ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2018 року м. Чернігів Справа № 620/3415/18

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Д'якова В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі- ОСОБА_2., позивач) звернувся до суду з позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - Чернігівське ОУПФ України, відповідач), в якому просить:

- визнати неправомірними дії щодо відмови в призначенні пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001).

- зобов'язати призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 50- 1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) в розмірі 90% суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру, з урахуванням довідки про складові заробітної плати прокуратури Чернігівської області з дня звернення, тобто з 17.04.2018, і сплатити заборгованість, що виникне внаслідок такого призначення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії, оскільки він має достатній загальний та спеціальний стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001).

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи від 29.10.2018 судом було встановлено відповідачу 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позов.

12.11.2018 на виконання вимог ухвали суду Чернігівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, та зазначив, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у зв'язку з відсутністю необхідного стажу для призначення пенсії за вислугу років. В зв'язку з тим, що на момент звернення (17.04.2018) із заявою про призначення пенсії діє Закон України "Про прокуратуру" від 14,10.2014 №1697-УІІ, а зокрема, частина 1 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, мова про яку йшла вище, втратила чинність, тому право на пенсію визначається відповідно до Закону України від 14.10.2014 № №1697-VII. У зв'язку із набранням чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697- VII Прикінцевими положеннями цього Закону передбачено, що Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (з наступними змінами і доповненнями) втратив чинність, крім деяких положень, зокрема частини третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1. Згідно з наданими документами до вислуги років, що давала б право на пенсію згідно зі статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 р., позивачу можливо зарахувати 13 років 1 місяць 22 дні.

Крім того, у відзиві заявлено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Щодо вказаного клопотання, суд зазначає, що у відповідності до КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг та характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання, а отже суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання.

15.11.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на відзив, в яких вказав на безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача викладених у відзиві на позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно з копією диплому серії НОМЕР_3 від 24.06.2000 позивач у 2000 році закінчив навчання за спеціальністю «правознавство» Університет внутрішніх справ (а.с. 23, 24).

Згідно довідки управління кадрового забезпечення УМВС України в Чернігівській області 09.06.2017 № 39 позивач з 25.06.2000 по 25.07.2000 перебував у відпустці після закінчення Університету внутрішніх справ (а.с. 33).

Згідно відомостей, внесених до трудової книжки, позивач:

з 14.08.1996 по 07.02.2005 - проходив службу в органах внутрішніх справ;

з 26.07.2000 по 07.02.2005 працював на посаді слідчого Ічнянського РВ УМВС України в Чернігівській області, що становить 4 роки 7 місяців 13 днів, що підтверджується довідкою управління кадрового забезпечення УМВС України в Чернігівській області 09.06.2017 № 39.

з 09.02.2005 по 13.09.2009 працював на посаді помічника прокурора Ічнянського району;

з 14.09.2009 по 01.11.2009 працював на посаді помічника Прилуцького міжрайонного прокурора

з 02.11.2009 по 01.10.2010 працював на посаді помічника прокурора м. Чернігова;

з 01.10.2010 по 28.12.2011 працював на посаді прокурора відділу захисту майнових, інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Чернігівської області;

з 29.12.2011 по 05.06.2012 на посаді старшого помічника прокурора Чернігівської області;

з 06.06.2012 по 01.09.2015 на посаді старшого прокурора прокуратури Чернігівської області, старшого прокурора відділу;

з 02.09.2015 по дату звернення на посаді прокурора відділу прокуратури Чернігівської області.

Крім того, під час проходження служби в ОВС були присвоєні спеціальні звання: «рядовий міліції» - наказ УВС від 05.08.1996 № 206о/с, «молодший сержант міліції» - наказ УВС від 12.04.1997 № 101 о/с, «лейтенант міліції» - наказ УВС від 23.06.2000 № 157о/с, «старший лейтенант міліції» - наказ УМВС в Чернігівській області від 31.08.2002 № 130 о/с, що підтверджується довідкою управління кадрового забезпечення УМВС України в Чернігівській області 09.06.2017 №39.

Працювати в органах прокуратури позивач почав з 09.02.2005 і станом на день звернення до відповідача його стаж роботи на прокурорсько - слідчих посадах органів прокуратури становив 13 років 2 місяці 6 днів.

Стаж роботи позивача, який дає право на пенсію складає 23 роки 2 місяці 9 днів, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача та довідкою управління кадрового забезпечення УМВС України в Чернігівській області (а.с. 20-27, 28).

17 квітня 2018 року позивач звернувся до відповідача з належним пакетом документів за призначенням пенсії за вислугою років у відповідності до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру".

Листом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України за 10701/06 від 07.05.2018, у призначенні зазначеного виду пенсії позивачу було відмовлено з мотивів того, що відповідно до п. 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного

забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з вказаним позовом за захистом свої охоронюваних законом прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789- XII від 05.11.1991 (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Згідно ч. 2 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Згідно з нормами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ, в редакції, чинній на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, внесено зміни до частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

01.04.2015 набув чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який встановлює низку змін до законів, що регулюють питання пенсійного забезпечення громадян, зокрема, з 01.01.2015 р., розмір пенсії за віком та вислугою років, які призначаються за нормами Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII, становить 60 відсотків заробітної плати.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р., № 213-VIIІ передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 р., закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 р., скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України, зокрема "Про прокуратуру".

Закон від 02.03.2015 № 213-VIIІ не скасовано, його положення (у частині, що стосуються спірних правовідносин) не визнано неконституційними, а до 01.06.2015 р., закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. № 1697-VII.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р., № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

В рішеннях Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06.07.1999 (у справі щодо права на пільги) та № 5-рп/2002 від 20.03.2002 р. (у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій) вказано, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, поліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Виходячи із висловленого, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Зазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10.12.2013(справа №21-348а1), від 17.12.2013 р. (справа №21-445а13), від 06.10.2015 р. (провадження №127/11720/14-а).

Таким чином, за вищевикладених обставин, суд приходить до висновку про застосування до спірних правовідносин ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, який діяв на момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України.

У позивача виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної вище норми права, оскільки він мав стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, до набрання чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. №1697-VII.

При цьому, таке право у позивача виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 № 3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності.

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Євролпейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполученого Королівства (, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які гуртувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001), і які були звужені статтею 86 Закону № 1697-VІІ.

Щодо зарахування позивачу до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ увесь період навчання в Університеті внутрішніх справ з 01.09.1996 по 24.06.2000 включно як строкову військову службу, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач навчався курсантом в Університеті внутрішніх справ з 01.09.1996 по 24.06.2000 на денному відділенні за спеціальністю правознавство де і отримав повну вищу освіту та здобув кваліфікацію юриста.

Відповідно до Указу Президента України від 02.03.2001 Університеті внутрішніх справ перейменований у Харківський національний університет внутрішніх справ.

Факт навчання підтверджується дипломом НОМЕР_3 від 24.06.2000 та довідкою управління кадрового забезпечення УМВС України в Чернігівській області № 39 від 09.06.2017.

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 18 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 року № 565-ХІІ, в редакції, яка діяла на час мого навчання у навчальному закладі системи МВС України, вбачається, що особи, прийняті на службу до міліції, в тому числі слухачі й курсанти шкіл міліції, які перебувають на військовому обліку, на час служби знімаються з нього і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України. Навчання у школах Міністерства внутрішніх справ України після здобуття середньої освіти прирівнюється до проходження військової служби.

Згідно Переліку вищих закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.97 р. № 1410, Університеті внутрішніх справ (Харківський національний університет внутрішніх справ) входить до переліку вищих навчальних закладів МВС України та відноситься до вищих закладів, що входять до єдиної системи військової освіти.

Наказ Міністра внутрішніх справ України № 62 від 14.02.2008 "Про затвердження Положення про вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ України" визначає, що статус "курсант" надається особам рядового та молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ (військовослужбовцям, що не мають звань офіцерів), які навчаються у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України.

У відповідності до положень п. 3 ч. 1 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 року № 2232-ХІІ, початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.

Згідно з положеннями ч. 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.92 року № 2232-ХІІ, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" зазначено, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.

Більш того, Вищий адміністративний суд визначив свою правову позицію з цього питання при розгляді аналогічної справи (ухвала від 02.06.2016 по справі К/800/6861/16), зазначивши, що військова служба (навчання) в училищах (інститутах) МВС України курсантів є строковою військовою службою.

Відтак, військова служба (навчання) в училищах (інститутах) МВС України курсантів (слухачів) є строковою військовою службою і має зараховуватись до стажу, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", що у випадку позивача складає 3 роки 10 місяців 10 днів.

Крім того, відповідно до п. 2 Розділу І «Загальні положення» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, яка діяла як на час проходження мною служби в ОВС, і діє на сьогодні, молодший начальницький склад це особи, яким присвоєно спеціальні звання від «молодший сержант» до «старшина міліції», середній начальницький склад - від «молодший лейтенант міліції» до «капітан міліції».

З матеріалів справи вбачається, що позивачу за час проходження служби були присвоєні такі звання «рядовий міліції» - наказ УВС від 05.08.1996 № 206о/с, «молодший сержант міліції» - наказ УВС від 12.04.1997 № 101 о/с, «лейтенант міліції» - наказ УВС від 23.06.2000 № 157о/с, «старший лейтенант міліції» - наказ УМВС в Чернігівській області від 31.08.2002 № 130 о/с, що підтверджується довідкою управління кадрового забезпечення УМВС України в Чернігівській області 09.06.2017 №39.

За таких обставин суд дійшов висновку, що під час проходження служби в ОВС позивач відносився до осіб молодшого та середнього начальницького складу.

Як вбачається з матеріалів справи, працювати в органах прокуратури позивач почав з 09.02.2005 і станом на день звернення до відповідача його стаж роботи на прокурорсько-слідчих посадах органів прокуратури становив 13 років 2 місяці 6 днів.

Суд звертає увагу на те, що на початок проходження позивачем служби в органах прокуратури України (09.02.2005) діяв Закон «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, статтею 50-1 якого (в редакції від 12.07.2001) було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Крім того діючі на той час норми Закону України «Про прокуратуру» передбачали, що до 20 річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст. 56 Закону України «Про прокуратуру» в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Таким чином, по цьому Закону позивач отримав право на спеціальну пенсію за набуття 20-ти річного стажу, незалежно від віку.

А тому працюючи в ОВС та органах прокуратури на різних посадах, маючи загальний стаж роботи 21 рік 7 місяців 29 днів, що підтверджується матеріалами справи, позивач розраховував на передбачуване даною нормою Закону право на пенсію.

На час звернення до відповідача за призначенням пенсії упроваджено Закон № 1697-VІІ від 14.10.2014, частиною першою статті 86 якого збільшено стаж роботи, що дає право позивачу на пенсію, з 20 до 23 років 6 місяців, а частинами другою та п'ятнадцятою цієї статті розмір пенсії суттєво зменшено - до 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати та взагалі обмежено її максимальний розмір, що є звуженням прав у розумінні Конституції України через суттєве погіршення його становища запровадженням зворотної дії закону в часі.

Суд зазначає, що право позивача на призначення та виплати пенсії, підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що їх можна вважати "майном" у значені цього положення, отже, непризначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Сук проти України" від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

В даному випадку є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань", оскільки наявний стаж роботи позивача на посадах слідчого прокуратури передбачає право на призначення та виплату пенсії за вислугою років, а положення ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 в редакції закону від 14.10.2014, фактично звужує право позивача на призначення та виплату позивачу пенсії за вислугою років.

Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", яке дозволяє позбавити майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" на призначення та виплату пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789 XІІ (в редакції від 12.07.2001) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, задля відновлення порушеного права позивача в сфері пенсійного забезпечення, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789 XII (в редакції з 12.07.2001) в розміру 90 % від суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру, з урахуванням довідки про складові заробітної плати прокуратури Чернігівської області з 17.04.2018 та сплатити заборгованість, що виникне внаслідок такого призначення.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню повністю, то суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Керуючись статями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) задовольнити повністю.

Визнати неправомірними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (просп. Миру, 44,м. Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 40378209) щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789 XІІ (в редакції від 12.07.2001).

Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України (просп. Миру, 44, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40378209) призначити ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) пенсію за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789 XII (в редакції з 12.07.2001) в розміру 90 % від суми щомісячного заробітку без обмеження її максимального розміру, з урахуванням довідки про складові заробітної плати прокуратури Чернігівської області з 17.04.2018 та сплатити заборгованість, що виникне внаслідок такого призначення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (просп. Миру, 44,м. Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 40378209) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повне рішення складено 06 грудня 2018 року.

Суддя В.І. Д'яков