ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 грудня 2018 року м. Дніпросправа № 804/4314/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку

письмового провадження

в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 року (головуючий суддя - Голобутовський Р.З.) в адміністративній справі

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз»

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» (далі - Відповідач), в якому просило стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі 1 613 083,08 грн.

В обґрунтування адміністративного позову Позивач зазначив про те, на виконання положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ПАТ «Криворіжгаз» при середньообліковій чисельності штатних працівників - 1123 осіб, повинно було створити 45 робочих місць, на які працевлаштувати інвалідів. Натомість, відповідач не виконав зазначений норматив щодо 19 осіб та не сплатив у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції в сумі 1 613 083,08 грн., тому позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 року у справі №804/4314/18 у задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ПАТ «Криворіжгаз» про стягнення заборгованості - відмовлено (а.с. 61-62).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем у повному обсязі виконано покладений на нього обов'язок щодо працевлаштування інвалідів, дотримано існуючі правила здійснення господарської діяльності щодо забезпечення працевлаштування інвалідів та вжито всіх можливих заходів, спрямованих на забезпечення працевлаштування інвалідів.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 68-69).

В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що оскільки, адміністративно-господарські санкції є альтернативним грошовим зобов'язанням обов'язку виконати норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, Відповідач за 19 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю та не зайнятих особою з інвалідністю, повинен був самостійно сплатити 1 613 083,08 грн. адміністративно - господарських санкцій. Однак Відповідачем не було виконано свій обов'язок щодо сплати адміністративно - господарських санкцій, що є підставою для задоволення позовних вимог Позивача.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу Позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для скасування судового рішення відсутні, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21.02.2018 року Відповідач подав до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік Форми № 10-ПІ,

в якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становила 1123 особи, з них кількість штатних працівників-інвалідів - 26 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 45 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 84899,11 грн., фонд оплати праці штатних працівників складає 95 341 700 грн. за рік (а.с. 7).

Позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи із кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів (19 осіб), - 1 613 083,08 грн. (а.с. 6).

У зв'язку з несплатою Відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році у загальному розмірі 1 613 083,08 грн. у добровільному порядку Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось із даним позовом до суду.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано Законом України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII, Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.01.2007 року №70.

Надаючи оцінку діям суб'єкта владних повноважень, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-XII від 21.03.1991 року (далі Закон - № 875-XII) встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно зі ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Частиною 3 ст. 20 вищевказаного Закону № 875-XII визначено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно ст. 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Так, відповідно до статті 18-1 Закону № 875-ХІІ особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ "Про зайнятість населення" (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до абз. 3 ч. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії), яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості".

Наведене свідчить про те, що обов'язок товариства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Згідно з пунктом 5 Порядку № 316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, роботодавець, створивши робоче місце для інваліда та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.

Так, законодавство не встановлює обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існує обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач вжив усіх від нього залежних заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи встановлено, що у зв'язку з наявністю вакансій для осіб з інвалідністю, відповідачем у 2017 році направлялись на адресу Криворізького міськрайонного центру зайнятості звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю з відповідними відмітками центру зайнятості про отримання (а.с. 22-25).

Проте, жодної особи з інвалідністю на заявлені відповідачем вакансії центром зайнятості направлено не було.

Крім того, відповідач у 2017 році самостійно здійснював пошук осіб з інвалідністю, котрі бажають працювати, шляхом розміщення у ЗМІ об'яв про наявність робочих місць для вказаної категорії осіб.

Доказів, які б свідчили про те, що Позивач відмовив у прийнятті на роботу особам з інвалідністю протягом 2017 року, які безпосередньо зверталися до підприємства Відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» органами надано не було.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відповідачем виконаний обов'язок, передбачений нормами чинного законодавства, зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно, в діях Відповідача відсутній склад правопорушення, що обумовлює відсутність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову у задоволенні адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 17 липня 2018 року необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 року у справі №804/4314/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - суддя В.В. Мельник

суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова