Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
28 січня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.,
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю ОСОБА_1, представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 6 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_5, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк Олена Анатоліївна; про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на автогараж,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 6 листопада 2008 року зазначений позов задоволено повністю: визнано дійсним договір купівлі-продажу гаража АДРЕСА_1, що укладений 30 січня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та визнано за позивачем право власності на вказаний гараж.
Не погодившись із законністю та обґрунтованістю рішення, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, де посилався на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення місцевим судом норм процесуального і матеріального права.
Обґрунтовуючи її, зазначав про те, що його син – ОСОБА_5 після тривалого перебування за кордоном на заробітках повернувся на початку 2008 року додому, де посвідчив від імені відповідача без його згоди довіреність на користь ОСОБА_7, передав позивачу документи на спірний автогараж і отримав гроші за нібито відчуження цього об’єкта нерухомості. Дію довіреності апелянтом 3 березня 2008 року було припинено.
ОСОБА_3, не поділяючи висновків суду першої інстанції про дійсність договору купівлі-продажу, вважав, що він не уповноважував свого сина на укладення цього правочину від імені власника, а також послався на відсутність будь-яких даних про відчуження автогаража ОСОБА_7,. який міг діяти від його імені на підставі довіреності.
За його переконанням, сторони не укладали договору купівлі-продажу, домовленостей щодо відчуження автогаража вони не досягали, а будь-яких дій на виконання такого правочину не вчиняли.
Просив за наслідками апеляційного розгляду скасувати рішення Рівненського міського суду від 6 листопада 2008 року і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
У судовому засіданні представник ОСОБА_3, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надала пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_1 і його представник, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги,
Справа №22-46-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Олексюк А.Є.
Категорія: 19, 20 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
послалися на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
ОСОБА_5 , бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився; про причини своєї відсутності не повідомив.
Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О.А. надала заяву, де просила у зв’язку із хворобою розгляд справи провести без її участі.
Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її задоволення.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із правомірності набуття позивачем права власності на спірний автогараж та відсутності правовстановлюючого документа на зазначений об’єкт нерухомості.
Між тим, з такими висновками міського суду колегія суддів апеляційного суду погодитися не може, оскільки вони зроблені всупереч встановленим обставинам справи та з порушенням норм матеріального права.
З матеріалів справи безспірно вбачається, що 30 січня 2008 року ОСОБА_5 - син відповідача - представив письмову розписку про отримання ним 2 300 євро в рахунок завдатку за відчуження гаража АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 (а.с. 10). ОСОБА_5 передав позивачу правовстановлюючі документи на спірний автогараж.
Після отримання від сина відповідача Свідоцтва про право власності на автогараж і Технічного паспорту ОСОБА_1, вважаючи себе фактичним власником цього об’єкта нерухомості, змінив дверні замки, про що повідомив голову кооперативу.
4 лютого 2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу посвідчено довіреність, згідно з якою ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_7 - сина позивача - вчиняти правочини, представляти інтереси з питань продажу належного довірителю автогаража АДРЕСА_1, який належить йому на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 30.10.2001 року виконкомом Рівненської міської ради на підставі розпорядження міського голови №2462-р від 24.10.2001 року, за ціну і на умовах за його розсудом (а.с. 7). 3 березня 2008 року дію цієї довіреності відповідачем було припинено.
Згідно із ч. 1 ст. 319 та ч. 1 ст. 321 ЦК України – власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З доводів позивача видно, і з ними погодився місцевий суд, що він наполягав на тому, що ОСОБА_3 необґрунтовано відмовляється від оформлення і нотаріального посвідчення укладеного договору купівлі-продажу, а також не визнає його право власності на спірний автогараж. Тому звернувся до суду за захистом свого порушеного цивільного права.
Однак з такими міркуваннями колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з такого.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України – договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно(товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму .
Колегія суддів апеляційного суду знаходить, що ОСОБА_5, діючи на укладення договору купівлі-продажу автогаража із ОСОБА_1, вийшов за межі своїх повноважень, оскільки ані за законом, ані за договором вчиняти такі дії він був не вправі.
Встановлено, що ОСОБА_5 не є власником спірного автогаража, оскільки право власності на цей об’єкт нерухомості зареєстроване за ОСОБА_3 (а.с. 14, 16-18), і не є особою, якій законний власник делегував свої повноваження із вчинення правочинів на відчуження цього гаража.
Згідно із ст. 658 ЦК України – право продажу товару , крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару . Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Таким чином, відповідач, бувши титульним власником, не був стороною у спірних правовідносинах, він не домовлявся із ОСОБА_1 про укладення договору купівлі-продажу автогаража і не висловлював наміру про його відчуження. Не вчиняв таких дій і його представник за довіреністю ОСОБА_7.
Тому за таких обставин дії між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, які, за переконанням позивача, спрямовані на набуття останнім права власності на автогараж у спосіб його купівлі-продажу, не тягнуть за собою жодних правових наслідків щодо його передачі на законних підставах на користь ОСОБА_1.
Покликання суду першої інстанції на положення ч. 2 ст. 220 ЦК України щодо визнання договору купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна дійсним у зв’язку із ухиленням відповідача від нотаріального посвідчення правочину є необґрунтованими і на увагу не заслуговують.
Отже, позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу автогаража і визнання права власності на нього не можуть бути задоволені.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
На підставі ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321, ч. 1 ст. 626, ст. 655, 658 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 213-215, 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити повністю.
Рішення Рівненського міського суду від 6 листопада 2009 року скасувати.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_5, приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк Олена Анатоліївна; про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на автогараж.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців, починаючи з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: