ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

18 грудня 2018 року Справа №  280/4743/18   м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.  Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

09 листопада 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.  Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача по невиплаті позивачу пенсії з дати її припинення та зобов’язати відповідача поновити нарахування та виплату заборгованості за період, починаючи з дати її припинення, на рахунок позивача раніше відкритий у Акціонерному товаристві «Ощадбанк», негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

Ухвалою суду від 13.11.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху. 26.11.2018 позивачем надано до суду документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою суду від 26.11.2018 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи та на даний час перебуває на пенсійному обліку в Центральному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя. Вказує, що відповідачем припинено здійснення пенсійних виплат позивачу, у зв’язку із прийняття відповідного рішення комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Разом з тим, позивач вважає, що така підстава для припинення пенсійних виплат не передбачена Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у зв’язку з чим відповідачем безпідставно здійснено припинення пенсійних виплат. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

18 грудня 2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому позивач послався на те, що Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що особам, які перебували на обліку, як одержувачі пенсій, зокрема, в окремих районах Донецької та Луганської областей, які тимчасово не контролюються українською владою, виплата пенсій на підконтрольній українській владі території здійснюється за умови реєстрації пенсіонерів як внутрішньо переміщених осіб. Вказує, що до відповідача надійшла рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про припинення пенсійних виплат на підставі довідки внутрішньо переміщеної особи. Вважає, що Пенсійним фондом правомірно здійснено припинення пенсійних виплат позивачу та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус пенсіонера за віком та перебуває на пенсійному обліку в Центральному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.

Відповідно до довідки №2326000595 від 25.11.2014 року, ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з міста Донецьк, Донецька область, і отримує пенсію у Центральному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, а з 01.04.2016 виплата пенсії позивачу призупинена.

Позивач не погодившись з діями відповідача щодо припинення пенсійних виплат, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

З наданого до матеріалів адміністративної справи відзиву судом встановлено, що на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат територіальний орган Пенсійного фонду посилається на припинення реєстрації позивача як внутрішньо переміщеної особи.

Суд зазначає, що 20 жовтня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Постановою Кабінету Міністрів від 08.06.2016 року №352 було також внесено зміни до Постанови №509, згідно яких встановлено, що довідка діє безстроково; довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Суд зазначає, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є лише підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не за застосований та не доведений.

Питання виплати пенсій врегульовано статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною другою статті 49 цього ж закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідачем на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, у зв’язку із встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

Водночас, статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Що ж стосується рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, то воно не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що стаття 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко визначає, що припинення виплати пенсій можливо лише у випадках встановлених Законом, а прийняті постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть вносити зміни чи доповнювати підстави для припинення пенсійних виплат встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Особливу увагу суд звертає на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка неодноразово викладалась в судових рішеннях, як приклад від 13.02.2018 у справі №219/9003/17, від 20.02.2018 у справі №234/10770/17, тощо.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність припинення здійснення пенсійних виплат позивачу, що зумовлює висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даної позовною заявою суд не приймає, оскільки по-перше відповідачем до суду не надано доказів того, що саме у 2016 році позивача було належним чином повідомлено про припинення здійснення їй пенсійних виплат та про причини такого припинення виплати пенсії, а по-друге, відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 19.06.2018 по справі №646/6250/17 на спірні правовідносини не розповсюджується 6-ти місячний строк звернення до суду.

Щодо позовних вимог про виплату пенсії на рахунок позивача раніше відкритий у Акціонерному товаристві «Ощадбанк», негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати, суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.

Тобто, суд розглядає справи щодо порушених прав у сфері публічно-правових відносин та сприяє їх відновленню, проте, завданням адміністративного судочинства не може бути вирішення спірних відносин на перед.

Отже, вимоги про зобов’язання відповідача утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії не узгоджуються із завданням адміністративного судочинства та не підлягають задоволенню.

Так само не підлягають задоволенню і вимоги про негайну виплату пенсії після проголошення судового рішення, оскільки кожному учаснику справи гарантовано право на апеляційне оскарження рішення суду, у разі незгоди з ним.

В свою чергу, підстав для звернення судового рішення до негайного виконання судом під час розгляду адміністративної справи не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (69067, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 2-Б, код ЄДРПОУ 41248629) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2016.

Зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії починаючи з 01.04.2016.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 18.12.2018.

Суддя                                                                                                                    І.В. Новікова