ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2010 р. № 13/136-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Кота О.В.,
суддів:Владимиренко С.В. –доповідач,
Шевчук С.Р.,
розглянув
касаційну скаргуМалого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2009р.
у справі№13/136-09 господарського суду Сумської області
за позовомМалого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ"
досуб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4
простягнення 7500грн. та зобов'язання вчинити певні дії,
За участю представників:
- позивача: не з'явилися;
- відповідача: не з'явилися.
ВСТАНОВИВ:
У березні 2009р. Мале приватне виробничо-торгівельне підприємство "ВМ" звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 про стягнення 7500грн., що включає: 2500грн. відшкодування збитків, 5000грн. неустойки за несвоєчасне повернення торгівельного місця; про зобов’язання відповідача повернути позивачу торгівельне місце №59 в стані, в якому було одержано в оренду; а також стягнення судових витрат, а саме: 102грн. державного мита за вимоги майнового характеру, 85грн. державного мита за вимоги немайнового характеру, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1000грн. –за плату послуг адвоката.
Рішенням господарського суду Сумської області від 01.07.2009р. у справі №13/136-09 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено. Зобов’язано суб’єкта підприємницької діяльності–фізичну особу ОСОБА_4 повернути малому приватному виробничо-торгівельному підприємству "ВМ" торгівельне місце №59 в стані, в якому його одержано в оренду. Стягнуто з суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи ОСОБА_4 на користь малого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ" 2500грн. відшкодування збитків, 5000грн. неустойки за несвоєчасне повернення торгівельних місць, 187грн. витрат по сплаті державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1000грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2009р. у справі №13/136-09 (колегія суддів у складі головуючого судді Бондаренко В.П., суддів Білоконь Н.Д., Івакіна В.О.) апеляційну скаргу задоволено. Рішення господарського суду Сумської області від 01.07.2009р. по справі №13/136-09 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2009р. у справі №13/136-09 та залишити в силі рішення господарського суду Сумської області від 01.07.2009р. у справі №13/136-09.
Відповідач не скористався правом, наданим ст.1112 ГПК України, та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає касаційному перегляду оскарженого судового акту.
В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином. Враховуючи зазначене, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.01.2008р. між позивачем–малим приватним виробничо-торгівельним підприємством "ВМ" та відповідачем – суб’єктом підприємницької діяльності–фізичною особою ОСОБА_4 було укладено договір № 59, за умовами якого позивач зобов’язувався передати, а відповідач –прийняти у платне строкове користування торгівельне місце №59 на території ринку, розміщеного за адресою: м. Суми, вул. Леваневського, 2ж, розмір якого складає 5кв.м., для торгівлі продовольчими товарами.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що вказаний договір за своєю правовою природою є договорами найму (оренди), предмет якого визначений як платне користування неспоживаною річчю - торгівельним місцем, визначеним індивідуальними ознаками - номером, місцем розташування торговельного місця, ціллю використання.
При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що за умовами п.3.1.4 цього договору сторонами встановлений обов'язок відповідача своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, розмір якої визначений в п.4.1 договору.
Як вказано судом апеляційної інстанції, за умовами п.7.1.1 даного договору він вважається таким, що втратив чинність з 31.03.2008р. та пролонгації не підлягає.
Суд першої інстанції вказав, що оскільки даний договір припинив дію 31.03.2008р., тому у відповідності до ст.785 Цивільного кодексу України відповідач мав повернути позивачу зазначене торгівельне місце №59, однак станом на момент розгляду даної справи не повернув та не надав суду доказів його повернення, внаслідок чого погодився з вимогою позивача щодо зобов’язання відповідача повернути зазначене торгівельне місце №59 в стані, в якому його було одержано. При цьому, врахував приписи ст.ст.610, 759, ч.2 ст.785 ЦК України, дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заявленої на підставі ч.2 ст.785 ЦК України неустойки за 10 місяців з дня припинення договірних відносин у сумі 5000грн.
З такими висновками суду першої інстанції не погодився апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку, та пославшись на положення п.16 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 26.02.2002р. №57/188/84/105, ст.759, ч.1 ст.763, ч.1, 2 ст.785 Цивільного кодексу України, зазначив, що за договором від 20.03.2008р., укладеним споживчим товариством "Козацька слобідка" (замовник) з дочірнім підприємством Відкритого акціонерного товариства "Сумбуд" Будівельно-монтажним підприємством "Хімбуд-2" (виконавець) про надання послуг крана та автотранспорту по переміщенню (навантаженню та перевезенню) торгівельних кіосків членів споживчого товариства "Козацька слобідка" згідно з додатком № 1 з території торгівельної зони в м. Суми по вул. Леваневського, 2ж, актом прийому-передачі виконаних робіт (послуг) від 30.03.2008р. станом на 31.03.2008р. торговельне місце було звільнено відповідачем, тоді як позивачем не доведено та в матеріалах справи відсутні докази незвільнення цього торговельного місця відповідачем в передбачений умовами спірного договору строк.
Врахував вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо зобов’язання відповідача повернути зазначене торгівельне місце №59 в стані, в якому його було одержано та стягнення неустойки за несвоєчасне повернення торговельного місця у сумі 5000грн.
Разом з тим, пославшись на приписи ч.2 ст.224 ГК України, зазначивши, що позивач в обґрунтування заявленої вимоги щодо стягнення з відповідача збитків на суму 2500грн. як мінімального розміру доходу, який він втратив виходячи із розміру місячної орендної плати за користування торгівельним місцем, встановленої сторонами на час дії договору, послався на перешкоджання відповідачем протягом 10 місяців позивачу отримувати доходи від використання неповернутого відповідачем орендованого торгівельного місця після закінчення строку дії договору №59 від 21.01.2008р., місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 2500грн. збитків.
З таким висновком суду першої інстанції підставно не погодився апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку, пославшись на приписи ст.224 Господарського кодексу України, ст.22, ч.4 ст.611, частин 1, 2, 4 ст.623 Цивільного кодексу України, зазначив, що важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони з доведенням, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, є наслідком такої протиправної поведінки. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав про ненадання позивачем всупереч вимог ст.33 ГПК України доказів підтвердження своїх вимог в частині стягнення з відповідача збитків та недоведення, що, у разі звільнення відповідачем торгівельного місця, воно було б здано в оренду іншим господарюючим суб'єктам або використане іншим чином з метою отримання прибутку, внаслідок чого дійшов вірного висновку про відмову позивачу у стягненні з відповідача збитків у сумі 2500грн., з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції.
Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій в частині заявлених вимог щодо зобов’язання відповідача повернути позивачу торгівельне місце №59 в стані, в якому його було одержано в оренду та стягнення 5000грн. неустойки за несвоєчасне повернення торгівельного місця, судових витрат, а саме: 102грн. державного мита за вимоги майнового характеру, 85грн. державного мита за вимоги немайнового характеру, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1000грн. –за оплату послуг адвоката, з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції передчасно вказав про недоведення позивачем та відсутність в матеріалах справи доказів незвільнення цього торговельного місця відповідачем в передбачений умовами спірного договору строк, без витребування у позивача таких доказів всупереч положень ст.ст.38, 101 ГПК України.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій всупереч приписів ст.43 ГПК України не було надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи листам позивача, адресованим відповідачу №46 від 17.03.2008р. та №62 від 20.05.2008р., та всупереч приписів ст.38 ГПК України не витребувано у позивача доказів їх направлення відповідачу з наданням їм відповідної оцінки у контексті спірних правовідносин сторін.
Неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.38 ГПК України, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; ст.43 ГПК України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Крім того, прийнявши до уваги надані відповідачем в суді апеляційної інстанції вищевказані докази, яким було надано правову оцінку у контексті спірних правовідносин сторін, всупереч положень ст.101 ГПК України суд апеляційної інстанції, не навів обґрунтованих доводів заявника та причин, які не залежали від нього, щодо неможливість подання ним цих документів суду першої інстанції під час розгляду даної справи.
Водночас місцевий господарський суд, пославшись на приписи ст.ст.44, 49 ГПК України, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті державного мита у сумі 187грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118грн. та витрат на послуги адвоката у сумі 1000грн.
Поряд з цим, статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.
В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Тоді як місцевий господарський суд, задовольняючи заявлені до стягнення позивачем витрати на послуги адвоката у сумі 1000грн., мав з’ясувати обставини, пов’язані з наданням адвокатських послуг та дослідити документальне підтвердження цих витрат, зокрема зміст угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та інші наявні у справі документи з цього приводу, однак не навів мотивів в обґрунтування цього висновку та не зазначив доказів, підтверджуючих фактичне понесення цих витрат позивачем саме за укладеним з адвокатом договором про надання послуг адвоката у даній справі, зі сплатою цих витрат на підставі платіжних документів. Зазначене залишено поза увагою судом апеляційної інстанції під час перегляду в апеляційному порядку оскарженого судового акту.
Враховуючи вищевикладене, межі перегляду справи у касаційній інстанції, визначені ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, прийнята у даній справі постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні збитків на суму 2500грн. підлягає залишенню без змін, а в решті постанова Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2009р. та рішення господарського суду Сумської області від 01.07.2009р. у даній справі підлягають скасуванню з передачею даної справи в цій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду, у зв’язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Під час нового розгляду справи у вказаній частині, господарському суду необхідно врахувати викладене, витребувати та залучити до матеріалів справи усі документи, які стосуються предмету даного спору, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2009р. у справі №13/136-09 в частині відмови у стягненні збитків на 2500грн. залишити без змін, в решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2009р. та рішення господарського суду Сумської області від 01.07.2009р. у справі №13/136-09 скасувати, в цій частині справу №13/136-09 передати на новий розгляд до господарського суду Сумської області в іншому складі суду.
Головуючий суддя:О. Кот
Судді: С. Владимиренко
С. Шевчук