П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1002/18

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді - Єщенка О.В.

суддів - Димерлія О.О.

- Коваля М.П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила визнати неправомірним рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, оформлене листом від 12.10.2017 року №327-Є-01 про відмову у поновленні виплати пенсії; зобов'язати Управління провести поновлення та виплату пенсії за віком з 10.02.2017 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією трати частини доходів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є громадянкою України, яка з 2016 року постійно проживає в країні Ізраїль. У зв'язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон їй в супереч чинного законодавства та Рішення Конституційного суду України по справі №25-рп/2009 від 07.10.2009 року припинено виплату пенсії. Разом з тим, за результатом розгляду звернення про поновлення виплати раніше призначеної пенсії за віком Управління відмовило у задоволенні вимог позивача. Позивач вважає дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать чинному законодавству, у зв'язку з чим, просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав неправомірним рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії від 12.10.2017 року № 327-Є-01. Зобов'язав Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 23.10.2017 року, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів. В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, наголошуючи на порушенні судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення змінити в частині строку, з якого підлягає поновленню пенсія.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1.

10.08.2016 року ОСОБА_2 виїхала за кордон на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, у зв'язку із чим пенсія позивачу була виплачена за шість місяців наперед.

Після чого виплату раніше призначеної пенсії позивачу Управління припинило на підставі ст.ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

28.09.2017 року представником за довіреністю подано до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області заяву про поновлення та виплату раніше призначеної пенсії позивачу.

Однак, у задоволенні вказаної заяви Управління відмовило, про що повідомило у своєму листі від 12.10.2017 року №327-Є-01.

Так, Управління послалось на те, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто з пред'явленням паспорта громадянина України чи представником за законом.

Враховуючи, що позивачем вказаних правил дотримано не було, відповідач не вбачав правових підстав для поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Не погоджуючись із відмовою Управління, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів на належне пенсійне забезпечення.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на пенсію, призначену відповідно до національного законодавства, незалежно від місця свого проживання.

За таких обставин, оскільки під час звернення із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії позивач діяв обґрунтовано та з дотриманням порядку звернення за пенсією, суд дійшов висновку, що відмова Управління в задоволенні вказаної заяви не відповідає чинному законодавству, у зв'язку із чим вбачав підстави для задоволення позову шляхом зобов'язання органу пенсійного фонду поновити нарахування та виплату позивачу пенсії згідно в межах строків, визначених адміністративним процесуальним законодавством.

Колегія суддів висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову вважає правильними, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Водночас, згідно із ч. 2 ст. 49 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Колегія суддів враховує, що згідно із ст. 51 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

В своєму Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Висновки Конституційний Суд України кореспондуються із висновками рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року.

Таким чином, оскільки положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №25-рп/2009, колегія суддів вважає, що позивач має право на виплату пенсії незалежно від його місця проживання.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року №22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що за правилами п. 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року №22-1, поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Враховуючи, що наведеними правовими нормами визначено можливість звернення за поновленням виплати пенсії як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, всі необхідні документи щодо обчислення пенсійних виплат містяться в матеріалах пенсійної справи позивача, тобто є у розпорядженні органу пенсійного фонду, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач відмовив позивачу у задоволенні відповідної заяви фактично з формальних підстав, необґрунтовано і в порушення чинного законодавства.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що за правилами адміністративного процесуального законодавства, захист порушених прав чи інтересів реалізується особою в межах установлених строків.

При цьому, оскільки поважних причин, наявність яких перешкоджала вчасно звернутись до суду, позивач не навів, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов'язання органу пенсійного фонду відновити виплату пенсії в межах шестимісячного строку до дня звернення із позовом.

Водночас, наслідком встановлення недотримання особою строків звернення до суду із позовом є висновок про залишення цих вимог без розгляду відповідно до ст.ст. 123, 240 КАС України.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що адміністративний позов в частині проведення нарахування пенсії за період по 22.10.2017 року має бути залишено без розгляду.

Разом з цим, як показали обставини справи, відмовляючи у поновленні позивачу виплати пенсії, Управління не приймало окремого рішення, а повідомив про свою відмову відповідним листом від 12.10.2017 року №327-Є-01.

Таким чином, з огляду на те, викладена у листі відмова у поновленні виплати пенсії не є окремим рішенням, колегія суддів доходить висновку про те, що у суду не виникло обставин, передбачених ст. 2 КАС України, для скасування вказаного листа згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України.

У зв'язку із чим, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме висновок суду про протиправну відмову суб'єкта владних повноважень у вчиненні дій на виконання вимог закону.

Водночас, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII визначаються правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно із ст. 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV визначено, що компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Так, згідно вимог ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Таким чином, обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Водночас, у спірних правовідносинах відповідачем взагалі не вирішено питання про поновлення виплати позивачу пенсії, не здійснено нарахування пенсії, а так само відповідач не відмовляв позивачу у компенсації втрати частини доходу, проведення індексації.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем не вирішено питання про поновлення виплати пенсії позивачу, не здійснено нарахування пенсії позивачу, не визначено її розмір, а так само спірні правовідносини не виникли у зв'язку із відмовою у компенсації втрати частини доходу, проведення індексації пенсії та відповідач не приймав будь-яких рішень з цих питань, колегія суддів вважає вказані вимоги позивача передчасними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене, оскільки висновки суду першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та залишення позову без розгляду в частині позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 9, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2018 року - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії за період по 22.10.2017 року - залишити без розгляду.

Ухвалити нове судове рішення, яким в іншій частині адміністративний позов ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Центрального об'єднаного Управління пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області у поновлені виплати пенсії ОСОБА_2.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 та виплатити пенсію з 23.10.2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06.12.2018 року.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: О.О. Димерлій

М.П. Коваль