ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1935/18 Справа № 212/5014/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі — ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський ОСОБА_2” на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рога Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року по справі за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський ОСОБА_2” до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а:

       У серпні 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський ОСОБА_2” (далі — ПАТ “ВіЕйБі Банк”) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи тим, що 12 жовтня 2007 року між ВАТ “ВіЕйБі Банк”, правонаступником якого є ПАТ “ВіЕйБі Банк”, та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №168/в за умовами якого, останній було надано кредит у розмірі 15.000 доларів США, з цільовим призначенням кредиту проведення розрахунків по договору купівлі-продажу квартири, з платою у розмірі 13% річних, на строк до 11 жовтня 2032 року.

       Вказували, що банк виконав умови договору, надавши обумовлені ним грошові кошти.

       Зазначали, що з метою забезпечення належного виконання зобов’язань за кредитним договором, 12 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №1.

       Посилаючись на те, що позичальник належним чином не виконує взятих на себе зобов’язань, за кредитним договором утворилася заборгованість у загальному розмірі у гривневому еквіваленті 755.537 грн., що складається з простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 14.748 доларів США 52 центи; відсотків за користування кредитом у розмірі 15.066 доларів США 88 центів, що еквівалентно 740.007 грн.46 коп.; комісії за РО у розмірі 2.159 грн.38 коп.; пені за несвоєчасне погашення кредиту (неустойки) штрафу у розмірі 13.370 грн.23 коп., а тому просять ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором №168/в від 12 жовтня 2007 року у розмірі 755.537 грн., що складається з простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 14.748 доларів США 52 центи; відсотків за користування кредитом у розмірі 15.066 доларів США 88 центів, що еквівалентно 740.007 грн. 46 коп.; комісії за РО у розмірі 2.159 грн.38 коп.; пені за несвоєчасне погашення кредиту (неустойки) штрафу у розмірі 13.370 грн.23 коп.

       Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рога Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

       В апеляційні скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким їх позовні вимоги задовольнити.

       Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що у відповідачів наявна заборгованість, а їх позов цілком обґрунтований та доведений.

       Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року апеляційна скарга ПАТ “ВіЕйБі Банк” задоволена. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рога Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року скасоване, позовні вимоги задоволені.

       Постановою Верховного Суду від 03 травня 2018 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду у частині, що переглядається, не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

       Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 12 жовтня 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15.000 доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитними коштами строком до 11 жовтня 2032 року (а.с.6-12,13,14).

       З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором, 12 жовтня 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов’язався солідарно відповідати за зобов’язаннями позичальника за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року (а.с.15-16).        Станом на 09 серпня 2016 року у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за кредитним договором утворилася заборгованість у загальному розмірі 755.537 грн.08 коп., що за курсом Національного банку України становить 29.815 доларів США 40 центів США, з яких: заборгованість за кредитом – 373.734 грн.84 коп. що за курсом Національного банку України становить 14.748 доларів США 52 центи, проценти за користування кредитом – 381.802 грн.24 коп, що за курсом Національного банку України становить 066 доларів США 88 центів, комісія – 2.159 грн.38 коп., пеня за несвоєчасне погашення кредиту (неустойки) – 13.370 грн. 23 коп.(а.с.3-5).

       Залишаючи без задоволення позовні вимоги банку суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 91 Закону України «Про банки та банківську діяльність» з моменту прийняття Національним банком України рішення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури банку останній втрачає право на здійснення банківської діяльності, зокрема, нарахування процентів за всіма кредитними договорами. Отже, починаючи з 20 березня 2015 року ПАТ «ВіЕйБІ Банк» не в праві був нараховувати проценти за користування кредитом за договором від 12 жовтня 2007 року, стягнення яких є предметом цієї справи, тому суд відмовив у задоволенні позову, оскільки вважав, що наданий банком розрахунок не може бути прийнято як належний і допустимий доказ, а суд, не маючи спеціальних знань, не має можливості самостійно розрахувати заборгованість за кредитним договором.

       Колегія суддів не може у погодитись з таким висновком суду.

       Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити відсотки.

       У статті 526 ЦК України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

       За правилами статей 526,530,610 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

       У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статі 611 ЦК України). першої інстанції у зв’язку з наступним.

       Колегія суддів приходить до висновку, що відмова у позові саме на підставі того, що з 20 березня 2015 року ПАТ «ВіЕйБІ Банк» не в праві був нараховувати проценти за користування кредитом за договором від 12 жовтня 2007 року, оскільки наданий банком розрахунок не може бути прийнято як належний і допустимий доказ, є неправомірною.

       Судова колегія наголошує на тому, що початок процедури ліквідації банку не припиняє його прав як кредитора на стягнення заборгованості, а пунктом 1 частини другої статті 37 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб має право від імені банку здійснювати нарахування процентів за користування кредитними коштами, штрафних санкцій та звертатися до суду з позовом про стягнення заборгованості за ним, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову.

       Розмір кредитної заборгованості відповідає вимогам закону й умовам кредитного договору.

       Втім колегія суддів звертає увагу не те, що 11 серпня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис №3021 (а.с.66,187).

       Даним виконавчим написом встановлено, що строк виконання зобов’язань за кредитним договором від 12 жовтня 2007 року настав та стягнуто з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за цим договором, що свідчить про зміну кредитором строку виконання основного зобов’язання.

       Таким чином, звернувшись до суду з даним позовом 26 серпня 2016 року банк пропустив законодавчо визначений строк позовної давності на стягнення заборгованості.

       Банком як кредитором не дотримано строки пред’явлення вимог до позичальника і поручителя про повернення боргових сум.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст.253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Нормою ч.3 ст.267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч.3 ст.267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі у заяві від 18 травня 2017 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення по справі просили застосувати строк позовної давності до вимог банку та відмовити йому у задоволенні позову (а.с.65).

Колегія суддів наголошує на тому, що якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, позовна давність обчислюється від цієї дати.

Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені шляхом стягнення всієї кредитної заборгованості, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й зобов’язаний пред’явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

       Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах: від 27 січня 2016 року у справі №6-990цс15, від 09 листопада 2016 року у справі №6-2251цс16.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову ПАТ “ВеЕйБі Банк” до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості саме у зв’язку з пропуском строку позовної давності.        Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський ОСОБА_2” задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рога Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року скасувати.

В задоволенні позову уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства “Всеукраїнський ОСОБА_2” до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

       Головуючий:                                                 Демченко Е.Л.

       Судді:                                                         Куценко Т.Р.

                                                                        ОСОБА_5