a

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2009 року Справа № 2-8637/08/1412

    Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді - Семенюк Г.В.

судді - Потапчук В.О.

судді - Коваль М.П.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва на Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2008 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про визнання неправомірною виплати підвищення пенсії в меншому розмірі ніж передбачено законом, -

ВСТАНОВИЛА:

    Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва (далі УПФУ), про визнання неправомірною виплати підвищення пенсії в меншому розмірі ніж передбачено законом, мотивуючи його тим, що є пенсіонером за віком, має статус дитини війни та відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни» його щомісячна пенсія повинна збільшуватися на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    Посилаючись на наведені обставини, просив суд, відновити пропущений строк для звернення до суду, зобов’язати відповідача нарахувати на користь позивача недоплачену йому як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки, зобов’язати відповідача з 1 січня 2008 року проводити нарахування підвищення згідно з Законом України “Про соціальний захист дітей війни».

    Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2008 року позов задоволено. Зобов’язано УПФУ виплатити позивачу на погашення заборгованості по виплаті зазначеного підвищення за 2006 і 2007 роки 2744 грн. 31 коп., а також з 1 січня 2008 року підвищити пенсію позивачу на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та сплачувати у передбачених законом розмірах.

УПФУ не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги УПФУ посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що на законодавчому рівні не вирішено питання щодо визначення величини мінімального розміру пенсії за віком, що повинна застосовуватися для обчислення підвищення пенсій згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Крім того, Законом України № 2195-IV передбачено, що фінансування виплат за цим Законом проводиться із державного бюджету України, а не із бюджету Пенсійного фонду України.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV, має право на отримання державної соціальної грошової допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-IV було внесені такі зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»: виключено пункт 17 ст. 77; стаття 110 викладена в такій редакції: установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету"

Вказані положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не були визнані неконституційними.

Порядок запровадження у 2006 році пільг, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Кабінетом Міністрів України визначений не був.

Таким чином у 2006 році відповідач не мав підстав проводити виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, а тому в задоволенні цієї частини позовних вимог позивачу слід відмовити.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111  Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» призупинено на 2007 рік.

Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

09 липня 2007 року рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Відповідно до п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, - 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Положення п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані такими, що не відповідають Конституції України, згідно з рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Суд першої інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з УПФУ підвищення до пенсії за 2006 і 2007 роки та з 1 січня 2008 року.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку стосовно періоду нарахування підвищення до пенсії, оскільки положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідних рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не визначив кінцевої дати, до якої має здійснюватись такий перерахунок. Оскільки дія Закону про Бюджет на 2007 рік закінчується 31 грудня 2007 року, а дія Закону про Бюджет на 2008 рік закінчується 31 грудня 2008 року то й перерахунок повинен вчинятися до цих дат відповідно.

Згідно зі ст. 99 КАС України, - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, суд повинен був врахувати, що річний строк для звернення до суду слід застосовувати у кожному випадку порушення права позивача, тобто відносно кожного місяця, в якому порушувалось право позивача на отримання підвищення до пенсії.

Позивач звернувся до суду з позовом 03 жовтня 2008 року.

Враховуючи положення ст. 99 КАС України, позивачем було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

В своєму запереченні проти адміністративного позову № 19713/07 від 31 жовтня 2008 року УПФУ просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову з підстави пропущення строку звернення до адміністративного суду.

Доводи позивача щодо необізнаності не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

   За таких підстав колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 03 жовтня 2007 року.

Отже в період з 03 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року УПФУ був зобов'язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції закону, яка діяла до 01.01.2006 року.

Суд першої інстанції безпідставно обрав такий спосіб захисту порушених прав позивача за 2006 – 2007 роки, як стягнення з відповідача на його користь недоотриманої щомісячної державної соціальної допомоги дитини війни у визначеній позивачем грошовій сумі, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено повноваження щодо нарахування такої соціальної допомоги.  

Відповідно, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з наступних підстав.

Посилання УПФУ на порушення судом першої інстанції норм матеріального права через неврахування законодавчої неврегульованості питання щодо механізму виплати пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV, колегія суддів вважає хибними з таких підстав.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч.ч.3, 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для не здійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003  № 1 058-IV , колегія суддів зазначає наступне:

Судом обґрунтовано було встановлено, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004  № 2195-IV має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим кодексом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, в тому числі і постановою Кабінету Міністрів України.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003  № 1058-IV, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, колегія суддів, не погоджується з доводами УПФУ про те, що, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 зазначеного Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV.

Таким чином,  позивач має право на перерахунок пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, який необхідно обраховувати відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Враховуючи вищевикладене, приписи ч. 2 ст. 11 КАС України, колегія суддів дійшла до висновку про зобов'язання УПФУ нарахувати  позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за 2007 рік за період з 03 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни, а також  посилання останнього на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України,  затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати  до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на УПФУ, за місцем проживання позивача.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне  право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями  утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку  на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, колегія суддів, вважає безпідставними посилання УПФУ на відсутність коштів як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань  перед позивачем.

Крім того, УПФУ в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Отже, відсутність коштів у УПФУ, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірною бездіяльності УПФУ.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198,  ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва, - задовольнити частково.

Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2008 року по справі № 2-8637/08, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про визнання неправомірною виплати підвищення пенсії в меншому розмірі ніж передбачено законом, - задовольнити частково.

Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва нарахувати ОСОБА_4 доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 03 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

В іншій частині позовних вимог в задоволені позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Г.В. Семенюк

суддя В.О. Потапчук

суддя М.П. Коваль