2-1035 2008 p.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2008 року. Бердянський міськрайонний суд Запорізької області в складі головуючого судді Буднікової Н.П., при секретарі Коваленко Т.В.,
-за участю прокурора Ємельяненко С. А.,
-позивача ОСОБА_1,
-представника відповідача виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради
Запорізької області ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 Україна в особі Державного казначейства України, Кабінету Міністрів України, Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області, управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів влади, за додатковим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 Україна в особі Державного казначейства України в Запорізькій області, виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради Запорізької області, управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про стягнення грошової компенсації за час незаконного позбавлення волі та моральної шкоди, завданої незаконними діями влади, за додатковим позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради Запорізької області про стягнення грошової компенсації за час незаконного позбавлення волі та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів влади,
ВСТАНОВИВ:
В травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, управління Державного казначейства у ОСОБА_5, управління Міністерства внутрішніх справ України Дніпропетровської області, який доповнив в червні 2007 року, про стягнення на підставі ст. ст. 1, 3 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" з управління МВС Дніпропетровської області на його користь 55000 грн., зобов'язати Кабінет Міністрів України визначити порядок відшкодування моральної шкоди, що була завдана йому незаконними діями державних органів влади, зобов'язати управління Державного казначейства у м. Запоріжжя визначити прийнятні умови відшкодування моральної шкоди через відповідні державні фінансові установи. Вказував, що вироком Військового Трибуналу військ НКВС Дніпропетровської області від 13.06.1945 року його було засуджено до десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна та на п'ять років був позбавлений права обирати та бути обраним. 11.01.1955 року по відношенню до нього кримінальна справа була закрита. Відповідно ухвали Військового Трибуналу Київського військового округу був реабілітований, однак звільнений був лише 01.02.1955 року. У зв'язку з цим просить компенсувати йому матеріальну та моральну шкоду, яку він оцінює в 55000 грн. Також впродовж його незаконного ув'язнення над ним проводилися різні медичні експерименти. До його організму були введені різні хімічні препарати шляхом операції введені невідомі йому живі клітини, які суттєво" погіршили його стан здоров"я. У нього немає доказів їх проведення, але на тілі є сліди від вказаних експериментів. Відповідачем у справі вважає УМВС Дніпропетровської області, тому що 15.03.1946 року карні органи перейменовуються з НКВС СРСР та НКДБ СРСР у МДБ СРСР, а 07.03.1953 року було рішення про об"єднання МВС та МДБ у єдине МВС СРСР/а.с. 1-2, 7т.1/.
Ухвалою суду від 22.11.2007 року до участі у справі в якості відповідача залучено ОСОБА_4 України в особі Державного казначейства України, замінено відповідача управління державного казначейства України у м. Запоріжжя на відповідача ОСОБА_6 управління Державного казначейства України у Запорізькій області /а.с. 108 т.1/.
В лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з додатковим позовом до ОСОБА_4 Україна в особі Головного управління юстиції у Запорізькій області, Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області, виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради, управління МВС України у Дніпропетровській області про стягнення грошової компенсації за час незаконного позбавлення волі та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів влади. На підставі ст. ст. 4, 5, 6 Закону України „Про реабілітацію жертв політичних репресій", п.1 ч.1 Положення „Про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам" просив на його користь стягнути з виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради компенсацію у розмірі 75 мінімальних заробітних плат, що складає 39375 грн., а на підставі ч.1 ст. 1 Закону України „Про відшкодування шкоди, завданої громадянам незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року „Про практику у справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди просив стягнути з УМВС України у Дніпропетровської області моральну шкоду 15625 грн. /а.с. 170 т.1/.
В жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернувся з додатковим позовом до виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради про стягнення грошової компенсації на його користь в сумі 62575 грн. в якості компенсації за час позбавлення волі та в рахунок відшкодування моральної шкоди. На його думку, відповідно ст. ст. 1, 4, 5, 6 Закону України від 17.04.1991 року „Про реабілітацію жертв політичних репресій", ч.ч.1, 9, 15 Положення „Про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їх спадкоємцям" є підстави стягнути 75 мінімальних заплат на час розгляду справи, що складає 46950 грн. (626x75), а відповідно ст. ст. 23, 280, 1176 ч.ч.1, 6 ЦК України є підстави стягнути моральну шкоду /а.с. 24-26 т.2/.
В судових засіданнях позивач ОСОБА_1 та його представники позовні вимоги підтримували в повному обсязі. В сьогоднішньому судовому засіданні ОСОБА_1 просив стягнути з виконкому ОСОБА_2 міської ради компенсацію і моральну шкоду на загальну суму 62575 грн. Інші позовні вимоги ОСОБА_1 не підтримував, але у встановленому законом порядку від позовних вимог в частині не відмовився. Суду пояснив, що моральна шкода, яка йому завдана, полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою до нього, приниженні честі та гідності. Він був засудженим за статтею, яка передбачала смертну кару, з забороною оскарження, з відбуттям покарання в колонії особливо строгого режиму. Будучи звільненим, ще 20 днів відбував покарання. Після звільнення не міг влаштуватись на роботу. Поставлено хрест на кар'єрі. Вважає, що згідно п.1 ч.1 ст. 268 ЦК позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом. Суду пояснив, що посвідчення реабілітованого йому видано у Бердянському міськвиконкомі десь в 1990-1992 p.p., але за грошову компенсацію йому нічого не пояснили. Вперше він дізнався, що має право на відшкодування шкоди приблизно в 2005-2006 році у адвоката ОСОБА_7, до якого він звернувся за консультацією.
Представник відповідача виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради ОСОБА_3 /за довіреністю/ позов не визнала у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, який просить застосувати. Суду пояснила, що позивач сам порушив порядок одержання компенсації, на яку мав право. Адже він по теперішній час не звернувся з заявою в комісію виконкому по реабілітації, яка займається цими питаннями.
Представник відповідача ОСОБА_4 Україна в особі Державного казначейства України в судове засідання не з"явився, про слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень /а.с. 140, 156, 182, 207, 114-116, 244 т.1, а.с. 6, 18, 39т.2/.
Представник Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області в судове засідання не з"явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, подав заяву про розгляд справи за його відсутності а.с. 141, 142 , 151-152, 154, 157, 206, 241 т.1, а.с. 4, 40 т.2/. Від представника відповідача ОСОБА_8 /за довіреністю/ 22.11.2007 року надійшло заперечення проти позову, в якому вказано, що ОСОБА_6 управління позов не визнає у повному обсязі, тому що право на відшкодування шкоди на підставі Закону України від 01.12.1994 року №266/94-ВР мають громадяни, щодо яких незаконні дії, передбачені ч.1.с. 1 Закону були здійснені після набуття Законом чинності, тобто після 16.01.1995 року. Звертає увагу на те, що покладення обов'язку відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів здійснюється Державним казначейством України /а.с. 114-116 т.1/.
Представник ОСОБА_4 Україна в особі Державного казначейства України та Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області ОСОБА_9 /за довіреностями/ 06.06.2008 року подав до суду заперечення проти позову, посилаючись на те, що при пред'явленні позову ОСОБА_1 повинен був керуватися вимогами Закону України „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 року №962, відповідно якого виплачується компенсація за рахунок коштів місцевого бюджету відповідним фінансовим органом за місцем проживання реабілітованого. Право на відшкодування шкоди за Законом України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" мають громадяни, щодо яких незаконні дії, передбачені ч.1. ст. 1 Закону, були здійснені після набуття зазначено Закону чинності, тобто після 16.01.1995 року. Крім того, відповідно ст. 48 Бюджетного кодексу України в разі задоволення позову здійснення виплат проводиться Державним казначейством України /а.с. 227-231 т.1/.
Представник Кабінету Міністрів України - Головного управління юстиції у Запорізькій області в судове засідання не з"явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Спочатку в клопотаннях, які надійшли до суду 31.03.2008 року, просив залишити додаткову позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, тому що вона не відповідає вимогам ст. ст. 119 ЦПК України, ст. ст. 170, 173 ЦК України, ст. 19 Конституції України. Потім до суду надійшло заперечення представника ОСОБА_10 /за довіреністю/ від 17.05.2008 року, в якому позов не визнається, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, що відповідно ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Право на відшкодування шкоди згідно Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" мають тільки громадяни, щодо яких незаконні дії були здійснені після набуття Законом чинності, з 16.01.1995 року. Вважає, що позивач не надав доказів завдання йому моральної шкоди. Позивач згідно ст. 5 Закону України „Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" не має права на одержання компенсації, оскільки пройшло більше трьох років з моменту набрання цим Законом чинності або одержання ним довідки /а.с. 178-181, 188-189, 205, 232-236, 240 т.1, а.с. 5, 8, 41-42 т.2/.
Представник управління МВС України у Дніпропетровській області в судове засідання не з"явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, подав заяви* про розгляд справи за його відсутності. Позов не визнав. В запереченні, що надійшло до суду 20.11.2007 року вказував, що ОСОБА_4 Україна не' є правонаступником СРСР, а управління МВС України у Дніпропетровській області не є правонаступником Військового трибуналу військ НКВС СРСР. Право на відшкодування шкоди на підставі Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" мають лише ті громадяни, щодо яких незаконні дії були здійснені після набуття Законом чинності, з 16.01.1995 року. Позивачем до суду не надано ніяких доказів спричинення моральної шкоди та їх обґрунтування /а.с. 111-113, 148, 160, 208, 209, 243 т.1, а.с. 7, 38 т.2/.
Представник ОСОБА_2 міжрайонної прокуратури Запорізької області в інтересах держави ОСОБА_11 позов не визнала, оскільки позов ОСОБА_1 не обґрунтований. Фактично ОСОБА_1 мав право на одержання грошової компенсації відповідно до Закону України „Про реабілітацію жертв політичних репресій", але своєчасно ним не скористався. Крім того, ним не надано ніяких об'єктивних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди.
Вислухавши осіб, які беруть участь у справи, вивчивши матеріали
справи, . суд приходить до наступного.
Як видно з пояснень позивача ОСОБА_1, вироком Військового Трибуналу військ НКВС /Народний Комісаріат Внутрішніх Справ/ Дніпропетровської області від 13.06.1945 року ОСОБА_12 був засуджений за ст. 54-Іа, 54-П КК УРСР до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна та на 5 років був позбавлений права обирати та бути обраним за те, що, проживаючи на станції Сухачовка Дніпропетровської області, в період її окупації німецькими військами вступив в організацію українсько-німецьких націоналістів, зберігав у себе вдома націоналістичну літературу. 11.01.1955 року кримінальна справа по відношенню до ОСОБА_12 була переглянута, вирок скасовано і справа провадженням закрита відповідно до ухвали №2822 Військового Трибуналу Київського військового округу, однак був звільнений лише 01.02.1955 року, що підтверджує довідка управління Пісчаного табору від 01.02.1955 року. 17.08.1957 року Військовим Трибуналом Київського військового округу була видана довідка, в якій зазначалась інформація про його реабілітацію. Рішенням Бердянського міського суду від 28.01.1992 року встановлено, що вищезазначені довідка управління Пісчаного табору від 01.02.1955 року та довідка видана Військовим Трибуналом Київського військового округу від 14.08.1957 року на прізвище ОСОБА_12 належить йому, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_2 Краснодарського краю.
Вказані обставини підтверджуються копією вироку Військового Трибуналу військ НКВС Дніпропетровської області від 13.06.1946 року, довідкою Військового Трибуналу Київського військового округу від 17.08.1957 року №2409-Ж, довідкою 8-АЕ №0021569 управління Пісчаного табору від 01.02.1945 року, копією рішення Бердянського міського народного суду Запорізької області від 28.01.1992 року /а.с. 21-24т.1/.
Судом встановлено, що 26.02.1992 року позивач ОСОБА_1 одержав у Бердянському міськвиконкомі Запорізької області посвідчення про те, що він має право на пільги і компенсації, встановлені Законом Української РСР „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" /а.с. 161т.1/.
Згідно статті 1 Закону України „Про реабілітацію жертв політичних
репресій" від 17.04.1991 року з наступними змінами вважати
реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необгрунтовано
засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому
числі „двійками", „трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому
позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь,
кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР, „Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Статті 5, 6 цього Закону встановили для осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади і згодом реабілітовані відповідно до ст. 1 Закону, грошову компенсацію у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більше як 75 мінімальних заробітних плат. Одноразово грошова компенсація реабілітованій особі виплачується до 15 мінімальних заробітних плат, а решта належних грошей -протягом наступних п'яти років. У разі можливості, на вимогу реабілітованого, вся нарахована грошова компенсація може бути виплачена одноразово. Чинність статті 5 поширюється на жертви політичних репресій, що були реабілітовані до прийняття цього Закону.
Відповідно пункту 15 Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям указана компенсація виплачується за рахунок коштів місцевого бюджету відповідним фінансовим органом за місцем проживання реабілітованого, а якщо реабілітований громадянин проживає за межами України - фінансовим органом за місцем провадження попереднього слідства /в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1993 року №112 з наступними змінами/.
Разом з тим, частиною 4 статті 5 вищезазначеного Закону встановлено, що заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з моменту набрання чинності цим Законом або з дня одержання особою довідки про реабілітацію згідно з цим Законом.
Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення грошової компенсації через 15 років після одержання посвідчення про реабілітацію, суд вважає встановленим, що ОСОБА_1 мав право на одержання грошової компенсації за час позбавлення волі, але своєчасно своїм правом не скористався. В зв'язку з чим в позові в цій частині йому необхідно відмовити.
Крім того, ОСОБА_1 в позовних заявах просив відшкодувати моральну шкоду в розмірі 55000 грн. на підставі Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", на задоволенні яких не наполягав, але від них не відмовився.
Відповідно до ст. ст. 1-3 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою
незаконного в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи /посади/ та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановления виправдувального вироку суду, встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи /посади/ та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину, відмови в порушенні кримінальної справи. У наведених в статті 1 Закону громадянинові відшкодовуються матеріальна та моральна шкода.
Згідно пункту 5 Положення про застосування Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди мають громадяни, щодо яких незаконні дії були здійснені після набуття Законом чинності, тобто після 16.01.1995 року.
Таким чином, суд вважає в цій частині позов ОСОБА_1 є необгрунтованим та не підлягає задоволенню.
В додаткових позовних заявах ОСОБА_1, як на підставу своїх вимог про стягнення моральної шкоди, посилається на ст. ст. 280, 1176 ЦК України в редакції 2003 року.
Згідно п.2 ч.2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Згідно ч.ч.1, 2, 6, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього /досудового/ слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданій фізичній особі незаконними діями органу дізнання, попереднього
/досудового/ слідства, прокуратури або суду виникає в разі постановления судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього /досудового/ слідства. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього /досудового/ слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього /досудового/ слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Але при цьому ОСОБА_1 не врахував, що відповідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2004 року.
За таких обставин ОСОБА_1 необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 208, 212-218, 223 ЦПК України, Законом України „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", Положенням про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам, Законом України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", Положенням про застосування Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", ст. ст. 23, 280, 1167, 1176, ЦК України, п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд
ВИРІШИВ:
Відмовити ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_4 Україна в особі Державного казначейства України, Кабінету Міністрів України, Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області, управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів влади, за додатковим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 Україна в особі Державного казначейства України в Запорізькій області, виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради Запорізької області, управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області про стягнення грошової компенсації за час незаконного позбавлення волі та моральної шкоди, завданої незаконними діями влади, за додатковим позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради Запорізької області про стягнення грошової компенсації за час незаконного позбавлення волі та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів влади.
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.