ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2886/18 Справа № 202/685/18 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л.А. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2018 року                колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

                головуючого – судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Макарова М.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30 липня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування спільною частковою власністю, –

в с т а н о в и л а:

12 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування спільною частковою власністю.

Вказував, що рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2017 року автомобіль марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_1, визнано об’єктом спільної сумісної власності і визнано за ним право власності на 1/2 частину вказаного автомобіля.

Зазначав, що відповідач не дає йому можливості користуватися спірним автомобілем і використовує його виключно у власних інтересах. Спроби добровільно визначити порядок користування автомобілем відповідач ігнорує.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд встановити наступний порядок користування спірним автомобілем: щотижнево з 09:00 год. суботи до 12:00 год. вівторка – ОСОБА_1; щотижнево з 12:00 год. вівторка до 09:00 год. суботи – ОСОБА_2

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30 липня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30 липня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що спірний автомобіль визнано об’єктом спільної сумісної власності подружжя; обраний спосіб захисту не суперечить закону; по суті проти запропонованого позивачем порядку користування автомобілем відповідач не заперечувала; суд неправильно витлумачив приписи ст.358 ЦК України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2017 року, яке набрало чинності, встановлено факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період з 05 січня 2007 року по 02 січня 2016 року, автомобіль марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_1, визнано об’єктом спільної сумісної власності сторін і визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаного автомобіля (а.с.8-9).

Відповідно до вказаного рішення суду спірний автомобіль марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований на ім’я відповідача ОСОБА_2, остання користується спірним автомобілем.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту його права власності на спірний автомобіль, реалізувати котрий він може, звернувшись до суду з позовними вимогами відповідно до норм діючого законодавства про стягнення грошової компенсації за належну йому 1/2 частку.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Згідно ст.17 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

У відповідності до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою і співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно ст.8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

У відповідності до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зважаючи на зазначені норми права та на ту обставину, що відповідач не дає позивачу користуватися спірним автомобілем, колегія суддів вважає за можливе задовольнити позовні вимоги частково, встановивши порядок користування автомобілем марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, VIN №JTNBV56E60J033455, між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом його користування кожним по черзі терміном 30 днів.

Вимоги позовної заяви про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5.000 грн. задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої – шостої статті 137 ЦК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

       Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

       Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що на обґрунтування відшкодування витрат на правову допомогу позивачем надано лише квитанцію до прибуткового касового ордера від 09 лютого 2018 року (а.с.12), яка свідчить про отримання адвокатом ОСОБА_3 за професійну правничу допомогу грошової суми в розмірі 5.000 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем належним чином не доведено розмір витрат на правничу допомогу адвоката, оскільки відсутній договір про надання правничої допомоги, суду не надано доказів виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), неможливо визначити час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5.000 грн. задоволенню не підлягають.

Разом з тим, в порядку ч.13 ст.141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, пов'язані зі сплатою позивачем судового збору при зверненні з позовом 352 грн.40 коп. (704 грн.80 коп./2=352 грн.40 коп.) та при зверненні з апеляційною скаргою 528 грн.60 коп. (1057 грн. 21 грн./2=528 грн.60 коп.), що разом складає 881 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлене без дотримання зазначених вище вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.374,376,382-384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 30 липня 2018 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування спільною частковою власністю задовольнити частково.

Встановити порядок користування спільним автомобілем марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, VIN №JTNBV56E60J033455, між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом його користування кожним по черзі терміном 30 днів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 881 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 26 грудня 2018 року.

       Головуючий:                                                Демченко Е.Л.

       Судді:                                                        Куценко Т.Р.

                                                                       ОСОБА_4