виробництві з ОСОБА_2

Крім того, відповідач виконавчий комітет Київської районної у м. Полтаві ради не порушував жодних прав позивача.

Апеляційний суд вважає такі висновки місцевого суду вірними з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання цивільного судочинства.

Отже, у разі порушення цивільного права відповідно до ст.ст. 4, 13, 43 ЦПК України саме позивач має право визначати осіб, з якими у нього виник спір, і обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу, а перевірка відповідності цього способу наявному порушенню є обов'язком суду.

Із справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової шкоди.

Правила застосування одного із найрозповсюдженіших способів захисту цивільних прав - відшкодування збитків, а також інших способів відшкодування майнової шкоди визначає стаття 22 ЦК України, згідно з якою особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Саме нормами цивільного законодавства щодо відшкодування шкоди позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Разом з тим, як встановлено судом, вимоги позивача ОСОБА_2 про відшкодування завданої шкоди неодноразово були предметом судового розгляду.

Таким чином вбачається, що позивач фактично не згоден з рішеннями судів різних інстанцій які набрали законної сили і не можуть бути предметом розгляду в даній справі.

Як встановлено судом, позивач, незважаючи на неодноразові рекомендації, не звертався до лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання для розгляду питання наявності підстав для направлення на МСЕК.

Твердження ОСОБА_2 про те, що йому встановлено стійку непрацездатність 50% та 100% спростовується наявними у справі доказами.

Згідно висновку МСЕК від 27 січня 2005 року ОСОБА_2 встановлено стійку втрату працездатності 15 % безстроково.

ОСОБА_2, як потерпілий внаслідок нещасного випадку на виробництві, з 2005 року перебуває на обліку як одержувач щомісячних страхових виплат у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань у м. Полтаві, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду у Полтавській області. Щомісячні страхові виплати позивачу призначені та виплачуються в повному обсязі з 27 січня 2005 року виходячи з 15 % втрати працездатності та відповідного розміру середнього заробітку.

Окрім того, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Полтавському обєднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області, первинно йому призначено пенсію з урахуванням стажу роботи 36 років 7 днів, отримує пенсію за віком, ні особисто ні через представників не звертався до управління з заявою про перехід на інший вид пенсії.

Вказане рішення позивачем не оскаржувалося та не є предметом оскарження в даній справі.

Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями визначає Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. N 1317.

Згідно з п. п. 23., 24. зазначеного Положення у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або інвалід має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення. Рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ.

Місцевим судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 в порядку, передбаченому вищезазначеним Положення своїм правом не скористався та за умови погіршення стану здоров`я не звертався до лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання з питання наявності підстав для направлення на МСЕК.

З вказаного слідує, що Комунальне підприємство «Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи» Полтавської обласної ради жодних прав позивача не порушувало.

Дослідженими в справі доказами також не встановлено протиправність дій відповідачів, тому місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що йому до цього часу не відшкодована завдана шкода не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи, оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди вже були неодноразово предметом судового розгляду.

Крім того, ОСОБА_2 фактично не погоджується з судовими рішеннями різних інстанції, які набрали законної сили та не можуть бути предметом розгляду в даній справі.

За таких обставин, рішення місцевого суду ухвалено у відповідності до положень матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, ст. 375,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: Л.М. Хіль

Судді: С.Б. Бутенко

О.І. Обідіна

З оригіналом згідно:

суддя Л.М. Хіль