ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1408/18 Справа № 183/4568/16 Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2018 року по справі за позовом Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою, розташованою АДРЕСА_1, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району звернулося з позовом до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою, розташованою АДРЕСА_1.

Вказували, що на їх балансі знаходиться житлова квартира АДРЕСА_1. 01 вересня 1998 року ОСОБА_2 в складі сім'ї з чотирьох осіб, в тому числі і ОСОБА_1, надано право на вселення в означене житлове приміщення. З 29 серпня 2003 року ОСОБА_2 виїхав до іншого місця проживання в м.Київ. З 02 грудня 2005 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 знялися з реєстрації місця проживання за зазначеною адресою. Водночас, ОСОБА_1 з грудня 2005 року фактично в спірній квартирі не проживає, залишається зареєстрованою у спірному приміщенні, протягом тривалого часу без дозволу позивача здавала в піднайом житлове приміщення, з 2015 року припинивши сплату комунальних платежів, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати відповідача такою, що втратила право користування зазначеною квартирою.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційні скарзі Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач визнала, що в грудні 2005 року вона разом з дітьми переїхала за місцем роботи чоловіка ОСОБА_2 до міста Києва, після звільнення відповідача з військової служби в 2010 році відповідач не повернулася для проживання в спірну квартиру; влаштувалася на роботу в м.Києві на постійній основі, вказані обставини свідчать про відсутність відповідача в місці постійного проживання понад встановлений шестимісячний строк.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому відповідач, посилаючись на те, що судом ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просила апеляційну скаргу Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району залишити без задоволення та залишити без змін рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2018 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що у відповідності до ордеру, виданого Міністерством оборони України №186 від 01 вересня 1998 року, ОСОБА_2 в складі сім'ї з чотирьох осіб, в тому числі ОСОБА_1 - дружині, ОСОБА_3 - сину, ОСОБА_4 - дочці надано право на вселення в житлове приміщення, розташоване АДРЕСА_1 /а.с.4/.

16 жовтня 1998 року відповідача зареєстровано в спірній квартирі /а.с.12/.

29 серпня 2003 року начальником гарнізону КЕЧ району дозволено переоформлення особового рахунку з головного квартиронаймача - ОСОБА_2 на дружину - ОСОБА_1 в складі сім'ї 4 особи /а.с.7/.

Згідно квартирної картки обліку, ОСОБА_2 29 серпня 2003 року виписаний з місця проживання 29 серпня 2003 року в зв'язку з переїздом до м.Київ. ОСОБА_3, ОСОБА_4 виписані з місця проживання 02 грудня 2005 року в зв'язку з переїздом до м.Київ /а.с.8/.

У відповідності до довідки БУ №2 Гвардійської КЕЧ району, квартиронаймач ОСОБА_1 станом на 01 серпня 2016 року має заборгованість з квартплати та побутовим послугам з 01 березня 2015 року по 31 липня 2016 року в сумі 6.958 грн.67 коп. /а.с.6/.

Станом на 05 серпня 2016 року відповідач зареєстрована в спірному житловому приміщенні одноособово /а.с.5,41,53/.

Актом комісії у складі техніка будинкоуправління №2 Гвардійської КЕЧ району, депутата Черкаської селищної ради, паспортиста будинкоуправління №2 Гвардійської КЕЧ району, затвердженого 08 серпня 2016 року, встановлено, що з 2015 року в квартирі АДРЕСА_1 ніхто не проживає, заяв про продовження строку користування житловим приміщенням не надавали, оплата за комунальні послуги з цього часу не здійснюються /а.с.9/.

Після складання вказаного вище акту, тобто 05 вересня 2016 року, 06 вересня 2016 року, 17 листопада 2016 року, відповідачем ОСОБА_1 сплачено за комунальні послуги на користь позивача 7.820 грн. /а.с.57,58,59/.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 11 січня 2006 року до дня розгляду справи в суді працювала на підприємствах, місцезнаходженням яких є м.Київ, при цьому, змінюючи місця роботи в м.Києві перерви між працевлаштуванням відповідача не перевищували строку 6 місяців.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до правил статей 71,72 ЖК УРСР наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зокрема, якщо вони не проживають у ньому без поважних причин понад шість місяців. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках: тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2 роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

З огляду на зазначене, для обґрунтованого вирішення спірних правовідносин та правильного застосування ст.71 ЖК УРСР суди мають установити такі обставини: чи є відповідачі наймачами житлового приміщення або членами сім'ї наймача; скільки часу відповідачі не проживають у спірному приміщенні; які існують поважні причини їх не проживання у жилому приміщенні понад шість місяців.

При цьому, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень як це передбачено ч.3 ст.12 ЦПК України.

На підтвердження своїх вимог позивач надав акт від 08 серпня 2016 року про не проживання ОСОБА_1 за зазначеною адресою з 2015 року; згідно показів свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 відповідач постійно не проживає у спірній квартирі; сама відповідач під час розгляду справи підтвердила, що з 2015 року виїхала з чоловіком і дітьми до м.Києва, з 11 січня 2006 року вона працює в м.Києві, змінюючи місця роботи, фактично у спірній квартирі не проживає та квартирою не цікавиться, комунальні послуги з 2015 року не сплачує - вказані докази судом належним чином не оцінені та не спростовані.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин ст.72 ЖК УРСР та не задоволено позовні вимоги з цієї підстави.

Крім того, колегія суддів вважає, що та обставина, що перерви між працевлаштуваннями відповідача не перевищували строку в шість місяців не є підставою для висновку, що відповідач в періоди непрацевлаштування проживала у спірній квартирі.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2 зазначено, що коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім'ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами.

До наданих відповідачем квитанцій про сплату комунальних послуг від 05 вересня 2016 року, 06 вересня 2016 року, 17 листопада 2016 року колегія суддів ставиться критично та до уваги не приймає, оскільки дані проплати мали місце після складання комісією акту про не проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі з 2015 року та сплати комунальних послуг з цього часу.

Як видно з матеріалів справи, відповідач з 2015 року відсторонилася від несення всіх обов'язків наймача, не сплачувала комунальні послуги, мала заборгованість по комунальним послугам, в квартирі відсутні речі відповідача, остання втратила інтерес до спірного житла.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог та визнання ОСОБА_1, такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

На підставі ч.13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд в порядку розподілу судових витрат між сторонами вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району судові витрати в розмірі 4.021 грн., виходячи з того, що за звернення з позовом позивач сплатив 1.378 грн. та за звернення з апеляційною скаргою позивачем сплачено 2.643 грн.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району задовольнити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою, розташованою АДРЕСА_1 задовольнити.

Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м.Сватове Луганської області, такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Будинкоуправління №2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району судові витрати в розмірі 4.021 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Суддя: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.