КОПІЯ

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

                                                                               Справа № 683/1737/18

Провадження № 22-ц/4820/498/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2018 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

ОСОБА_1 (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3

секретар судового засідання Гриньова А.М.,

за участю: позивача ОСОБА_4 та представника ОСОБА_5 сільської ради ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №683/1737/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2018 року (суддя Андрощук Є. М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 сільської ради Старокостянтинівського району, ОСОБА_7 районної державної адміністрації про визнання права на земельну частку (пай).

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У липні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 сільської ради Старокостянтинівського району, ОСОБА_7 районної державної адміністрації про визнання права на земельну частку (пай).

В обґрунтування позову зазначав, що 01 лютого 1983 року його було прийнято на роботу та у члени місцевого господарства ім. Жданова, згодом КСП «Поділля» с. Пашківці Старокостянтинівського району, де він працював на тваринницькій фермі оператором холодильних установок до червня 1996 року. Вказував, що йому було видано трудову книжку колгоспника №440 та пайову книжку колгоспника. У 1995 році розпочалось паювання земель вказаного підприємства, та 28 грудня 1995 року підприємство отримало Державний акт на право колективної власності на землю. В червні 2018 року йому стало відомо, що він як член КСП «Поділля» має право на отримання земельної частки (паю), і на території сільської ради є в наявності землі невитребуваних паїв, що можуть надаватись членам КСП «Поділля», які помилково не були включені до списків на отримання земельної частки (паю).

За таких обставин, ОСОБА_4 просив визнати право на земельну частку (пай) в Колективному сільськогосподарському підприємстві «Поділля» с. Пашківці Старокостянтинівського району Хмельницької області розміром 2,12 умовних кадастрових гектара без визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 сільської ради Старокостянтинівського району, ОСОБА_7 районної державної адміністрації про визнання права на земельну частку (пай) в Колективному сільськогосподарському підприємстві «Поділля» в с. Пашківці Старокостянтинівського району Хмельницької області розміром 2,12 умовних кадастрових гектара без визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Вважає оскаржуване рішення суду необґрунтованим, оскільки неповно встановленні обставини, які мають значення для справи. На думку апелянта, висновки суду про недоведеність його членства в КСП на час паювання не відповідають обставинам справи, оскільки ним було доведено факт прийняття в члени сільськогосподарського підприємства. Зазначає, що він мав право на отримання земельної частки (пай), однак безпідставно не був включений до списку, що додавався до державного акта.

ОСОБА_5 сільська рада Старокостянтинівського району подала відзив, в якому просить рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2018 року скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_4

В судовому засіданні позивач та представник відповідача ОСОБА_5 сільської ради підтримали апеляційну скаргу.

Представник відповідача ОСОБА_7 РДА в судове засідання не з’явився, про день, місце і час слухання справи повідомлений належним чином. В поданій письмовій заяві райдержадміністрація просить слухати справи у відсутності представника, апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Встановлено, що позивач ОСОБА_4 з 1983 року був членом колгоспу ім. Жданова ОСОБА_5 сільської ради (в подальшому перейменований в КСП «Поділля») (а.с. 8, 37-38).

28 грудня 1995 року КСП «Поділля» було отримано Державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ №028 (а.с. 5).

ОСОБА_4 не був включений до списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, що додається до державного акта, сертифікат на земельну частку (пай) він також не отримував (а.с. 4).

Частиною 9 ст. 5 ЗК України (1990 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 22 ЗК України (1990 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами ст. ст. 22, 23 ЗК України (1990 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), та Указу, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

Відповідно до роз’яснень п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

З урахуванням зазначених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність у ОСОБА_4 права на земельну частку (пай).

Разом з тим, відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року), правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

При цьому для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об’єктивні (сам факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Згідно зі ст. 71 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 75 ЦК УРСР, позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 80 ЦПК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Вирішуючи питання перебігу позовної давності, суд враховує, що саме з часу видачі державного акта на право колективної власності на землю позивач міг дізнатися про порушення свого права. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач був обізнаний про початок паювання земель колективного сільськогосподарського підприємства «Поділля» с. Пашківці та про видачу КСП «Поділля» державного акта.

З огляду на те, що право на позов у позивача виникло ще у 1995 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, минув ще до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому суд апеляційної інстанції зобов’язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви відповідачами. При цьому позивач поважних причин пропуску строку позовної давності, встановленого законом, суду не надав.

Колегією суддів не може бути взято до уваги посилання позивача на те, що йому лише в червні 2018 року за повідомленням сільської ради стало відомо, що він як член КСП «Поділля» має право на отримання земельної частки (паю) і, що він помилково не був включений до списку осіб на отримання земельної частки (паю). Оскільки це не спростовує обставин щодо того, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права в межах строку, визначеного ст. 71 ЦК УРСР.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності на звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 09 жовтня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 сільської ради Старокостянтинівського району, ОСОБА_7 районної державної адміністрації про визнання права на земельну частку (пай) відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 грудня 2018 року.

Судді:                                /підпис/                        ОСОБА_1

                               /підпис/                        ОСОБА_2

       /підпис/                        ОСОБА_3

Згідно з оригінало м: суддя апеляційного суду                        І.В. П’єнта

____________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_8                        Провадження № 22-ц/4820/498/18

Доповідач – П’єнта І.В.                                                Категорія № 47