Справа № 127/23520/16-ц

       Провадження № 2/127/4377/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2018                                                       Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Короля О.П.,

секретаря Крижанівського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства,

  В С Т А Н О В И В:  

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Вінницький міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання батьківства.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали стосунки, з 2014 року по червень 2016 року проживали разом однією сім’єю. 26 лютого 2015 року у них народилась дочка – ОСОБА_3. На момент народження дитини сторони проживали окремо, дитина була зареєстрована у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області на підставі ч. 1 ст. 135 СК України. Так, в свідоцтві про народження дитини в графі «батько» було зазначене прізвище матері «Циганенко», а ім'я та по батькові вона вказала Позивача – «Віктор Володимирович».

Після народження дочки Позивач проводив з нею багато часу, брав участь у її вихованні, надавав матеріальну допомогу. Проте, з червня 2016 року Відповідач перешкоджає Позивачу у побаченнях з дитиною, проведенні спільного часу. Крім того, є відомості що відповідач має намір вивезти дитину за кордон, підтвердженням чого є відповідний документ, копію якого додано до позовної заяви. Також позивач неодноразово приходив до будинку, де проживає Позивач і помітив, що до її квартири часто приходить інший чоловік, що, в свою чергу, стало причиною подачі Позивачем даної позовної заяви до суду. Адже в силу свого віку та в разі абсолютної відсутності спілкування ОСОБА_3 безумовно забуде свого кровного батька, його образ зітреться з її пам’яті.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач позов не визнала, до суду надала заперечення на позовну заяву, в якому просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В заперечені на позовну заяву позивач зазначила, що на момент народження дитини cторони у зареєстрованому шлюбі не проживали, за всю вагітність відповідача, сторони проживали разом лише близько 2,5 місяців, будь-яких проявів турботи чи матеріального забезпечення під час вагітності та під час пологів зі сторони позивача не було. Відповідач зазначила, що не бажає щоб позивач мав хоч будь-яке відношення до її дитини та якимось чином міг впливати на їхнє життя, яке повністю гармонізувалося.

Також Відповідач подала письмову заяву про застосування строків позовної давності та просила відмовити в задоволенні позовних вимог в тому числі з цієї підстави.

Під час судового розгляду Позивачем двічі подавалось клопотання про призначення судової генетичної експертизи. Судом двічі виносились ухвали про її призначення. Еспертиза не була проведена у зв'язку з тим, що першого разу до експертної установи не з’явилась Відповідач, другий раз – Відповідач з’явилась без дитини. Тобто експерт не мав можливості відібрати біологічні зразки у дитини ОСОБА_3 для виконання ухвали суду.

В судовому засіданні було допитано свідків, викликаних за заявами Сторін.

Свідок ОСОБА_4 дала показання про те, що є матір’ю Відповідача. Вказала, що позивача не хоче бачити. За час вагітності її дочки ОСОБА_5 проживали разом не багато часу, а після народження дитини – близько двох місяців жили разом. З пологового будинку Позивач Відповідача не забирав, з подарунків бачила лише дитячу кухню. також свідок зазначила що Відповідач в 2014 році їздила в Туреччину на відпочинок на 1-2 тижні.

ОСОБА_6 Анатолійович дав показання суду про те, що є вітчимом ОСОБА_2 ОСОБА_1 бачив декілька разів до народження дитини, а після – не бачив жодного разу. На його думку, позивач відносився до Відповідача агресивно. Зі слів Відповідача та її матері йому відомо, що Позивач бив ОСОБА_2. Знає, що сторони проживали разом після народження дитини кілька місяців.

Свідок ОСОБА_7 дала показання суду про те, що є подругою і кумою Відповідача. Про спільне проживання Сторін свідку відомо лише негативні моменти. Під час народження дитини Позивач був відсутній. Також свідок вказала, що Відповідач переховувалась від Позивача у неї вдома. Свідку відомо, що в 2014 році Відповідач їздила в Туреччину до подруги, а з Позивачем в період вагітності проживала один тиждень і після чергового побиття знову повернулася мешкати до матері восени 2014 р. З пологового будинку ОСОБА_2 з дитиною забирали її мати, вітчим і куми, ОСОБА_1 не було. На родинах, хрестинах, днях народження дитини Відповідач був відсутній. Він матеріально не допомагав дитині, після її народження свідок не бачила, щоб ОСОБА_1 гуляв з дитиною. ОСОБА_2 казала свідку про те, що народжує дитину для себе.

Свідок ОСОБА_8 розповіла про те, що проживає по сусідству з Позивачем і має з ним дружні сусідські відносини. Жодного разу за час спільного проживання Сторін не чула сварок і не бачила бійок. В той період, коли в будинку ОСОБА_1 проживала ОСОБА_2 з дитиною, свідок бачила що Позивач з любов»ю відносився до дівчинки, називав її донечкою. Пояснила, що в 2014 році бачила Відповідача вагітною в будинку позивача десь з жовтня 2014 року по січень 2015 року. Потім приблизно у квітні-травні 2015 року Відповідач знову почала проживати у Позивача уже з дитиною. Також бачила Відповідача в 2016 році. Протягом 2017-2018 років Відповідача не бачила жодного разу. Протягом часу, коли в будинку ОСОБА_1 мешкала ОСОБА_2, він про неї піклувався, забезпечував, вона в його помешканні була господаркою, веселою і доглянутою.

Свідок ОСОБА_9 розповів суду про те, що проживає по сусідству з позивачем. ОСОБА_2 періодично мешкала у ОСОБА_1 з 2012 р. Свідок бачив ОСОБА_2 вагітною десь з жовтня 2014 року по січень 2015 року в помешканні Позивача. Потім вона мешкала з ОСОБА_1 з травня 2015 року до кінця літа 2016 року. Свідок впевнений, що Позивач є батьком дитини – ОСОБА_3. Він бачив як позивач з дочкою ходили гуляти на дамбу річки. Свідок спілкувався з ОСОБА_2 під час вагітності і після народження дочки. Свідок спостерігав спілкування ОСОБА_1 з дитиною, на його думку, це були відносини батька до дитини.

Свідок ОСОБА_10 дав показання суду про те, що має дружні відносини з Позивачем, а також з Відповідачем. Пояснив, що сторони проживали періодично разом, близько семи років до народження ОСОБА_3. Під час вагітності Відповідач проживала в будинку Позивача в період з жовтня 2014 по січень 2015 року. Потім з травня 2015 року до кінця літа 2016 року. Після того як ОСОБА_5 припинили спільне проживання, а саме в 2017 році свідок разом з Позивачем взимку і восени 2017 р. приходили до квартири Відповідача по вул. Князів Коріатовичів у м. Вінниці для того, щоб провідати дитину. Позивач приносив дитині м»яку іграшку та дитячий одяг. ОСОБА_11 йшла до Позивача, але ОСОБА_2 не дозволяла погуляти з дитиною. Влітку 2017 р. ОСОБА_2 разом з дочкою приходила до ОСОБА_1 в гості і вони втрьох разом гуляли по вул. Г.Успенського по набережній річки Південний Буг. Свідок по кілька разів на тиждень бував у будинку ОСОБА_1 і в період вагітності, і після народження дитини. Віктор з ОСОБА_11 приходили в гості і до свідка. Спілкування ОСОБА_1 з дитиною – це спілкування батька з дочкою, він її називав «донечкою». ОСОБА_11 знає про те, що ОСОБА_1 – її тато, і радіє, коли його бачить. З 2015 р. свідок бачив ОСОБА_1 з дитиною багато разів, в 2017 р. – біля 5 разів. Позивач показував свідку ОСОБА_12, які надсилала Відповідач про те, чи не бажає ОСОБА_1 погуляти з дочкою. Також свідок зазначив про те, що у сторін до народження ОСОБА_11, в 2014 році народився хлопчик, який помер у віці одного місяця.

Свідок ОСОБА_13 дав суду показання про те, що знайомий з ОСОБА_1 біля чотирьох років. Коли заходив до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в гості ніби все було у них нормально. У період вагітності ОСОБА_2 проживала у своїй квартирі по вул. Князів Коріатовичів, ОСОБА_1 там не було. Свідку невідомо, чи допомагав Позивач Відповідачу, чи купував дитині подарунки, знає лише, що приходив в дитячий садочок. Свідок забирав ОСОБА_2 з пологового будинку на квартиру її матері по вул. Князів Коріатовичів, ОСОБА_1 в пологовому будинку не було. В квартирі по вул. Князів Коріатовичів теж його не бачив за весь цей час. Свідок вказав, що ОСОБА_11 зовні схожа на ОСОБА_1, але ОСОБА_2 говорить, що це не його дитина.

Свідок ОСОБА_14 зазначила, що вони з ОСОБА_2 сусіди по вул. Князів Коріатовичів в м. Вінниці. В 2014 році ОСОБА_2 приїхала з Турції і розповіла свідку про те, що вагітна. ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у її квартирі по вул. Князів Коріатовичів не проживав. До вагітності ОСОБА_5 три роки мешкали однією сім»єю на Старому місті в будинку ОСОБА_15, свідок була у них в гостях. Свідок знає ОСОБА_15 років 6-7 як співмешканця ОСОБА_2 за цей період часу вони часто разом проживали. Ніколи ОСОБА_2 не казала про те, що ОСОБА_1 є батьком дитини, про справжнього батька дитини теж не розповідала. В 2017 році свідок бачила як ОСОБА_1 кілька разів приходив до квартири Відповідача, дарував дитячі костюмчики, іграшки, памперси. В 2018 році бачила Позивача лише один раз. На тему батьківства з Відповідачем не спілкувалася. Також свідок зустрічала ОСОБА_1 на 8-Березня 2018 р. на роботі в ОСОБА_2, та бачила відеозапис, на якому Позивач танцює з ОСОБА_11 на 8-ме Березня.

Свідок ОСОБА_16 дала суду показання про те, що є названою сестрою Відповідача і знає її з дитинства. Зі слів ОСОБА_2 вона не вважає ОСОБА_1 батьком дитини і не хоче визнавати його право на батьківство. Відповідач мешкала з Позивачем до вагітності. Свідок під час вагітності Відповідача жодного разу не бачила ОСОБА_1 Відповідач не розповідала нічого про батька дитини, і свідок її про це не запитувала. Свідку не відомо, чи допомагає Позивач Відповідачу, знає лише що він приходив до дитини в дитячий садок. Свідок бачила Позивача з дитиною лише один раз – на день народження дитини, коли їй виповнився один рік.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, дослідивши письмові докази в справі, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з таких підстав.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали стосунки і періодично проживали разом.

26 лютого 2015 року ОСОБА_2 народила дочку. ОСОБА_11 була зареєстрована у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області на підставі ч. 1 ст. 135 СК України. Так, в свідоцтві про народження дитини в графі «батько» було зазначене прізвище матері «Циганенко», а ім'я і по батькові вона вказала Позивача – «Віктор Володимирович».

Після народження дочки ОСОБА_5 та дитина певний час проживали разом, що підтверджується фотографіями, доданими до позову.

Відповідно до ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред’явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої ст. 135 цього Кодексу.

Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» справи про визнання батьківства суд розглядає у  позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК, приймаються до судового розгляду, якщо:

- дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає

спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про

батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем

матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері.

Відповідно до п. 5 цієї ж Постанови спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (далі – органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття.

Згідно з частиною 1 ст. 130 Сімейного кодексу України заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

Для з’ясування обставин в справі, а саме встановлення батьківства позивача відносно малолітньої ОСОБА_3, судом двічі постановлено ухвали про призначення судової генетичної експертизи. Проте, Відповідач ухилилась від її проведення, у зв’язку з чим експертом було повернуто матеріали справи. Відповідач у запереченні на позовну заяву зазначила про те, що призначення генетичної експертизи щодо встановлення біологічного батьківства відносно ОСОБА_3 порушує її право на особисту тілесну недоторканість та є проявом неповаги до людської гідності і честі.

Як визначено у ч.1 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суду залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Заперечуючи проти позову, Відповідач посилається на той факт, що відповідно до ч.2 ст. 129 СК України Позивач пропустив строк позовної давності.

Суд вважає, що строки позовної давності в даному конкретному випадку застосуванню не підлягають, виходячи в тому числі з правової позиції Верховного Суду України у справі за №6-617цс17, в якій зазначено, що відповідно до статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред’явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У частині другій цієї статті закріплено, що до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

На підставі викладених норм сімейного права можна зробити наступні висновки. Законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність. До цього переліку належить у відповідності до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання батьківства.

Позивач на відшкодуванні судових витрат з відповідача не наполягав. Відтак витрати із сплати судового збору в розмірі 551,20 грн. залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 20, 128, 134, 135 СК України, ст. ст. 4, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком ОСОБА_3, яка народилася 26.02.2015 року у місті Вінниці.

Зобов»язати Вінницький міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Замостянська, 26, код ЄДРПОУ 25497415) внести зміни в Книгу реєстрації народжень, актовий запис №863 від 05.03.2015 року про народження ОСОБА_3, змінивши в графі «батько» ОСОБА_17 на ОСОБА_1.

Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06.12.2018 р.

Позивач ОСОБА_1, зареєстроване місце проживання : ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач ОСОБА_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Суддя