ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року                                                                                      Справа № 903/174/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. ,  суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Дика А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансгазіндастрі АГ” на рішення Господарського суду Волинської області від 05.07.2018 у справі №903/174/18 (суддя Слободян О.Г.)

за позовом Державного підприємства "Укрриба", м. Київ      

до Товариства       з обмеженою відповідальністю "Трансгазіндастрі АГ", м. Луцьк       

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Волинській обл.

про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 7068,28 грн

за участі представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 05.07.2018 у справі №903/174/18 задоволено позов Державного підприємства "Укрриба" до Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансгазіндастрі АГ”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Волинській області про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 7068,28грн. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Трансгазіндастрі АГ” відшкодувати Державному підприємству "Укрриба" кошти за фактичне користування державним нерухомим майном у розмірі 7068,28 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1762грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Трансгазіндастрі АГ” звернулося до суду з апеляційною скаргою від 30.07.2018, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 05.07.2018 у справі №903/174/18. У задоволенні позову про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 7068,28грн. відмовити повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дав аналізу рішенню Господарського суду м. Києва від 14.11.2016 року у справі № 01-23/903/727/16, яке набрало законної сили та предметом спору якого було визнання недійсним договору від 14.02.2014 року № 4/14. Зокрема, по договору від 14.02.2014 припинились будь які правовідносини між ТзОВ “Трансгазіндастрі АГ” та ДП "Укрриба". Скаржник також зазначає, що по даному договору можуть застосовуватись наслідки недійсності правочину, однак стягнення, з яким звернулось ДП "Укрриба", стосується правочину який визнаний судом недійсним з моменту укладення і правовідносини між сторонами щодо його виконання припинились.

Ухвалою Рівненського     апеляційного господарського суду від 29.08.2018 відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансгазіндастрі АГ” на рішення Господарського суду Волинської області від 05.07.2018 у справі №903/174/18 та розгляд справи призначено на 24.10.2018.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 903/174/18 у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г., суддя Тимошенко О.М.

Державне підприємство "Укрриба" надіслало до Рівненського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу від 14.09.2018 за №11-09/136, в якому просить апеляційну скаргу ТзОВ “Трансгазіндастрі АГ” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 05.07.2018 у справі №903/174/18 – без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Трансгазіндастрі АГ” надіслало до Рівненського апеляційного господарського суду заперечення на відзив вх..№908/18 від 24.10.2018, в якому з підстав вказаних у ньому, просить рішення Господарського суду Волинської області від 05.07.2018 у справі №903/174/18 – скасувати, а в задоволенні позову відмовити повністю.

У відповідності до абз. 3 п. 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Указом Президента України № 454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Рівненський апеляційний господарський суд та створено Північно-західний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку, Волинську, Житомирську, Рівненську та Хмельницьку області, з місцезнаходженням у місті Рівному.

Частиною 6 ст.147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

05.10.2018 в газеті "Голос України" опубліковано оголошення про початок роботи Північно-західного апеляційного господарського суду.

У відповідності до наказу керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду №992 від 01.10.2018 “Про комісію для передачі судових справ та матеріалів” згідно акта здачі судових справ від 03.10.2018 до Північно-західного апеляційного господарського суду передана апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансгазіндастрі АГ”     у справі № 903/174/18.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/174/18 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В., суддя Грязнов В.В.

Згідно з ч.7 ст.31 ГПК України справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансгазіндастрі АГ” на рішення Господарського суду Волинської області від 05.07.2018 у справі №903/174/18 прийнято до провадження, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансгазіндастрі АГ” призначено на 11.12.2018.

Матеріали справи свідчать, що ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2018 про відкриття провадження у справі отримано сторонами у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 197-199).

Позивач, відповідач та третя особа не забезпечили явку повноважних представників в судове засідання 11.12.2018, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

У відповідності до ст.ст. 222, 223 ГПК України, здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що відповідно до п. 1 спільного  наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств.

Наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України від 29.07.2003 № 210, на виконання п. 11 «Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності», затвердженого    Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 «Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності»    та спільного    наказу Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України за № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», затверджено «Акт прийому- передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Волиньрибгосп», на баланс ДП «Укрриба», та закріплено зазначене в Акті майно за ДП "Укрриба" на праві повного господарського відання (а.с. 8-11).

14 лютого 2014 року між ДП "Укрриба" (Сторона 1) та ТОВ «Трансгазіндастрі АТ» (Сторона 2) укладено договір № 4/14 про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд, що перебувають на балансі ДП «Укрриба» (а.с. 18-21).

Згідно п. 1.1 Договору, предметом договору є надання (передача) Стороною-1 Стороні-2 права на експлуатацію гідротехнічних споруд, пов'язаних з ними робочих машин та обладнання у єдиному технологічному процесі для рибогосподарської діяльності, консультаційних послуг, пов'язаних з експлуатацією гідроспоруд, інших додаткових послуг, а також проведення розрахунків за ці послуги. Місцезнаходження гідротехнічних споруд, пов'язаних з ними робочих машин та обладнання: Волинська обл., Луцький район, с. Рокині. Детальний перелік майна, право на експлуатацію якого передається наведено у додатку № 1 до Договору, що є невід'ємною його частиною.

Відповідно до додатку №1 до договору балансова вартість майна становить 452519,00 грн, залишкова вартість станом на 01.01.2014 - 122886,02грн (а.с. 22).

Ціна за договором визначається відповідно до Протоколу про договірну ціну, який є невід'ємною частиною договору і становить 510,77 грн. в тому числі ПДВ. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п.4.1 договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору, Сторона-2 зобов'язується здійснювати оплату за договором, щомісячно на розрахунковий рахунок Сторони-1 не пізніше 14 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з дня його підписання і діє до укладення договору оренди.

Також, 14.02.2014 між сторонами було підписано протокол про договірну ціну по договору №4/14 від 14.02.2014 (а.с. 23).

Згідно картки рахунку №361 від 02.03.2018 наданої позивачем, обороти за період користування майном склали 23337,93грн. Відповідач, за період дії договору, за користування майном сплатив 16269,65грн. Проте, з жовтня 2015 року відповідачем порушувались умови договору щодо внесення плати за користування майном, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості на загальну суму 7068,28 грн (а.с. 25-27).

18 серпня 2016 року, майно (гідротехнічні споруди ставів), що експлуатувалося за договором №4/14 від 14.02.2014, було передано за договором оренди № НОМЕР_1 ОСОБА_1

Відтак, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідно з 17.08.2016 року договір № 4/14 про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд припинив свою дію.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2016 у справі №01-23/903/727/16, що набрало законної сили, визнано недійсним з моменту укладення договір про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд, що перебувають на балансі ДП «Укрриба» №4/14 від 14.02.2014, укладений між ТОВ «Трансгазіндастрі АГ» та ДП «Укрриба». Зокрема, суд відзначив, що спірний договір про передачу права експлуатації є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди. Разом з тим, правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд державного майна України, а отже ДП "Укрриба" при укладенні спірного договору було перевищено свою компетенцію як балансоутримувача майна.

З метою захисту свої прав ДП "Укрриба" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом №11-09/37 від 13.03.2018 до відповідача ТОВ "Трансгазіндастрі АГ", в якому просить застосувати наслідки недійсності договору про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд №4/14 від 14.02.2014р. та зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу кошти за фактичне користування державним нерухомим майном у розмірі 7068,28грн

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Причиною спору у даній справі стало питання про наявність чи відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів за фактичне користування державним нерухомим майном за наслідками визнання недійсним прихованого договору оренди.

У відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України    зобов'язання, в силу яких одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є майново-господарськими зобов'язаннями. За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу    майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються    Цивільним кодексом України    з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 207 ГК України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України (п. 2.7 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Статтею 216 Цивільного кодексу України    передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Приписами ст. 208 Господарського кодексу України передбачено, що у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути другій стороні усе одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 19.10.2016 у справі № 18/122-12/2, вимога про виконання зобов'язання за недійсним договором не ґрунтується на законі. Належним способом захисту у такому випадку є звернення з вимогою про відшкодування вартості того, що одержано за недійсним правочином, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до    статті 235 ЦК України    удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі, якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря (частини перша та друга    статті 284 ГК України).

Місцевим судом у справі у справі №01-23/903/727/16 встановлено, що в результаті укладення договору №4/14 від 14.02.2014 про передачу права експлуатації гідротехнічних споруд, що перебувають на балансі ДП "Укрриба", визнаного в подальшому недійсним в судовому поряду, між сторонами виникли орендні правовідносини, які полягають у набутті орендарем (відповідачем) за плату права користування орендованим майном, а орендодавцем (позивачем) - права на одержання цієї плати. При цьому, виходячи з правової природи орендних правовідносин, плата за право користування майном не ставиться в залежність від фактичного використання або невикористання такого майна орендарем. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі №923/485/17).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач зобов'язаний на підставі статті 216 ЦК України сплатити позивачу вартість користування орендованим майном, яка складає 7068,28 грн., оскільки повернення отриманого користування майном унеможливлене самим фактом такого користування.

Колегія суддів критично оцінює доводи відповідача, що після визнання договору №4/14 від 14.02.2014 недійсним з моменту укладення, позивач не може посилатись на нього як на підставу звернення з позовом, оскільки припинились будь-які правовідносини між сторонами. В даному випадку, у разі застосування наслідків недійсності правочину, необхідно керуватися нормами законів, що регулюють орендні відносини. Відповідач здійснював орендне користування державним нерухомим майном на підставі договору, у зв'язку з чим за наслідками визнання його недійсним у ДП "Укрриба" відповідно до приписів ст.216 ЦК України виникло право на відшкодування вартості такого користування.

Згідно ч. 1    ст. 9 Конституції України    та беручи до уваги ратифікацію    Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР    Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття    Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV    (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2    ст. 129 Конституції України    та ч. 1    ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України    суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді скарги судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансгазіндастрі АГ” на рішення Господарського суду Волинської області від 05.07.2018 у справі №903/174/18 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "12" грудня 2018 р.

Головуючий  суддя                                                                      Розізнана І.В.

Суддя                                                                                              Мельник О.В.

Суддя                                                                                              Грязнов В.В.