ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2018 р. Справа №914/471/18

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Лялька Н.Р.,

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Завадки Володимира Михайловича

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2018 (суддя Рим Т.Я., повний текст складено 19.06.2018)

у справі № 914/471/18

за позовом фізичної особи-підприємця Тимошенка Олександра Олександровича, м.Львів

до фізичної особи-підприємця Завадки Володимира Михайловича, м.Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, м.Львів

про стягнення 223 143,17 грн.

представники:

- від позивача - Станько М.М.,

- від відповідача - Маліцький Д.В.,

- від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

10.04.2018 фізична особа - підприємець Тимошенко Олександр Олександрович звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи - підприємця Завадки Володимира Михайловича про стягнення 223 143,17 грн. у зв'язку із невиконанням зобов'язань за договором поставки №15 від 17.07.2016 ( а.с. 7-25)

Господарський суд Львівської області ухвалою від 25.05.18 залучив до участі у справі ОСОБА_4 третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки відповідач заперечив підписання ним договору поставки №15 від 17.07.2016, одночасно стверджуючи про підписання відповідного договору своїм сином, на права або обов'язки якого може вплинути вирішення даної справи.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.06.2018 у справі №914/471/18 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 162'200,00 грн. основного боргу, 21'776,23 грн., 11'354,00 грн. штрафу, 5'492,25 грн. три проценти річних, 22'170,70 грн. інфляційних втрат, 3'283,55 грн. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що договір не було підписано відповідачем особисто та констатував факт підписання договору від імені фізичної особи - підприємця Завадки В. М. його сином ОСОБА_4 На договорі міститься відтиск печатки відповідача, за свідченнями якого він особисто передав синові ОСОБА_4 усі документи стосовно реєстрації підприємцем, а також печатку, що свідчить про правомірність володіння не лише печаткою, а й іншими документами відповідача, тому ОСОБА_4 і здійснював юридично значимі дії від його імені. Позивач перераховував грошові кошти на рахунок відповідача трьома платежами: 22.07.2016, 01.09.2016 та 02.12.2016, які відповідач прийняв, проте, не намагався з'ясувати їх природу та призначення чи повернути ці кошти. Відтак, суд дійшов висновку, що відповідач схвалив вчинений від його імені правочин - договір, а тому між позивачем та відповідачем виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору. Оскільки, ні відповідачем, ні третьою особою не було подано клопотання, яке б мотивувалося неможливістю з поважних причин самостійно надати експертний висновок у строки для подання доказів, суд відхилив клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи. Також, суд відхилив клопотання представника третьої особи про виклик свідком ОСОБА_4, оскільки, до суду не було подано заяви свідка, відповідно суд був позбавлений можливості оцінити наявність передумов для виклику свідка. Крім того, ОСОБА_4 є самостійним учасником справи (третьою особою), який вправі самостійно реалізувати права, визначені статтею 42 ГПК України. Враховуючи принцип свободи договору та відсутність доказів, суд відхилив твердження відповідача про те, що ціна поставки визначена договором, у кілька разів нижча за реальну ринкову. Суд встановив відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про умисел обох сторін (позивача та відповідача) на вчинення фіктивного правочину. У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем свого обов'язку з виготовлення та передачі позивачу товару. Тому суд дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивача про стягнення 162'200,00 грн. основного боргу. Також, підлягають задоволенню вимоги щодо нарахування штрафу і пені у відповідності до умов договору, якими передбачено відповідальність за порушення грошових зобов'язань у вигляді сплати пені, а також відповідальність за порушення негрошового зобов'язання (поставки) у вигляді сплати штрафу. Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, суд задовольнив позов у цій частині в межах заявлених вимог.

Це рішення оскаржено фізичною особою-підприємцем Завадкою Володимиром Михайловичем, який просить суд скасувати повністю рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2018 у справі № 914/471/18 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю, судові витрати стягнути з позивача. Вважає, що оскаржуване рішення постановлене з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки доказів та неправильним визначенням, відповідно до встановлених судом обставин, правовідносин сторін:

1) апелянт дійсно передав синові ОСОБА_4 усі документи стосовно реєстрації підприємцем, а також печатку, проте з метою зберігання, а не у володіння, як зазначив суд, чи для здійснення юридично значимих дій від його імені; суд не врахував того факту, що скаржник не надавав третій особі будь-яких повноважень діяти від його імені, що підтверджується відсутністю довіреностей; суд не взяв до уваги вимоги чинного законодавства щодо нотаріального посвідчення довіреностей фізичною особою та нотаріального посвідчення договору, оскільки недодержання форми правочину сторонами тягне за собою визнання такого правочину нікчемним. Відповідно суд дійшов помилкового висновку про перевищення повноважень особою, яка не мала повноважень на вчинення правочину;

2) суд невірно застосував норми матеріального права щодо переведених коштів на рахунок відповідача, оскільки вважає що до безпідставно набутих коштів суд повинен був застосувати положення ст.1212 ЦК України;

3) просить суд апеляційної інстанції врахувати, що позивач не заявляв вимог до відповідача про повернення коштів, у зв'язку із чим права відповідача на повернення безпідставно отриманих коштів відсутні.

Позивач не погодився із вимогами та доводами апеляційної скарги та подав відзив на неї, вважає рішення законним та обгрунтованим, ухваленим при дотриманні норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, з наступних підстав:

1) виходячи з положень ч.1 ст. 173 ГК України, ч. 3 ст.92, 241 ЦК України, договір укладено з відповідачем як суб'єктом підприємницької діяльності, відтак, неповернення коштів у зазначений строк свідчить про схвалення такого правочину відповідачем, відповідно прийняття його до виконання. Крім того, відповідач особисто у судовому засіданні зазначив, що передав синові ОСОБА_4 усі документи стосовно реєстрації підприємцем, а також печатку для здійснення підприємницької діяльності від його імені, що зафіксовано звукозаписом судового засідання;

2) твердження про нікчемність договору не заслуговують уваги, оскільки, судом встановлено і сторонами не оспорюється, що спір виник у зв'язку із невиконанням договору поставки. Чинним законодавством не передбачено вимоги нотаріального посвідчення договору поставки, а посилання в апеляційній скарзі стосуються нікчемності довіреності, яка відсутня у матеріалах справи.

Відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі №914/471/18 до набрання законної сили рішенням Жовківського районного суду у справі №444/2681/18 за позовом ОСОБА_4 до Завадки Володимира Михайловича, Тимошенка Олександра Олександровича про визнання договору поставки, що є предметом розгляду у цій справі, - удаваним.

Також, відповідач подав клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, у якому просив поставити на вирішення експерта питання:

- Чи підпис на договорі поставки №15 від 17.07.2016 під графою «покупець» виконано Тимошенком Олександром Олександровичем?

- Чи накладено текст договору поставки №15 від 17.07.2016 на уже раніше зроблений ОСОБА_4 підпис і відтиск печатки відповідача Завадки Володимира Михайловича?

Обгрунтовує клопотання тим, що ОСОБА_4 на момент судового розгляду справи № 914/471/18 перебував за кордоном, не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи. А, ознайомившись з матеріалами справи виявив, що текст оспорюваного договору безпосередньо ним не підписувався, і такий текст договору накладено на підпис заявника і печатку фізичної особи підприємця Завадки В.М., які заявник надав ОСОБА_7 (особі, що на момент 2016 року вела комерційну діяльність разом з заявником). Стверджує, що сам ОСОБА_8 оспорюваний договір не підписував.

Розглянувши клопотання, подане відповідачем про зупинення провадження у справі № 914/471/18 до набрання законної сили рішенням Жовківського районного суду у справі № 444/2681/18, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Так, розглядаючи позовну вимогу про стягнення заборгованості за договором поставки з відповідача, суд у будь-якому випадку зобов'язаний дослідити питання щодо належного виконання сторонами умов договору та наявності у позивача права вимоги до відповідача, тобто, встановлення таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.

З врахуванням викладеного, у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю вищенаведеного клопотання щодо об'єктивної неможливості розгляду справи № 914/471/18 до набрання законної сили рішенням Жовківського районного суду у справі № 444/2681/18, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні.

Розглянувши клопотання, подане відповідачем про призначення судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Суд першої інстанції встановив, що сторонами у даній справі визнається та обставина, що договір був підписаний третьою особою. За таких обставин суд вважає встановленим факт підписання договору від імені фізичної особи - підприємця Завадки Володимира Михайловича його сином ОСОБА_4.

Крім того, сторонами не було самостійно проведено експертизи та не було представлено відповідний висновок експерта суду. З врахуванням викладеного, у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю вищенаведеного клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

Відповідно до матеріалів справи, сторонами укладено договір поставки №15 від 17.07.2016 (надалі - договір) (а.с. 13-14). За умовами пунктів 1.1,1.2 та 4.1. цього договору з дати отримання першого платежу постачальник (відповідач у справі) зобов'язується виготовити та, протягом 15 календарних днів після отримання коштів в повному об'ємі, передати у власність покупця (позивач у справі) пиломатеріали обрізні, а саме заготовку для піддонів хвойних порід товщиною 22 мм, шириною 98 та 143 мм, довжиною 1200 мм у приблизному співвідношенні по ширинам 50х50% в об'ємі 60 м3 (далі - Товар) за ціною 2'700 грн./м3. Загальна вартість партії становить 162'200,00 грн. У разі невиконання постачальником пункту 1.1 договору, він зобов'язаний протягом 20 календарних днів, з моменту отримання повної суми коштів, визначеної в пункті 1.2 договору, повернути покупцю кошти, отримані відповідно до умов договору.

На виконання своїх зобов'язань позивач оплатив загальну вартість товару (партії) у сумі 162 200,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які долучені до матеріалів справи: №31 від 22.07.2016 а суму 65'000,00 грн. (а.с. 16); №43 від 01.09.2016 на суму 86'200,00 грн. (а.с. 16); №66 від 02.12.2016 на суму 11'000,00 грн. (а.с. 17).

У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем свого обов'язку з виготовлення та передачі позивачу товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечував факт перерахунку позивачем коштів на рахунок відповідача.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що у разі невиконання постачальником пункту 1.1 договору він зобов'язаний протягом 20 календарних днів, з моменту отримання повної суми коштів, визначеної в пункті 1.2 договору, повернути покупцю кошти, отримані відповідно до умов договору. З матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив останню частину коштів 02.12.2016, однак, відповідач не передав позивачу товару, а також не повернув позивачу сплачені кошти.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що за прострочення понад 30 днів виконання негрошового зобов'язання (поставки), передбаченої пунктом 1.1 договору, постачальник зобов'язаний оплатити покупцю 7% штрафу від суми недопоставленого товару. Таким чином, умовами договору передбачено відповідальність за порушення грошових зобов'язань у вигляді сплати пені, а також відповідальність за порушення негрошового зобов'язання (поставки) у вигляді сплати штрафу. Згідно з частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань, позивачем нараховано 21'912,56 грн. пені, 11'354,00 грн. - 7% штрафу, 22'170,70 грн. інфляційних втрат та 5'505,91 грн. - 3% річних.

Відповідач вважає, що договір поставки з позивачем не був укладений, оскільки відповідач не підписував договору, не надавав третій особі будь-яких повноважень діяти від його імені, а позивач не заявляв вимог до відповідача про повернення коштів.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (далі - ГК) України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями повноважних представників учасників справи, від імені відповідача договір підписано його сином, ОСОБА_4

Суд першої інстанції встановив, що договір не було підписано відповідачем особисто, проте, на ньому міститься відтиск печатки відповідача. Як зазначив відповідач, він особисто передав синові - ОСОБА_4, усі документи стосовно реєстрації підприємцем, а також печатку. Зазначене свідчить, що ОСОБА_4 мав у своєму правомірному володінні не лише печатку, а й інші документи відповідача, а тому і здійснював юридично значимі дії від його імені.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Позивач перераховував грошові кошти на рахунок відповідача трьома платежами: 22.07.2016, 01.09.2016 та 02.12.2016, тобто протягом приблизно півроку. Проте, відповідач приймав зазначені кошти та не намагався з'ясовувати їх природу та призначення. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Суд першої інстанції, враховуючи твердження відповідача, констатував, що у випадку необізнаності відповідача про укладення сином від його імені договору, він мав би вчинити дії для з'ясування призначення цих коштів, їх платника, врешті - мав би їх повернути позивачу самостійно, враховуючи, що сума коштів була значною.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач своїми діями фактично прийняв до виконання умови договору, а саме: отримання коштів трьома платежами: 22.07.2016, 01.09.2016 та 02.12.2016, яка відповідно до платіжних доручень становить162'200,00 грн.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Як убачається з цього положення закону, існує два види неправомірних правочинів: нікчемні та оспорювані. При чому оспорюваними є ті правочини, недійсність яких визначається судом на вимогу заінтересованої сторони. До моменту визнання правочину недійсним останній вважається таким, що відповідає вимогам закону. Як убачається з матеріалів справи, відповідач та третя особа лише стверджують про недійсність договору, однак така недійсність не була встановлена в судовому порядку, адже до суду не було подано відповідного позову.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач схвалив вчинений від його імені правочин, а тому між позивачем та відповідачем виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, що спростовує аргумент скаржника про те, що він не надавав третій особі будь-яких повноважень діяти від його імені, що підтверджується відсутністю довіреностей

Помилковою є думка скаржника про те, що нотаріальне посвідчення договору поставки і довіреності є вимогою закону.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню (частина 1, 2 статті 245 ЦК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положеннями яких не передбачено нотаріально посвідчувати договори поставки.

Приписами ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Нормою ст.530 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених до стягнення нарахувань.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із обґрунтованістю заявлених до стягнення нарахувань 21'776 (двадцять одна тисяча сімсот сімдесят шість) грн. 23 коп. пені, 11'354 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. штрафу, 5'492 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто дві) грн. 25 коп. - три проценти річних, 22'170 (двадцять дві тисячі сто сімдесят) грн. 70 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до стаття 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Встановлення судом факту наявності між сторонами правовідносин з договору поставки спростовує аргументи скаржника щодо можливості звернення позивача з позовом про стягнення ціни позову на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2018 у справі №914/471/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Завадки Володимира Михайловича - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 26.12.2018.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік