РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2018 року

м. Рівне

Справа № 565/495/18

Провадження № 22-ц/4815/93/18

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Бондаренко Н. В.

секретар судового засідання - Тхоревський С. О.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2;

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу, подану представником ОСОБА_2, адвокатом ОСОБА_3, на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 4 червня 2018 року у складі судді Ковтуновича М. І., ухвалене в м. Кузнецовськ о 16 годині 50 хв., дата складання повного тексту 9 червня 2018 року,

в с т а н о в и в :

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири № АДРЕСА_1. Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що в період перебування з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі за рахунок спільних кредних коштів набули спільне майно, а саме квартиру АДРЕСА_1. Власником у правовстановлюючих документах зазначено відповідача. Станом на січень 2015 року кошти за квартиру виплачені сторонами в повному обсязі.

Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 4 червня 2018 року визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2916 гривень витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірна квартира була придбана за рахунок коштів, отриманих у позику під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, і тому, належить позивачу і відповідачу на праві спільної сумісної власності.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі вказує на неправильний висновок суду про те, що судом першої інстанції не враховано роз»яснення п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», де зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного проживання, ведення господарства, з»ясувати джерело і час його придбання. Позивач визнав, що квартира надана для відповідача у безвідсоткову позику по місцю роботи, як провідному працівнику за особливі заслуги. Суд не встановив за рахунок кого погашались внески за позикою. Представник позивача визнав, що кошти за квартиру сплачував виключно відповідач. Позов є безпідставним, так як спірна квартира була придбана на початку перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, для забезпечення житлових умов відповідача, а не з метою забезпечення житлом сім»ї. Сума коштів на придбання квартири складається: 142041 грн. - вартість однокімнатної квартири, що належала відповідачу на праві особистої приватної власності і яка ним була відчуджена; 4274,28 грн. - сплачено особисто відповідачем у період, коли сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, але не вели спільного господарства; 60194 грн. - сплачено в період після розірвання шлюбу. Тільки 24871, 56 грн. позики повернуто позикодавцю в період перебування у шлюбі з позивачкою, однак за рахунок преміальних виплат, отримуваних відповідачем у період 2007-2012 років. ОСОБА_1 коштів у придбання квартири не вкладала, не бажала ніде працювати без поважних причин і отримувати дохід. Суд першої інстанції не дослідив обставини щодо пропуску строку позовної давності про застосування наслідків якої заявлено в судовому засіданні відповідачем, так як після розірвання шлюбу сторони поділили майно. З цих підстав просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на те, що суд першої інстанції повно та об»єктивно дослідив обставини справи, прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 липня 1999 року по 8 липня 2002 року. У вказаний період перебування в шлюбі народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вдруге ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 20 серпня 2007 року, який був розірваний 25 грудня 2013 року рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області. У вказаному рішенні зазначено, що сторони тривалий час не підтримують сімейних відносин, не ведуть спільного господарства. З листопада 2013 року ОСОБА_2 проживає за іншою адресою.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 зазначив, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, не придбавалась за спільні сумісні кошти подружжя, обґрунтовуючи свої заперечення наступним.

31 серпня 2007 року укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Продавець) продало належну йому на праві власності 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 (Покупець) купив вказану квартиру за ціною 231 381,80 грн. Покупець зобов»язувався протягом одного місяця з дня вчинення договору вказану суму перерахувати на рахунок продавця. Право власності на придбану квартиру за покупцем виникає з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Кузнецовського міського нотаріального округу, та зареєстровано в державному реєстрі 7 вересня 2007 року, реєстраційний номер 17914189.

31 серпня 2007 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник), який працює провідним інженером реконструкції та ресурсу в РЦ-1 ВП РАЕС ДП НАЕК»Енергоатом», укладено договір №1545 безвідсоткової цільової позики, відповідно до якої Позикодавець, на підставі Положення ДП НАЕК «Енергоатом» ПЛ-Д.0.07.340-04 від 23.02.2005р., надав безвідсоткову цільову позику строком на 20 років (240 місяців) в розмірі 231381, 80 грн. для придбання 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1, а Позичальник зобов»язувався використати позику за цільовим призначенням і повернути її щомісячними рівними платежами у визначений цим договором строк.

Зобов»язання за договором позики забезпечено договором іпотеки від 19 вересня 2007 року, за яким в іпотеку передано спірну квартиру.

Сторони договору позики передбачили, що повернення позики здійснюється позичальником щомісячними платежами рівними частками шляхом проведення позикодавцем утримань із заробітної плати ОСОБА_2 У разі дострокового виконання зобов»язань по поверненню позики, сторони підписують додаткову угоду.

30 січня 2008 року між ОСОБА_2 (Відчужувачем) та ДП НАЕК «Енергоатом» (Набувачем) укладено договір відчуження об»єкта нерухомого майна, за яким ОСОБА_2, з метою часткового повернення суми позики по договору безвідсотковї цільової позики № 1545, передав Набувачу квартиру АДРЕСА_1. Відчужувана квартира належила ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору-дарування від 31 жовтня 2004 року. Вартість квартири складає 142 041 грн.

Залишок безвідсоткової позики ОСОБА_2 погашено шляхом відрахування із заробітної плати щомісячних платежів з жовтня 2007 року по січень 2008 року в сумі по 964 грн, а в період з лютого 2008 року по січень 2015 року по 365,19 грн. щомісячно. Загальна сума відрахувань із заробітної плати ОСОБА_2 за період з жовтня 2007 року по січень 2015 року складає 33 775,6 грн.

17 лютого 2015 року ОСОБА_2 вніс позичальнику ДП НАЕК «Енергоатом»одноразовим платежем залишок позики 55 564, 48 грн.

23 лютого 2015 року обтяження квартири №21 в будинку №4 м-ну Ювілейний м.Кузнецовськ припинено, про що в державному реєстрі обтяжень нерухомого майна державним реєстратором вчинено запис.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд установлює не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Верховним Судом України в постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-846цс16 висловлена правова позиція, набуття спільного сумісного майна подружжя. Верховний Суд України зазначив, зокрема, що у разі придбання майна хоча і в період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатись об»єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції не дав оцінку наявними в матеріалах справи доказам, та не врахував норми ст.57 Сімейного кодексу України.

Так, на момент придбання спірної квартири, її вартість складала 231 381,80 гривень. 30 січня 2008 року ОСОБА_2 відчужив для ДП НАЕК «Енергоатом» особисту квартиру, вартістю 142 041 грн. Відповідно до довідки ДП НАЕК «Енергоатом» про виконання зобов»язань за договором позики відповідачем за квартиру, після припинення з позивачкою шлюбу, сплачено 64 469,23 грн. Загальна сума сплачених за квартиру коштів, які належали особисто ОСОБА_2 складає 206 510, 23 гривень.

Сума платежів, які внесені для ДП НАЕК «Енергоатом» в рахунок погашення позики в період перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складає 24 871,57 гривень.

Дослідивши та надавши оцінку іншим, окрім договору купівлі-продажу квартири від 31 серпня 2007 року, доказам, зокрема, договору відчуження від 30 січня 2008 року належної відповідачу квартири на користь ДП НАЕК «Енергоатом» в рахунок повернення суми позики, внесення відповідачем коштів після розірвання шлюбу, а також встановленим рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 грудня 2013 року обставинам щодо припинення сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, апеляційний суд приходить до висновку, що, враховуючи вимоги ст. 57, 60 СК України, особистою приватною власністю ОСОБА_2 є 90/100 частин спірної квартири, а решта 10/100 частин квартири є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 належить половина майна, що є спільною сумісною власністю, тобто 1/20 частини квартиру № 21 будинку №4 корпус №1 у мікрорайоні Ювілейний у місті Вараш.

Враховуючи, що судом першої інстанції були не правильно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами, та застосовано правові норми, які не підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, рішення підлягає скасуванню, як ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими ; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З врахуванням вказаної норми з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 3837 гривень 95 копійок судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 4 червня 2018 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири задовольнити частково.

Визнати право власності ОСОБА_1 на 1/20 частину квартиру № АДРЕСА_1

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3837(три тисячі вісімсот тридцять сім) гривень 95 копійок судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2018 року.

Головуючий підпис Ковальчук Н. М.

Судді: підпис Хилевич С. В.,

підпис Бондаренко Н. В.

Згідно:суддя Ковальчук Н.М.