АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2018 року м. Одеса

справа № 2-1819/06

провадження № 22-ц/785/6491/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого- Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),

суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Маслова Р.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - фінансовий відділ районної державної адміністрації Комінтернівського району Одеської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 червня 2006 року у складі судді Іванчук В.І.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2006 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до фінансового відділу районної державної адміністрації Комінтернівського району Одеської області про визнання права приватної власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка залишила на ім'я позивача заповіт, посвідчений секретарем виконкому Свердловської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області 20 травня 1994 року за реєстром №9, яким на випадок своєї смерті заповідала їй все своє майно, яке буде належати на день її смерті.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем за заповітом на вказане майно.

Зазначила, що з питанням отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом вона звернулася в Комінтернівську державну нотаріальну контору, однак їй було відмовлено з приводу відсутності у померлої правовстановлюючих документів на вищевказаний будинок.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 червня 2006 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Суд визнав за ОСОБА_2 право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вирішено питання судових витрат.

Зазначене рішення суду оскаржувала в апеляційному порядку ОСОБА_6, особа, яка не брала участь у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилалась на те, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після померлої ОСОБА_5, яка була її матір'ю, суд першої інстанції її до участі у справі не залучив, судовим рішенням порушено її права та інтереси(а.с.44-45).

Постановою апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_6 залишена без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 червня 2006 року залишено без змін.

Судове рішення мотивоване тим, що на момент відкриття спадщини був чинним заповіт на ім'я ОСОБА_2 від 20 травня 1994 року, а тому спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2 (а.с.6).

Апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 була витребувана з нотаріальної контори копія спадкової справи №227/2003 щодо майна померлої ОСОБА_5 (а.с.84-85).

В матеріалах спадкової справи відсутні докази того, що ОСОБА_6 після смерті матері ОСОБА_5 зверталася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с.95-107).

Розглядаючи скаргу ОСОБА_6, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2(а.с. 113).

З вказаним судовим рішенням не погодилися ОСОБА_3, ОСОБА_4, які подали апеляційні скарги на рішення суду від 15 червня 2006 року та просили скасувати судове рішення, ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_2

В обґрунтування апеляційних скарг апелянти посилаються на порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг зводяться до того, що вони, як і ОСОБА_2 є онуками ОСОБА_5, на момент смерті бабці були неповнолітніми, а тому мають право на спадкове майно після померлої ОСОБА_5

Посилаються на те, що:

- суд першої інстанції не залучив їх до участі у справі, судовим рішенням порушено їх права та інтереси на спадкове майно;

- ОСОБА_2 на день смерті бабці не проживала у спадковому будинку, не подавала заяву про прийняття спадщину на протязі шести місяців, не прийняла спадщину;

- суд першої інстанції взагалі не перевірив наявність або відсутність спадкової справи під час розгляду позову ОСОБА_2(а.с. 123-125,145-147).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.

Зазначила, що судове рішення набрало законної сили 12 років тому, вона є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 за заповітом(а.с.173-175).

В апеляційній інстанції ОСОБА_3, ОСОБА_4, представник апелянтів ОСОБА_7 підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 просила залишити без задоволення апеляційні скарги, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційне провадженні за апеляційними скаргами необхідно закрити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка залишила на ім'я позивача ОСОБА_2 заповіт, посвідчений секретарем виконкому Свердловської сільської ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області 20 травня 1994року за реєстром №9, яким на випадок своєї смерті заповідала позивачці все своє майно, яке буде належати на день її смерті (а.с.3, 97,97-зворот).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1.

Так, 09 червня 2003 року до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини відповідно до заповіту від 20 травня1994 року, після смерті ОСОБА_5(а.с.95-зворот).

20 жовтня 2006 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майновий пай (а.с.106-зворот ).

Згідно свідоцтва про право власності від 02 березня 2004 року ОСОБА_5 належав житловий будинок АДРЕСА_1, право власності якого зареєстровано за нею 11 травня 2006 року (а.с.10-12).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України в редакції 1963 року (на час розгляду справи в суді першої інстанції), спадкоємство здійснюється за законом та за заповітом.

Відповідно до вимог ч.2 ст.529 ЦК України в ред. 1963року (яка діяла на час відкриття спадщині) онуки i правнуки спадкодавця є спадкоємцями за ;lan=ukr">законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем, вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

За ст.535 ЦК України в ред. 1963 року(яка діяла на час виникнення правовідносин) неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) i утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом(обов'язкова частка).

Згідно ст.549 ЦК України в редакції 1963 року, вважається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступів в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцям відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Позивач ОСОБА_2 в установлений законом строк звернулась до нотаріальної контори 09 червня 2003 року для прийняття спадщини, що підтверджено копією спадкової справи(а.с.95 зворот).

Як вбачається з апеляційних скарг, апелянти взагалі не посилаються в скаргах на вказані вимоги закону та не надали доказів, що вони мають право на спадкове майно після смерті ОСОБА_5

Крім того, апелянти не надали доказів, що відповідно до ч.2 ст.529 ЦК України в ред. 1963року на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем, після смерті ОСОБА_5 та мав право на обов'язкову частку в майні померлої.

Доводи апелянтів про те, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину на протязі шести місяців після смерті ОСОБА_5 спростовуються копією спадкової справи, витребуваної апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6, де зазначено, що ОСОБА_2 прийняла спадщину шляхом подачі заяви до нотаріальної контори - 09 червня 2003 року.

Таким чином, ОСОБА_2 прийняла спадщину відповідно до вимог законодавства, яке діяло на тої час. Позивачка була єдиним спадкоємцем за заповітом, спадщину крім неї ніхто не прийняв. Посвідчений заповіт є дійсним, в судовому порядку невизнаний недійсним.

Крім того, спадкодавець за життя висловила свою волю та зробила розпорядження щодо спадкового майна, не змінивши заповіт та не скасувавши його за життя.

Конституційне право на оскарження судового рішення (ст. 55 Конституції України) полягає у праві на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ст. 352 ЦПК України учасники справи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного оскарження рішення суду гарантує право звернення зі скаргою в апеляційному порядку.

Так, ст. 370 ЦПК України передбачено порядок розгляду апеляційних скарг, що надійшли до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

За ч.1 цієї норми визначено, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

Метою встановлення цього правила є надання можливості стороні після розгляду справи в апеляційному порядку оскаржити рішення суду першої інстанції, яким, як вона вважає, порушені її права, а її доводи не були враховані при розгляді апеляційної скарги іншої сторони.

Суть апеляційного провадження полягає у перевірці законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції, які не набули законної сили, що є способом усунення помилок, допущених судом першої інстанції.

Розгляд апеляційної скарги в порядку ст. 370 ЦПК України передбачає перевірку законності судового рішення, яке набрало законної сили за наслідками розгляду попередньої апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що вказані доводи в апеляційних скаргах ОСОБА_3, ОСОБА_4 є необґрунтованими, не можуть бути прийняті судом не можуть доводити незаконність оскаржуваного рішення суду, яке апеляційним судом перевірено та залишено без змін. Судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та обов'язки апелянтів не вирішувались під час розгляду справи в апеляційної інстанції.

Доводи про незаконність судового рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 червня 2006 року, яким порушуються права апелянтів до уваги не приймаються, оскільки судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не встановлено.

Крім того, Європейській Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд гарантоване п.1 ст.6 Конвенції повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (див. рішення Суду у справах "Світлана Науменко проти України", "Трегубенко проти України", "Рябих проти Росії"), та у випадках перегляду справ у зв'язку з нововиявленими обставинами (див. рішення у справах "Праведна проти Росії"," Желтяков проти України", п.п. 42-48), Європейський Суд з прав людини вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.

Так, суд встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі «Пономарьов проти України» з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення (п.п.41-42).

В подальшому у пункті 34 рішення від 10 травня 2012 року у справі «Безрукови проти Росії», Європейський Суд зазначив, що хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності нових тимчасових строків (п. 34, справа «Безрукови проти Росії»).

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: "Салов проти України", п.93, "Проценко проти України", п.26, "Кравченко проти Росії", п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник" проти Росії", п.38).

Таким чином, застосування ОСОБА_3, ОСОБА_4 ординарного способу оскарження рішення суду першої інстанції від 15 червня 2006 року без належного обґрунтування підстав для подібного продовження втручання в принцип res judicata, не може вважатися причиною фундаментального характеру.

Тому колегія суддів не вбачає будь-яких обставин особливого та непереборного характеру, які б виправдовували скасування рішення, що набрало законної сили, через тривалий час після його ухвалення.

Відповідно до вимог ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (п.3 ч.1, 2 ст.362 ЦПК України).

За таких обставин, апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 червня 2006 року необхідно закрити.

Керуючись ст.ст.362,370,382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 червня 2006 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фінансового відділу районної державної адміністрації Комінтернівського району Одеської області про визнання права приватної власності на житловий будинок в порядку спадкування закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков