ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 623/724/18                                                       Головуючий суддя І інстанції Бессонова Т.Д.

Провадження №  22-ц/818/868/18                                                       Суддя доповідач  Яцина В. Б.

Категорія:договірна        

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2018 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

судді-доповідача ОСОБА_1

суддів колегії - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27 серпня 2018 року, у складі головуючого судді Бєссонової Т.Д. по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,

встановив:

          20 березня 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6про стягнення боргу кредитором спадкодавця в сумі 5245,97 гривен.

Позовна заява мотивована тим, що 30.01.2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № б/н згідно до якого відповідачеві було надано кредит у розмірі 2000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору.

Вказав, що позивачеві стало відомо, що позичальник 27.04.2015 року помер. Спадкоємцями, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Згідно відповіді Ізюмської державної нотаріальної контори від 04.04.2017 року спадкоємці ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії ПАТ КБ «ПриватБанк». Так, як ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6не подали заяв до нотаріальної контори про відмову від прийняття спадщини за законом у передбачені законодавством строки, то вони вважаються такими, що прийняли спадщину, до складу якої входить кредитні зобов'язання померлого позичальника.

На підставі викладеного, банк просив стягнути з відповідачів, станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком становить 5245,97 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 1996,67 грн., заборгованості за відсотками 3249,30 грн., та судові витрати по справі.

         Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, будучи належним чином повідомлені про день та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Справа призначалась до розгляду неодноразово, відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_6направлялися повістки, які відповідачі не бажали отримувати. Відповідач ОСОБА_5повідомлена про дату, час і місце судового засідання шляхом розміщення оголошення про виклик відповідача на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (Веб-адреса сторінки: https://izm.hr.court.gov.ua/sud2016/gromadyanam/519509/), про причини неявки суд не повідомила.

             Заочним рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27 серпня 2018 року у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок позивача.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення боргу кредитором спадкодавця. Стягнути з відповідачів пропорційно судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення районного суду прийняте без повного, всебічного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням процесуального і матеріального права.Висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався на обґрунтування своїх вимог, є передчасними.

Вказав, що спадкоємці, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідачів, де є в якості адреси реєстрації зазначена : 64301, Харківська область, м. Ізюм, вул. Чапаєва, буд. 7 (а.с. 33-37). Факт постійного проживання разом із спадкодавцем може підтверджуватися відміткою у паспорті про місце реєстрації особи, що в силу ст. 1268 ЦК України дає підстави для висновку про належність спадщини спадкоємцеві з часу її відкриття, тому відповідачі вважаються фактичними спадкодавцями в силу статті 1268 ЦК України.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не з’ясував правовий статус будинку за адресою : 64301, Харківська область, м. Ізюм, вул. Чапаєва, буд. 7, хто є його власником. Суд не звернув увагу, що в анкеті-заяві в полі «Тип володіння нерухомістю за адресою проживання» Позичальник зазначив «У спільній власності».

Констатувавши факт недоведеності позивачем одержання відповідачем в порядку спадкування після смерті боржника спадкового майна, суд обмежився лише відсутністю даних у спадковій справі про наявність спадкового майна та спадкоємців, які прийняли. Проте, відсутність таких даних у спадковій справі не свідчать про те, що спадкове майно у боржника відсутнє, а відповідач спадщини не прийняв.

Відповідачі зобов’язані спростувати вимоги Банку та довести інший розмір отриманої спадкової маси чи взагалі неотриманої, чого вони не зробили. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилився, щодо відсутності спадкової маси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року по справі №191/4771/16-ц.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, без повідомленням учасників справи.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що скарга не підлягає задоволенню.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову за недоведеністю суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, з яких би вбачалось: наявність спадкового майна, його вартості; наявність чи відсутність чинного заповіту; чи є відповідачі – ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 спадкоємцями майна померлого ОСОБА_7 та у якому розмірі, чи відповідає розмір їх частки у спадщині розміру боргу, за стягнення якого позивач звернувся із позовом.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно із положеннями статей 1216, 1218 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язаннями у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Виходячи з наведеного, при вирішенні спору про стягнення із спадкоємців коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням факту прийняття спадщини, вартості отриманого останніми майна та кола спадкоємців.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 30.01.2013 року КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір.

              За умовами зазначеного договору позивач надав ОСОБА_7 кредит в сумі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Позичальник зобов'язувався забезпечити повернення кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом.

              Відповідно до ст. 526 ЦК України  зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

              Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

              Як встановлено, позивачем зобов'язання перед ОСОБА_7 по кредитному договору виконано.

               27 квітня 2015 року ОСОБА_7 помер згідно свідоцтва про смерть серії І - ВЛ №501551.

               На час його смерті заборгованість ОСОБА_7 за кредитним договором обрахована банком у розмірі 5245,97 грн., з яких заборгованість за кредитом 1996,67 грн., заборгованість за відсотками 3249,30 грн.

              Кредитні правовідносини, які виникли між КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 допускають правонаступництво.

У зв'язку з цим позивач в порядку ст.1281 ЦК України в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини звернувся до нотаріальної контори з претензією кредитора до спадкоємців ОСОБА_7 від 28.02.2017 року за вих.№SAMDN52000075115380, у якій повідомив про заборгованість спадкодавця у розмірі 5245,97 грн.

               Інші заяви про прийняття спадщини або відмову від прийняття спадщини до спадкової справи не подавалися, свідоцтва про право на спадщину не видавалися, що підтверджується інформацією Ізюмської державної нотаріальної контори від 24 березня 2017 року № 595/02-14.

               Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

              Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що передбачено ст. 1217 ЦК України.

              Відповідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

               Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу), ст. 1222 ЦК України.

               Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

       Пред’являючи позов до суду, позивачем не надано інформації та відповідних доказів, щодо наявності або відсутності чинного заповіту після смерті ОСОБА_7, який помер 27.04.2015 року.

              Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

              В матеріалах, наданих позивачем до суду, відсутні належні та беззаперечні докази того, що відповідачі ОСОБА_4та ОСОБА_6є дітьми спадкодавця ОСОБА_7, та відповідач ОСОБА_5 є дружиною спадкодавця, а саме, відсутні актові записи про народження, про шлюб.

              Таким чином суд позбавлений можливості встановити коло спадкоємців за законом чи заповітом.

              Як вбачається з даних довідки з Адресно-довідкового бюро станом на 30.03.2018 року відповідач - ОСОБА_5,25.01.1962року народження зареєстрованою/знятою з реєстрації в Харківській області не значиться (а.с. 61) Згідно довідки Відділу державної реєстрації Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області № 382 від 05.04.2018 року інформація місця проживання по м. Ізюм, щодо ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1 в відділі державної реєстрації відсутня (а.с. 63)

            Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

       Відомостей про те, що ОСОБА_5 в установленому законом порядку прийняла спадщину позивачем не надано.

       Згідно ч.1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

               У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

              Доказів, з яких би вбачалась інформація про наявність будь-якого спадкового майна, яке після смерті ОСОБА_7 увійшло до спадкової маси, його вартості, чи перевищує вона розмір боргу, про стягнення якого заявляє кредитор, сторонами суду надано не було.

       Всупереч процесуального обов’язку, передбаченого ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач не надав до суду належних і допустимих письмових доказів на підтвердження того, що відповідачі є спадкоємцями боржника ОСОБА_7, а також що відповідач ОСОБА_5 фактично прийняла спадщину.

               У справі відсутні актові записи про народження, про шлюб; згідно до даних довідки з Адресно-довідкового бюро станом на 30.03.2018р. у відповідача ОСОБА_5 відсутня реєстрація постійного місця проживання в Харківській області, що відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України за відсутності від неї заяви про прийняття спадщини, також виключає фактичне прийняття спадщини внаслідок не доведення факту проживання разом зі спадкодавцем на день відкриття спадщини. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, яким не є відмітка в анкеті на отримання кредиту, про наявність будь-якого спадкового майна після смерті боржника ОСОБА_7, його вартості, чи відповідає вона розміру боргу, про стягнення якого заявив кредитор.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи скарги про необхідність врахування правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року по справі №191/4771/16-ц, та у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 310/145/17 оскільки у вказаних постановах касаційний суд не застосував положення ст. 13 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства, який підлягає до застосуванню по цій справі, а також з огляду на те, що на відміну від вказаних справ, у даній справі позивач не надав доказів на підтвердження кола спадкоємців та складу спадкового майна. За відсутності таких доказів позивач не виконав передбачені у ст.ст. 12, 81 ЦПК України процесуальні обов’язки щодо доведення своїх вимог.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, яка передбачає диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом, який у даній справі не встановлено.

Оскільки для недоведених вимог позивача тягар спростування для відповідача ще не наступив, у даному випадку не можна вважати, що відповідачі не виконали своїх процесуальних обов’язків для доведення заперечень проти позову, передбачених ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Тому колегія суддів відхиляє наведені з цього приводу доводи скарги.

              Таким чином, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, тому суд апеляційної інстанції з передбачених ст. 375 ЦПК України підстав залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, п.1 ч. 1 ст. 374, ст.ст.375, 382-384, 388-391 суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 27 серпня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2018 року.

Головуючий                                                                                     В.Б.Яцина.

Судді                                                                               І.В.Бурлака.

                                                                                       ОСОБА_3.