ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/7883/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старосуда М.І.

суддів: Яковенка М.М. , Лях О.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018, суддя Єгупенко В.В., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 09.10.18 по справі № 2040/7883/18

за позовом ОСОБА_1

до Харківського обласного військового комісаріату

про визнання протиправним та скасування протоколу,зобовёязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського обласного військового комісаріату та Міністерства оборони України, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати п. 5 протоколу №73 від 13.07.2018 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначеним і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку, затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013, Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014. Зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в Порядку, затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013, Наказом Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає доводи щодо наявності у нього права на нарахування одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому Порядком № 975 та Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки з 01.06.2014 року йому встановлено другу групу інвалідності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, з 23.10.1985 по 25.11.1987 позивач проходив дійсну військову службу в Збройних Силах, в тому числі приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан з 02.02.1986 по 25.11.1987.

Згідно витягу з протоколу № 553 від 29.03.2011 засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця - поранення, контузія, травма хребта та їх наслідки - так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебування у країнах, де велись бойові дії.

З вказаних підстав позивачу з 17.05.2011 вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК серія 10 ААА № 608488 від 20.05.2011.

З 01.06.2014 з тих же підстав позивачу встановлено другу групу інвалідності.

Рішенням Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.07.2018 позивачу відмовлено призначенні одноразової грошової допомог, оскільки на день встановлення позивачу інвалідності - 17.05.2011 діяла ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги", затверджений постановою КМУ від 28.05.2008 № 499, відповідно до пункту 2 якого виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової служби провадиться, якщо інвалідність встановлена під час проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби.

Не погодившись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (стаття 41).

Відповідно до статті 1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 вказаного Закону (чинного на час виникнення спірних відносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, за п. 4 - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Особам, яким з 01 січня 2007 року встановлено інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу проходження військової служби і часу звільнення, мають право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, незалежно від часу настання інвалідності, яке мало місце в період її проходження.

Колегія суддів зазначає, що на день звернення позивача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги діяв Закон України № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" із змінами, внесеними Законом України № 5040-VІ "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців".

Частиною другою Прикінцевих положень Закону № 5040-VI встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Отже, Прикінцевими положеннями Закону № 5040-VI визначена його дія щодо кола осіб, на яких його положення, які набрали чинність з 1 січня 2014 року, не поширюються (зокрема, такими є особи, стосовно яких уже прийнято рішення про виплату одноразової грошової допомоги).

Постанова КМ України № 975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", прийнята на реалізацію положень Закону № 2011-ХІІ (в редакції Закону № 5040-VI) містить положення (абзац третій пункту 2 Постанови № 975), за якими одноразова допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, яке діяло на день виникнення права на отримання допомоги.

Однак, вказані норми Порядку № 975) звужують право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-ХІІ (в редакції від 1 січня 2014 року) осіб (позивача зокрема), які до 1 січня 2014 року не зверталися про отримання цієї допомоги і щодо яких, відповідно, не приймалося рішення щодо її призначення.

Колегія суддів зазначає, що Закон № 2011-ХІІ , як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили відносно урядової постанови, має перевагу у застосуванні, якщо між ними є неузгодженість.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності з положеннями законодавства, чинного станом на його дату звернення (передусім Закону № 2011-ХІІ і Порядку № 975), оскільки з 01.06.2014 року йому встановлено ІІ групу інвалідності та стосовно нього не приймалося рішення про виплату одноразової грошової допомоги.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п.п.1,2 3, 4 ч.1 ст.317 КАС України , підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Частинами 1 та 2 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене та вказані факти відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, апеляційний суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство оборони України подати до суду першої інстанції звіт про виконання судового рішення в 45 денний термін з дня набрання рішенням суду законної сили та зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат подати до суду першої інстанції звіт про виконання судового рішення в 30 денний термін з дня набрання рішенням суду законної сили.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2018 по справі № 2040/7883/18 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п. 5 протоколу №73 від 13.07.2018 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначеним і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013, Наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014.

Зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядком, затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року.

Зобов'язати Міністерство оборони України подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення в 45 денний термін з дня набрання рішенням суду законної сили.

Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення в 30 денний термін з дня набрання рішенням суду законної сили.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

.

Головуючий суддя (підпис)М.І. Старосуд

Судді(підпис) (підпис) М.М. Яковенко О.П. Лях