Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 755/1887/17

провадження № 61-7750св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: Київська місцева прокуратура № 4, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року у складі судді Андрієнко А. М.,

ВСТАНОВИВ:

У пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2017 року ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до Київської місцевої прокуратури № 4, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій і рішень органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що органом досудового розслідування він обвинувачувався у тому, що 16 жовтня 2012 року, приблизно об 11 год., керуючи технічно справним автомобілем «BMW-X5», номерний знак НОМЕР_1, рухався по проїзній частині вул. Ентузіастів у м. Києві і проїжджаючи напроти будинку № 7, здійснив зіткнення з автомобілем «MERCEDES» під керуванням водія ОСОБА_3, номерний знак НОМЕР_2, та у подальшому скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4, який у наслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Вказував, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва, він був виправданий у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Досудове розслідування вказаного ДТП проводив слідчий Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України - Боярко О. М. Державне обвинувачення у суді підтримували прокурори Київської місцевої прокуратури № 4: Клижка А. О., Батрак А. Г., Сорохан Ф. В., Назарук В. С., Йовенко С. П., Мітріцан Н. І. і Пономарьова М. В. Посилався на те, що з лютого 2013 року він доводив свою невинуватість у суді. За цей час, з моменту незаконного притягнення його як підозрюваного, потім обвинуваченого і до вироку суду, яким його було виправдано, він страждав морально, оскільки знаходився під кримінальним переслідуванням незаконного обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину. Незаконними діями органу досудового розслідування та прокурорів, які підтримували обвинувачення, йому було завдано значних душевних страждань, які виразилися, зокрема, в руйнуванні життєвих планів, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію, що змусило його докладати багато зусиль для організації свого життя та доведення своєї невинуватості.

Завдану моральну шкоду він оцінив у 300 000 грн. Крім того, у зв'язку з незаконним обвинуваченням він був вимушений звернутися за захистом до адвоката, за що сплатив 40 000 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання на його користь моральної шкоди у розмірі 300 000 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 40 000 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року позов ОСОБА_1задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів на користь ОСОБА_1 150 000 грн у відшкодування моральної шкоди та 40 000 грн у відшкодування матеріальної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не усунула недоліки скарги у встановлений судом строк (не сплатила судовий збір), тому суд не може відкрити апеляційне провадження за її апеляційною скаргою.

У жовтні 2017 року Державна казначейська служба України подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно повернув апеляційну скаргу, оскільки судовий збір був сплачений та на адресу суду була направлена заява про усунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк. Апеляційний суд вказав, що ухвала про залишення скарги без руху від 29 серпня 2017 року була отримана заявником 07 серпня 2017 року, що темпорально є неможливим.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що у серпні 2017 року Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року вказану апеляційну скаргу було залишено без руху у зв'язку із несплатою судового збору та надано заявнику строк для усунення недоліків - 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з того, що недоліки апеляційної скарги, вказані в ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року, усунуто не було. При цьому суд вказав, що копію вказаної ухвали було направлено заявнику 29 серпня 2017 року та отримана ним особисто 07 серпня 2017 року.

З таким судовим рішенням апеляційного суду погодитися не можна, оскільки воно є передчасним, ухвалено з порушенням норм ЦПК України та безпідставно позбавило учасника процесу права апеляційного оскарження судового рішення, що є порушенням права на справедливий суд.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_13 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України

зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав особи в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизованов главах 1, 2 розділу V ЦПК України 2004 року, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

При цьому, положеннями статті 121 ЦПК України 2004 року встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази отримання Державною казначейською службою України копії ухвали Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року, тому висновок суду про те, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не усунула її недоліки у встановлений судом строк, є безпідставними.

Апеляційний суд послався на отримання заявником 07 серпня 2017 року копії ухвали суду від 29 серпня 2017 року, що темпорально є неможливим.

З матеріалів справи вбачається, що Державною казначейською службою України 07 серпня 2017 року було отримано не копію вказаної ухвали, а повістку-повідомлення про розгляд апеляційним судом 14 вересня 2017 року о 11.00 год. апеляційної скарги заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 4на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року, яке було відправлено судом 03 серпня 2017 року (а. с. 141, 177).

Державною казначейською службою України до касаційної скарги були додані докази сплати судового збору та направлення на адресу апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги у встановлений ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року строк. Зазначені докази підлягають перевірці.

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та обґрунтованою, оскільки апеляційний суд безпідставно повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала, чим фактично позбавив права Державну казначейську службу України на апеляційне оскарження судового рішення, а судові процедури повинні бути справедливими для усіх учасників процесу, ніхто безпідставно не може бути позбавлений права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги та достатніми для скасування оскаржуваної ухвали, з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Оскільки особа, яка подала касаційну скаргу, просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу до суду апеляційної інстанції для подальшого розгляду, хоча питання відкриття апеляційного провадження судом ще не вирішено, то касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби Українизадовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк