ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2018 року м. Чернівці

справа № 727/4039/18

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Височанська Н. К.

суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.

секретар Ковальчук Н.О.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом МКП «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 липня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Слободян Г.М.-

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2018 року МКП «Чернівцітеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Посилалося на те, що підприємство надає послуги з централізованого опалення в квартиру по АДРЕСА_1, опалювальною площею 50,60 м2. Вказана квартира розташована в багатоквартирному житловому будинку, який вводився в експлуатацію з комплексом інженерного обладнання, що передбачене вимогами СНиП - 2.08.01-89 «Жилые здания» та іншими будівельними нормами. До вказаного інженерного обладнання входять прилади централізованого опалення.

Між підприємством та відповідачкою до 1 січня 2006 року існували фактичні договірні правовідносини передбачені ст.11 ЦК України на підставі відкритого особового рахунку №29107.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року передбачено, що договори про надання житлово-комунальних послуг укладені до набрання чинності цим Законом мають бути приведені у відповідність із ним до 01 січня 2006 року.

На підставі та у відповідності з типовим договором, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, позивачем було розроблено та направлено відповідачці поштою проект договору про надання послуг з централізованого опалення, однак на пропозицію укласти договір відповідач не відповіла.

Послуги централізованого опалення надавались протягом опалювального періоду з жовтня по квітень місяць відповідних років.

Оплата за надані послуги повинна була здійснюватись відповідачем не пізніше 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим згідно п.18 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення».

В 2011 році між підприємством та відповідачкою було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію на суму 1527,42 грн.

24 грудня 2015 року Шевченківським районним судом було видано судовий наказ про стягнення з відповідачки заборгованості за надані послуги з теплопостачання, який скасовано ухвалою Шевченківського районного суду від 3 лютого 2016 року.

Відповідач своєчасно не вносить плату за надані послуги, у зв'язку із чим за період з 01 грудня 2011 року по 31 січня 2018 року утворилася заборгованість у сумі 9687,97 грн., на яку позивачем також було нараховано інфляційні втрати в сумі 132,33 грн. та 3% річних у розмірі 14,51 грн., МКП «Чернівцітеплокомуненерго» просило стягнути вказану заборгованість з відповідачки.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 липня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МКП«Чернівцітеплокомуненерго» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення в розмірі 9687,97 грн., інфляційні втрати в сумі 132,33 грн. та 3% річних у розмірі 14,51 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судо норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд стягнув з неї заборгованість за період з грудня 2011 року по січень 2018 року включно, тобто за межами встановленого строку позовної давності.

Вважає, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні її заяви про застосування строку позовної давності.

Крім того, суд неправомірно стягнув з неї інфляційні втрати та проценти на підставі ст..625 ЦК України, так як таке стягнення не передбачено ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», який у спірних правовідносинах є спеціальним.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Судом установлено, що МКП «Чернівцітеплокомуненерго» у період з 01 грудня 2011 року по 31 січня 2018 року надавало послуги з теплопостачання у квартиру АДРЕСА_1, у якій мешкає відповідачка.

Як вбачається з договору про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію від 19 грудня 2011 року, укладеного між МКП «Чернівцітеплокомуненерго» та ОСОБА_1, за умовами якого остання визнає за собою заборгованість за спожиту теплову енергію у сумі 1527,42 грн, що утворилася станом на 01 грудня 2006 року та 4624,01 на 01 грудня 2011 року. Пунктом 4.1. договору встановлено, що він діє до 18 грудня 2014 року (а.с.13).

Обґрунтовуючи позов, МКП «Чернівцітеплокомуненерго» посилалося на те, що відповідачка належним чином не виконала умови даного договору та не оплачує отримані послуги в повному обсязі, у зв'язку із чим за період з 01 грудня 2011 року по 31 січня 2018 року утворилася заборгованість у сумі 9687,97 грн., внаслідок чого позивачем також було нараховано інфляційні втрати в сумі 132,33 грн. та 3% річних у розмірі 14,51 грн.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону та договору.

Нормами статтей 64, 68 ЖК Української РСР передбачено обов'язок споживача своєчасно вносити плату за комунальні послуги, яка згідно статті 67 ЖК Української РСР, береться за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості в судовому порядку.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка подала заяву про застосування строку позовної давності.

Судом установлено, що в грудні 2015 року МКП «Чернівцітеплокомуненерго» зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу, за результатами якої 24 грудня Шевченківським районним судом м.Чернівці було видано судовий наказ про стягнення з відповідачки на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованості за надання послуг з теплопостачання в розмірі 9425,37 грн, суму інфляційних в розмірі 2566,81 грн, 3% річних в розмірі 260,09 грн.

Ухвалою Шевченківським районним судом м. Чернівці від 3 лютого 2016 року зазначений судовий наказ скасовано, роз'яснено стягувачу право на звернення до суду з зазначеними вимогами в порядку позовного провадження.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу, як особливої форми судового рішення. Тому подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом II ЦПК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, свідчить про переривання перебігу позовної давності.

Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року № 6-931цс15.

Судом встановлено, що дія договору про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію закінчилася 18 грудня 2014 року, із заявою про видачу судового наказу МКП «Чернівцітеплокомуненерго» звернулось до суду у грудні 2015 року. Таким чином, перебіг позовної давності за вимогами МКП «Чернівцітеплокомуненерго» до ОСОБА_1 за період з грудня 2011 по грудень 2015 року перервався з подачею заяви про видачу судового наказу. Пред'являючи у квітні 2018 року позов про стягнення коштів у тому числі і за вказаний період, позивач не пропустив строк позовної давності. Крім того, відповідач періодично частково погашала борг, що свідчить про визнання нею цього боргу.

З огляду на вказане суд першої інстанції встановивши, що строк позовної давності у 2015 році було перервано, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за період з 01 грудня 2011 року по 31 січня 2018 року у сумі 9687,97 грн., відповідно до наданого позивачем розрахунку.

Також є правильними висновки суду першої інстанції щодо стягнення суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 93 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги». Статтею 26 цього Закону відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг з теплопостачання встановлена у п.23 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та п.20 типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

З огляду на викладене можна дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати послуг з теплопостачання, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) вимагати від боржника сплатити гроші за надані послуги.

Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 12 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий /підпис/ Н.К. Височанська

Судді: /підпис/ А.І. Владичан

/підпис/ І.М. Литвинюк

З оригіналом згідно: Н.К. Височанська