Справа № 352/283/18

Провадження № 22-ц/4808/352/18

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Гургула В. Б.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Капущак С.В.

з участю апелянта ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право власності недійсним, визнання права власності на частку домоволодіння з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2018 року, ухваленого суддею Гургулою В.Б.,

в с т а н о в и в:

У липні 2018 року позивач звернулася до суду з даним позовом та просила ухвалити рішення про визнання недійсним свідоцтво про право власності на будинковолодіння, видане виконкомом Слобідської сільської ради від 06 листопада 2000 року на підставі рішення Тисменицького райвиконкому №178 від 21 вересня 1990 року, зареєстрованого в Івано-Франківському ОБТІ 06 листопада 2000 року в реєстрову книгу №1 за реєстровим номером №47, визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 29 грудня 2014 року, встановити, що частки у праві власності на будинковолодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 становлять для ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 по 1/6 та визнати за нею право власності на 1/6 частки у праві власності на будинковолодіння.

Заявлені вимоги позивач обґрунтувала тим, що з народження проживає у будинку по АДРЕСА_1 На даний час разом з нею у будинку проживають чоловік ОСОБА_10, дочка ОСОБА_11, син ОСОБА_12, матір ОСОБА_6, батько ОСОБА_1, якому даний будинок належить на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1.

Під час розгляду справи про виселення за позовом батька ОСОБА_1 їй стало відомо про наявність документів, які підтверджують його право власності на вказане будинковолодіння. Документи на будинок завжди знаходились у батька і доступу до них не було, а на момент їх видачі вона була неповнолітньою, тому вважає, що строк позовної давності необхідно обчислювати з моменту прийняття рішення Тисменицьким районним судом від 21 липня 2016 року про виселення.

Також під час судового розгляду справи про виселення стало відомо про рішення Тисменицької районної ради народних депутатів Івано-Франківської області від 21 вересня 1990 року № 179 «Про оформлення права власності на житлові будинки, що належать членам колгоспних дворів та окремим громадянам в селах: Пшеничники, Погоня, Хом'яківка, Рошнів, Милування, Клубівці, Чорнолізці, Слобідка, Стриганці та Довге», згідно якого будинок, в якому проживає позивач із сім'єю та відповідач, відноситься до типу колгоспний двір, а власником була її бабуся ОСОБА_13

Свідоцтво на право власності на будинковолодіння, видане виконкомом Слобідської сільської ради 06 листопада 2000 року є неправомірним, оскільки видавалося на підставі рішення Тисменицької районної ради народних депутатів Івано-Франківської області № 179 від 21 вересня 1990 року. Не враховано, що двір, який мав перейти у власність ОСОБА_13, є колгоспним, про що вказано у додатку №2 до рішення, та згідно інформації з погосподарської книги двір є колгоспним.

Згідно записів в погосподарській книзі у будинковолодінні за 1980-1991 роки були зареєстровані: ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_1 (помер ІНФОРМАЦІЯ_11) ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_3 (вибув з колгоспного двору 20 травня 1978 року), ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_6 (вибула з колгоспного двору 04 жовтня 1980 року), ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_10, а тому свідоцтво про право власності на будинковолодіння повинно було видаватися з урахуванням часток таких членів колгоспного двору: ОСОБА_13, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 З врахуванням того, що ОСОБА_13 померла, на даний час частки кожного члена двору становлять по 1/6 частині будинковолодіння.

Оскільки постійно проживала, а з досягненням повноліття брала участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства колгоспного двору, вважає, що не втратила частку у майні.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на будинковолодіння, видане виконкомом Слобідської сільської ради 06 листопада 2000 року на підставі рішення Тисменицького райвиконкому від 21 вересня 1990 року №178, зареєстрованого в Івано-Франківському ОБТІ 06 листопада 2000 року в реєстрову книгу №1 за реєстровим номером №47. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 грудня 2014 року серії НОМЕР_1. Визнано за ОСОБА_7. право власності на 1/6 частки у праві власності на будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1

На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Вважає рішення ухваленим з неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. Поза увагою суду залишилась та обставина, що до участі у справі як співвідповідача не залучено представника виконкому Слобідської сільської ради, що видав оспорюване свідоцтво, крім цього, у матеріалах справи відсутнє дане свідоцтво. Визнаючи недійсним свідоцтво на земельну ділянку, суд мотивував висновки лише аналогічною позицією щодо власності на будинковолодіння та не роз'яснив про право позивача залучити у якості співвідповідача орган, який здійснив державну реєстрацію земельної ділянки - відділ Держземагенства у Тисменицькому районі.

Не погоджується з висновком суду, що після введення в дію ЗУ «Про власність» у всіх членів колгоспного двору виникло право власності на все його майно в рівних частках, в тому числі і на будинок з господарськими спорудами, які відносилися до цього двору.

В погосподарській книзі за 1983-1986 роки (голова двору ОСОБА_14.) суспільна група господарства вказана лише на 01 січня 1983 року та на 01 червня 1983 року, а в графі місце роботи голови двору зазначено : колгосп ім. Кірова, колгоспник. Однак його батько на 01 січня 1981 року працював на заводі Івано-Франківський «Автоливмаш» (з 1979 року), а з квітня 1981 по ІНФОРМАЦІЯ_12 (день смерті) працював у ВАТ «Агробуд», м. Тисмениця, Тисменицького району, що підтверджено архівною довідкою від 18 лютого 2013 року.

Суд повинен був дати правову оцінку переходу із суспільної групи «колгоспний двір» у «робітничий двір», оскільки у погосподарській книзі за 1986-1990 роки місце роботи голови двору ОСОБА_14 вказано Тисменицький міжколгоспбуд, робітник, а 19 листопада ІНФОРМАЦІЯ_12 року в графі №28 погосподарської книги зазначено актовий запис №54 про смерть голови двору та вказано головою двору матір ОСОБА_13, місце роботи : техпрацівник Слобідської ВШ. В погосподарській книзі за 1991 -1995 роки зазначена суспільна група господарства на 01 січня 1991 року «колгоспна», однак місце роботи члена двору - матері ОСОБА_13 теж значиться техпрацівник школи. Суд не взяв до уваги, що в усних поясненнях і у відзиві на позов правильним є віднесення господарства до суспільної групи «робітничий двір», оскільки ні батько ОСОБА_14, ні його матір ОСОБА_13 не були членами колгоспу.

Застосування норм ст.ст. 120,123 ЦК УРСР без з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим. Сторона позивача не надала доказів прийняття покійного батька відповідача ОСОБА_14 в члени колгоспу, а згідно довідки архівного відділу Тисменицької РДА від 30 жовтня 2018 року даних про прийом в члени колгоспу та звільнення з членів колгоспу ім. Кірова ОСОБА_14 з 1954 по 1981 рік в протоколах засідання правління та зборів уповноважених немає.

На день смерті 19 листопада ІНФОРМАЦІЯ_12 року батька, відповідача ОСОБА_14, правовідносини регулювалися ЦК в редакції 1963 року. Спадкоємцями, які прийняли спадщину, зокрема, будинковолодіння по АДРЕСА_1 були ОСОБА_1 та його матір ОСОБА_13, яким належало ? та ? частини будинку відповідно. Спадщину прийняли відповідно до норм ст. 549, 553 ЦК УРСР.

Вважає, що свідоцтво на право власності на будинковолодіння підставно видане виконкомом Слобідської сільської ради 06 листопада 2000 року на ім'я його матері ОСОБА_13

22 грудня 2000 року мати ОСОБА_13 подарувала сину ОСОБА_1 житловий будинок, літню кухню, вбиральню, сараї, криницю, огорожу, що знаходиться в АДРЕСА_1 і даний договір укладений з дотриманням вимог цивільного законодавства.

Суд, визначаючи у рішенні по 1/6 частки у праві власності на будинковолодіння, двічі зазначив прізвище ОСОБА_1

Вважає, що позовна вимога про встановлення часток у праві власності на будинковолодіння судом не розглянута.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, вислухавши апелянта та його представника, яка вимоги скарги підтримали, представника позивача, який вимоги скарги заперечив, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачу як члену колгоспного двору з народження, тобто 27 листопада 1986 року, на час дії ст. ст. 120-123 ЦК УРСР належала 1/6 частина майна двору, тому визнання права власності на усе домоволодіння за одним із членів двору є порушенням її законних майнових прав, тому порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За статтею 367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_7. проживає у будинку по АДРЕСА_1 разом з чоловіком ОСОБА_10, дочкою ОСОБА_11, сином ОСОБА_12, матір'ю ОСОБА_6, батьком-відповідачем у даній справі ОСОБА_1

Спірний житловий будинок на праві власності належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування житлового будинку від 22 грудня 2000 року, укладеного з його матір'ю ОСОБА_13, земельна ділянка за цією адресою належить йому на підставі свідоцтва про право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2014 року, №СТА 405739.

Згідно п. 3 договору дарування, житловий будинок належав ОСОБА_13 на підставі дублікату Свідоцтва про право власності на будинковолодіння, виданого виконкомом Слобідської сільської ради 06 листопада 2000 року на підставі рішення Тисменицького райвиконкому №178 від 21 вересня 1990 року та зареєстрованого в Івано-Франківському ОБТІ 06 листопада 2000 року в реєстрову книгу №1 за реєстровим номером 46.

Судом першої інстанції досліджено, що апелянт ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на житловий будинок не оформив.

Відповідно до статті 120 Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

15 квітня 1991 року введено в дію Закон України «Про власність», яким передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

Частка непрацездатного і неповнолітнього члена колгоспного двору, як зазначено у статті 123 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року в редакції станом на 1991 рік, визначається, виходячи з рівного права всіх членів двору на їх спільне майно, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Застосування норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим.

Відповідно до п. 20 Порядку ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), а згодом - Вказівками № 69 в рядку «Суспільна група господарства» записується станом на 1 січня відповідного року одна із таких суспільних груп: господарство працівника колективного сільськогосподарського підприємства, господарство робітника, господарство службовця, господарство особи, що займається індивідуальною трудовою діяльністю, селянське (фермерське) господарство, господарство інших категорій населення (служитель релігійного культу та ін.).

Згідно виписок з погосподарських книг батько відповідача, ОСОБА_14, працював у колгоспі ім. Кірова і на червень 1986 року працював у Тисменицькому міжколгоспбуді робітником та був членом колгоспу.

Архівними даними підтверджено, що ОСОБА_14 з травня 1981 року по ІНФОРМАЦІЯ_12 працював у ВАТ «Агробуд», районній міжколгоспній будівельній організації, ПМК-269 Прикарпатагробуд, об'єднання «Прикарпатагробуд» Тисменицьке кооперативно-державне будівельно-монтажне об'єднання «Райагробуд» м. Тисмениця Тисменицького району Івано-Франківської області та отримував заробітну плату (а.с.30).

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Суспільна група господарства визначається залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Залежно від роду занять глави сім'ї господарство відноситься до суспільної групи колгоспників, робочих, службовців, кустарів чи селян одноосібників. Виняток із загального правила складають господарства, в яких проживають працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять глави сім'ї, відносяться до господарства колгоспників. Члени колгоспу, як: працюють у міжгосподарських організаціях, відносяться до суспільної групи колгоспників.

Члени колективних сільськогосподарських підприємств (колгоспів), які працюють в міжгосподарських організаціях, відносяться до суспільної групи працівників колективних сільськогосподарських підприємств (колгоспників).

Крім цього, належність даного двору до суспільної групи «колгоспники» підтверджується також рішенням Тисменицької районної ради народних депутатів від 21 вересня 1990 року № 179 «Про оформлення права власності на житлові будинки, що належать членам колгоспних дворів та окремим громадянам в селах: Пшеничники, Погоня, Хом'яківка, Рошнів, Милування, Клубівці, Чорнолізці, Слобідка, Стриганці та Довге», з додатком № 2, в якому вказано вид двору - «колгоспний», а головою двору зазначено дружину ОСОБА_14, яка після смерті чоловіка стала головою двору та працювала у Слобідській ВШ техпрацівником (а.с.8, 18).

Суд першої інстанції дослідив дані погосподарських книг та встановив, що суспільна група господарства по АДРЕСА_1 на 01 січня 1977 року - колгоспники; на 01 червня 1977 року - колгоспники; на 01 січня 1978 року - колгоспники; на 01 червня 1978 року - колгоспники; на 01 січня 1979 року - колгоспники; на 01 червня 1979 року - колгоспники. Місце роботи - колгосп ім.. Кірова, колгоспник. Голова сім'ї ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- суспільна група господарства на 01 січня 1980 року - колгоспники; на 01 червня 1980 року - колгоспники; на 01 січня 1981 року - колгоспники; у графі №17 міститься запис «м. Івано-Франківськ, Автолісмаш, колгоспник 1979 року »; у графі 20 міститься запис на 01 червня 1981 року « міжколгоспбуд, робітник». Голова сім'ї - ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- суспільна група господарства на 01 січня 1983 року - колгоспники; на 01 червня 1983 року - колгоспники; на 01 січня 1981 року - колгоспники; у графі №14 міститься запис місця роботи «колгосп ім. Кірова, колгоспник»; у графі 19 міститься запис «без змін», тобто посада або виконувана робота - колгоспник. Голова сім'ї - ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- суспільна група господарства на 01 січня 1986 року - колгоспники; на 01 червня 1986 року - колгоспники; в одній із граф міститься запис місця роботи «Тисмениця міжколгоспбуд, посада або виконувана робота - робітник; на 01 червня 1986 року - без змін; на 01 червня 1990 року без змін. Голова сім'ї - ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_14 помер 19 листопада1988 року;

- суспільна група господарства на 01 січня 1991 року - колгоспники, голова двору - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце роботи - Слобідська ВШ, техпрацівник.

На 01 січня 1991 року за даними погосподарських книг у будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2 - голова двору, ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4, який з 1979 року працював прорабом у Тисменицькому міжколгоспбуді, з 1991 року місце роботи зазначено «Райагробуд», ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_10.

Колегія суддів вважає, що в матеріалах справи є достатньо доказів на підтвердження того, що господарство по АДРЕСА_1 належало до колгоспного двору, оскільки до ІНФОРМАЦІЯ_12 року ОСОБА_14, як голова двору, був членом колгоспу, а після його смерті у дворі залишилися проживати позивач, інші члени сім'ї та відповідач по справі, ОСОБА_1, який також працював у міжгосподарській організації.

Таким чином всі, хто на час прийняття ЗУ «Про власність» були членами колгоспного двору, мають право власності на частку у майні, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що після прийняття ЗУ «Про власність» ОСОБА_7. не втратила право власності на частку у майні, що належало колгоспному двору, оскільки на час смерті ОСОБА_14 у ІНФОРМАЦІЯ_12 році була малолітньою, мала право на частку у майні двору, а з досягненням повнолітня брала участь працею та коштами у веденні спільного господарства і проживає у цьому господарстві постійно по даний час.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинковолодіння, видане виконкомом Слобідської сільської ради 06 листопада 2000 року на підставі рішення Тисменицького райвиконкому №178 від 21 вересня 1990 року, зареєстрованого в Івано-Франківському ОБТІ 06 листопада 2000 року в реєстрову книгу №1 за реєстровим номером №47, так як при його видачі порушено право позивача ОСОБА_7., яка набула частину майна у встановленому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування та розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійним.

Згідно з ч.2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з п. «г» ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Оскільки житловий будинок, частка якого правильно визначена судом першої інстанції ОСОБА_7. в розмірі 1/6, знаходиться на земельній ділянці, право власності на яку згідно свідоцтва про право власності на земельну ділянку від 29 грудня 2014 року серії НОМЕР_1 належить відповідачу ОСОБА_1, колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання його недійсним. Правовий режим земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Колегія суддів вважає також необґрунтованими доводи апелянта, що суд першої інстанції при вирішенні спору порушив права щодо участі у справі виконкому Слобідської сільської ради, що видала оспорюване свідоцтво, та визнаючи недійсним свідоцтво на земельну ділянку відділ Держземагенства у Тисменицькому районі, не притягнувши їх до участі у справі як співвідповідачів.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Тому, при розгляді даного спору суд першої інстанції правильно встановив, що права, свободи чи інтереси Слобідської сільської ради чи відділу Держземагенства у Тисменицькому районі порушені не були.

Інші докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складено 21 грудня 2018 року.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: Л.В. Василишин

І.О. Максюта