ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/2775/17Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М.

Провадження № 22-ц/817/329/18 Доповідач - Ткач З.Є.

Категорія - 42

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2018 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого - Ткач З.Є.

суддів: Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

за участю секретаря Сович Н.А.

з участю представника товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Тернопільська газета" - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та його представника - адвоката ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/2775/17 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Тернопільська газета" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2018 року, ухваленого суддею Братасюк В.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Тернопільська газета" про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом визнання інформації недостовірною, зобов'язання спростувати інформацію та стягнення заподіяної моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом визнання інформації недостовірною, зобов'язання спростувати інформацію та стягнення заподіяної моральної шкоди.

На обґрунтування вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у засобі масової інформації «Нова Тернопільська газета» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року було опубліковано статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3», змістом котрої відповідача у справі було безпідставно звинувачено у вчиненні корупційних діянь за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів.

Позивач вважає, що змістом даної публікації порушено вимоги Цивільного кодексу України, ст. 68 Конституції України, відповідач зганьбив ділову репутацію позивача, поширена інформація є недостовірною та підлягає спростуванню, тому ТОВ «Нова Тернопільська газета» повинна відшкодувати позивачу заподіяну моральну шкоду в сумі 60000 гривень, оскільки спірною публікацією позивачу були завдані моральні страждання - виникли особистісні переживання, напружені стосунки в сім'ї; при спілкуванні з людьми, з колегами кореспондентами доводилось неодноразово пояснювати про те, що інформація є неправдивою; була нанесена значна шкода його діловій та політичній репутації як депутата Тернопільської міської ради та голови земельної комісії.

Просив вимоги задовольнити та визнати недостовірною та такою, що ганьбить честь і гідність та ділову репутацію ОСОБА_3, наступну інформацію, розміщену в статті під заголовком ІНФОРМАЦІЯ_3», яка була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_1 року в друкованому засобі масової інформації «НОВА Тернопільська газета», а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_4»;

- «.ІНФОРМАЦІЯ_4»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_5»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_6»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_7»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_8»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_8»;

ІНФОРМАЦІЯ_9»;

ІНФОРМАЦІЯ_10».

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2018 року вирішено:

«Позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» (м. Тернопіль вул. Крушельницької, 1а, інд 46003) про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом визнання інформації недостовірною, зобов'язання спростувати інформацію та стягнення заподіяної моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, ганьбить честь і гідність та ділову репутацію ОСОБА_3, інформацію, опубліковану в газеті «Нова Тернопільська газета» у НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11», а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_4»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_11»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_8»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_11»;

«ІНФОРМАЦІЯ_12»

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати зазначену інформацію у спосіб, яким вона була поширена шляхом публікації у цій же газеті витягу з вступної та резолютивної частини рішення суду, наступного змісту:

Визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, ганьбить честь і гідність та ділову репутацію ОСОБА_3, інформацію, опубліковану в газеті «Нова Тернопільська газета» від ІНФОРМАЦІЯ_2 року в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11», а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_4»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_13»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_8»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_13»;

«ІНФОРМАЦІЯ_12»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» на користь ОСОБА_3 640 гривень сплаченого при зверненні до суду судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.»

В апеляційній скарзі ТОВ "Нова Тернопільська газета" вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, є помилковими.

Зазначало, що в статтях 3, 4 та 6 Декларації зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Посадові особи повинні погодитись з тим, що вони підлягатимуть громадському контролю та критиці, особливо в засобах масової інформації, з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції, тією мірою, якою це є необхідним для забезпечення прозорості та відповідального виконання їхніх обов'язків.

Зміст оскаржуваної публікації свідчить про те, що в ній відповідачем жодним чином не порушено принцип презумпції невинуватості відповідача, оскільки вжиті в статті вислови не є прямим обвинуваченням у вчиненні конкретних корупційних дій в розумінні Закону України «Про запобігання корупції» та констатацією довершеного факту вчинення злочину за кримінальним правом.

Вказана інформація не містить безспірних тверджень про достовірні факти, а ґрунтується на тій інформації з відкритих джерел, яка стосується діяльності позивача як діючого політика, зокрема, в частині виконання ним своїх функцій і повноважень депутата Тернопільської міської ради.

Таким чином, вказані вислови не можуть вважатися фактичними твердженнями та недостовірною інформацією, яка порушує права позивача, а є оціночними судженнями відповідача, у зв'язку з чим такі вислови та інформація не підлягають спростуванню.

Просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 вказав, що зміст даної статті є образливим для позивача, оскільки станом на дату публікації в ТОВ «Нова Тернопільська газета» він перебував та продовжує перебувати в публічному статусі депутата міської ради, є законослухняним громадянином, систематично спілкується з виборцями та відстоює їх права, не притягувався ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень та не надавав жодного приводу бути звинуваченими у подібних протизаконних діях.

Спірною публікацією за відсутності будь яких доказів про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, відсутності будь-яких доказів повідомлення йому про підозру чи складання протоколу про вчинення корупційного правопорушення, засобом масової інформації порушено принцип невинуватості особи - у ствердній формі зазначено, що він підозрююся у вчиненні корупційних діянь, охарактеризовано його роботу на засіданнях земельної комісії, що супроводжується серйозним корупційним шлейфом, й стверджено про наявність корупційної складової під час голосування на сесії ради.

Тобто публікацією спірної статті ЗМІ за відсутності посилання на допустиму доказову базу сформовано суспільну думку щодо позивача, як особи, стосовно якої існують об'єктивні докази вважати останнього корупціонером та схильним до вчинення протиправних корисливих дій, використовуючи публічний депутатський статус або службове становище.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року у засобі масової інформації «Нова Тернопільська газета» НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року було опубліковано статтю під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3».

Серед іншої інформації в публікації були опублікована інформація яку позивач просив спростувати, а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_4»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_14»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_6»;

- «.ІНФОРМАЦІЯ_15»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_8»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_15»;

«ІНФОРМАЦІЯ_12»;

«ІНФОРМАЦІЯ_16.».

Що ж стосується цитат публікації відповідача у статті під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3», а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_5»; «ІНФОРМАЦІЯ_6»; «ІНФОРМАЦІЯ_7»; «ІНФОРМАЦІЯ_17», то суд дійшов переконання, що вони не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, оскільки є оціночними судженнями. Ці висловлювання і не містять фактичних даних з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол та алегорій ). З цих підстав суд відмовив у задоволенні позову.

Крім того суд відмовив у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, зазначивши, що позивачем не доведено належними і допустимими та достатніми доказами факт моральних переживаннях у зв'язку з можливо якимось ушкодженням здоров'я, чи порушення нормальних життєвих робочих зв'язків через неможливість продовження публічного життя, настання негативних для нього наслідків.

В цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Що стосується рішення суду в частині задоволення позовних, що оскаржується, то апеляційний суд виходить з наступного.

Задовольняючи цю частину позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем поширено недостовірну інформацію, яка сформульована як пряме безпідставне звинувачення позивачів у злочинній поведінці, чим порушено принцип презумпції невинуватості особи, зміст статті є образливим для позивача, оскільки станом на дату публікації в ТОВ «Нова Тернопільська газета» позивач перебував та продовжує перебувати в публічному статусі депутата міської ради, є законослухняним громадянином, систематично спілкувався з виборцями та відстоює їх права, не притягувався ні до адміністративної ні до кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень та не надавав жодного приводу бути звинуваченими у подібних протизаконних діях.

Спірною публікацією за відсутності будь яких доказів про притягнення позивача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, відсутності будь-яких доказів повідомлення йому про підозру чи складання протоколу про вчинення корупційного правопорушення, засобом масової інформації порушено принцип невинуватості особи - у ствердній формі зазначено, що позивач підозрюється у вчиненні корупційних діянь, охарактеризовано його роботу на засіданнях земельної комісії, що супроводжується серйозним корупційним шлейфом, й стверджено про наявність корупційної складової під час голосування на сесії ради.

Тобто публікацією спірної статті ЗМІ за відсутності посилання на допустиму доказову базу сформовано суспільну думку щодо позивача, як особи, стосовно якої існують об'єктивні докази вважати останнього корупціонером та схильним до вчинення протиправних корисливих дій, використовуючи публічний депутатський статус або службове становище.

Проте, апеляційний суд з даним висновком суду першої інстанції не погоджується виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно ст. 10 Європейської Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод" від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована згідно Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 34 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" передбачено, що кожен має право на оперативне одержання через друковані засоби масової інформації публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, об'єднань громадян та їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз'яснив судам, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Вирішуючи питання щодо належності даної інформації до фактичних тверджень чи оціночних суджень колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії").

Як зазначено у п.21 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, (далі - Декларації), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

Посадові особи повинні погодитись з тим, що вони підлягатимуть громадському контролю та критиці, особливо в засобах масової інформації, з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції, тієї мірою, якою це є необхідним для забезпечення прозорості та відповідального виконання їхніх обов'язків.

При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Тому на засоби масової інформації, які критикують політичних діячів, не повинні накладатися суворіші санкції відповідно до національного законодавства. Цей принцип також застосовується до посадових осіб. Відхід від цього правила є допустимими лише у випадках, коли це є украй необхідним для забезпечення можливості виконання належним чином посадовими особами своїх функцій."

Судом встановлено, що позивач у справі станом на день виходу спірної публікації перебував в статусі депутата Тернопільської міської ради, а тому є діючим політиком та публічною особою, відомою у суспільстві політичним діячем, відповідно межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності місцевого самоврядування та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

Позивач, будучи публічною особою, є відкритим для прискіпливої уваги з боку громадськості, преси, критики та різноманітних оцінок їх діяльності, у тому числі несхвальних.

Предметом оскарження є наступні висловлювання.

- «ІНФОРМАЦІЯ_4»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_18»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_19.»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_20»;

-«ІНФОРМАЦІЯ_7»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_8»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_20»;

«.ІНФОРМАЦІЯ_21.»;

«ІНФОРМАЦІЯ_17»

Оцінюючи ці висловлювання апеляційний суд керується висновками рішень Європейського суду з прав людини, рішення по яких є формою прецедентного права, що розширює нормативний обсяг Конвенції, встановлюючи нові загальнообов'язкові правила. (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV).

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях "Газета "Україна-центр" проти України", "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. (Рішення у справі «Гендісайд проти Сполученого Королівства», п. 49. )

Ці принципи мають особливе значення, коли йдеться про пресу. Хоча преса не повинна переступати меж, встановлених, зокрема, для «захисту репутації інших осіб», на ній лежить обов'язок повідомляти інформацію та ідеї на політичні теми так само, як і в інших сферах, які становлять громадський інтерес. І не лише засоби масової інформації мають обов'язок повідомляти таку інформацію та ідеї, а й громадськість має право отримувати їх. (Рішення у справі «"Санді Таймс" проти Сполученого Королівства», п. 65. )

Так у рішенні Європейський суду по справі «Газета «Україна-Центр» проти України», вирішеної 15 липня 2010 року (остататочне 15/10/2010) предметом розгляду була стаття опублікована в газеті «Україна-Центр», яка містила інформацію журналіста щодо звинувачення кандидата на посаду міського голови у вчинені злочину, представлену на прес-конференції цього кандидата в Українському незалежному інформаційному агентстві новин (УНІАН).

У п. 46 цього рішення Європейський суд повторив установлений раніше принцип свободи слова та захисту журналістів, а саме:

(a) Здійснюючи наглядову функцію, Суд повинен розглядати втручання у світлі справи в цілому, включаючи зміст зауважень, висловлених проти підприємства-заявника, та контекст, в якому їх було зроблено. Зокрема, Суд має визначити, чи було втручання "пропорційним легітимним цілям, що переслідувалися" та чи були причини, наведені національними органами для виправдання такого втручання, "відповідними та достатніми" (див. рішення у справі "Барфорд проти Данії" (Barfod v. Denmark), від 22 лютого 1989, п. 28, Series A, N 149). При цьому Суд має переконатися, що національні органи застосували стандарти, що відповідали принципам статті 10 (995_004), і, крім того, що вони засновували свої рішення на прийнятній оцінці відповідних фактів (див. рішення у справі "Джерсільд проти Данії" (Jersild v. Denmark), від 23 вересня 1994 року, п. 31, Series A, N 298).

(b) Втручання у право особи на свободу вираження поглядів становитиме порушення статті 10 Конвенції (995_004), якщо воно не підпадатиме під одне з виключень, встановлених пунктом 2 статті 10 Конвенції. Відповідно Суд має по черзі розглянути, чи було втручання у цій справі "встановлено законом", чи переслідувало воно ціль/цілі, яка/які є легітимними відповідно до пункту 2 статті 10, та чи було воно "необхідним у демократичному суспільстві" задля досягнення зазначеної мети (див. рішення у справі "Санді Таймс проти Сполученого Королівства" (N 1) (Sunday Times v. the United Kingdom (no. 1), від 26 квітня 1979 року, п. 45, Series A, no. 30).

(c) Прикметник "необхідний" у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції (995_004) передбачає існування "нагальної суспільної необхідності". При здійсненні оцінки, чи існує така необхідність, Договірні держави користуються певною свободою розсуду. Проте, ця свобода супроводжується європейським наглядом, який поширюється як на законодавство, так і на рішення про його застосування - навіть ті, що ухвалені незалежним судом. Відповідно Суд повноважний виносити остаточне рішення щодо того, чи сумісне таке "обмеження" зі свободою вираження поглядів, гарантованою статтею 10 Конвенції (див. рішення у справі "Яновський проти Польщі" (980_248 ) (Janowski v. Poland) [ВП], заява N 25716/94, п. 30, ECHR 1999-I).

(d) Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві.

І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 (995_004) захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій (див. рішення у справі "Перна проти Італії" (980_051) (Perna v. Italy) [ВП], заява N48898/99, п. 39, від 6 травня 2003 року, з подальшими посиланнями).

(e) Пункт 2 статті 10 Конвенції (995_004) майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес (див. рішення у справі "Сюрек проти Туреччини" (N1) (Surek v. Turkey (no. 1) [ВП], заява N26682/95, п. 61, ECHR 1999-IV). Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (див. рішенн у справі "Лінгенс проти Австрії" (Lingens v. Austria), від 8 липня 1986 року, п. 42, Series A, no. 103, або у справі "Інкал проти Туреччини" (Incal v. Turkey), від 9 червня 1998 року, п. 54, Reports of Judgments and Decisions, 1998-IV). (f) Стаття 10 Конвенції (995_004) захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають "достовірну та точну" інформацію, як того вимагає журналістська етика. За пунктом 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів пов'язана з "обов'язками та відповідальністю", які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці "обов'язки та відповідальність" мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення "прав інших осіб" (див. рішення у справі "Ліндон, Очаковський-Лоуренс і Джулай проти Франції" (Lindon, Otchakovsky-Laurens and July v. France) [ВП], заяви NN 21279/02 і 36448/02, п. 67, ECHR 2007-, і "Педерсен і Баадсгаард проти Данії" (980_247) (Pedersen and Baadsgaard v. Denmark) [ВП], заява N 49017/99, п. 78, ECHR 2004-XI).

(g) Повідомлення новин, засноване на інтерв'ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль "сторожового пса суспільства" (див., наприклад, рішення у справі "The Observer and The Guardian v. the United Kingdom", від 26 листопада 1991 року, п. 59, Series A no. 216). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (див. рішення у справі "Педерсен і Баадсгаард проти Данії" (980_247), зазначене вище, п.77; рішення у справі "Торгейр Торгейрсон проти Ісландії" (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland"), від 25 червня 1992 року, п. 65, Series A, no. 239; і рішення у справі "Джерсільд проти Данії", зазначене вище, п. 35).

Отже, в таких справах слід розрізняти ситуації, в яких дані висловлювання належали журналісту чи були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб суттєво заважатиме пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатися, якщо для іншого немає винятково вагомих причин».

У свою чергу ЄСПЛ за результатами розгляду справи «Санді Таймс проти Великобританіії» зазначив, що під час вирішення питання щодо права у ЗМІ на розміщення публікаціії, що стала предметом спору, потрібно першочергово вирішити, чи мав предмет обговорення важливий суспільний характер. Саме в такому контексті ЄСПЛ встановив, що інформація, котра містилася в статті, дійсно мала суспільний резонанс та інтерес, а тому дії держави щодо обмеження права на свободу вираження думки є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо змісту, то розголошена заявниками інформація становила важливий суспільний інтерес, оскільки стосувалася роботи постійної комісії з питань природокористування, приватизації, продажу та оренди землі Тернопільської міської ради, на розгляді якої знаходились питання користування, розпорядження землями територіальної громади міста.

Метою публікації була не опорочити честь та гідність позивача ОСОБА_3, а висвітлити проблемні питання, що виникли у його діяльності як депутата міської ради та земельної комісії яку він очолював на підставі інформації, отриманої від інших людей в результаті [журналістського] розслідування.

З цього приводу слід взяти до уваги те, що вимога до відповідача ТОВ «Нова Тернопільська газета» довести фактичні дані, що містились у статті, у той час як відповідач посилався на відповідне розслідування - повідомлення від інших людей, апеляційний суд визнає, що така вимога довести правдивість тверджень становила б непропорційне завдання для ЗМІ або й неможливим.

Значення критерію достовірності під час вирішення справ із захисту честі, гідності та ділової репутаціії було висловлено рішенням ЄСПЛ у справі «Торгейрсон проти Ісландії», в якому Суд вказував: «...можна використовувати те, що говорять люди. Або навіть чутки. Були б ці чутки настільки схожі та численні, щоб їх не можна було би вважати брехнею».

Із змісту статті видно, що відповідна інформація стала відома внаслідок того, що «наша група вже проводила відповідне розслідування», «як вдалося з'ясувати» - а з контексту статті вбачається, що інформація стала відома від підприємців та пересічних громадян.

У справі «Далбан проти Румунії» (ВП,1999) було підкреслено, що оскільки стаття була спрямована не на приватне життя окремих публічних осіб, а на їхні дії та вчинки під час виконання ними їхніх повноважень, і ніщо не свідчило, що викладені журналістом факти були цілком неправдивими, то засудження журналіста до кримінального покарання було непропорційним втручання в його свободу вираження поглядів.

Як було вищевказано, опублікована в статті інформація стосувалася роботи постійної комісії з питань природокористування, приватизації, продажу та оренди землі і не була спрямована на приватне життя позивача ОСОБА_3

Апеляційний суд вважає, що думки, виражені в статті ІНФОРМАЦІЯ_3», слід охарактеризувати скоріше як оціночні судження, ніж як фактичне твердження.

Тому апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем порушено принцип презумпції невинуватості.

Зокрема, суд першої інстанції констатував, що поширена відповідачем інформація сформульована як пряме звинувачення позивача ОСОБА_3 у злочинній поведінці, хоча жодні докази про притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, повідомлення його про підозру чи складання протоколу про вчинення корупційного правопорушення, відсутні. Не зважаючи на це, засобом масової інформації у ствердній формі охарактеризовано роботу позивача ОСОБА_3 на посаді секретаря земельної комісії як таку, що супроводжується серйозним корупційним шлейфом, й стверджено про наявність корупційної складової в діях позивача.

Суд першої інстанції зазначив, що зміст оскаржуваної статті є образливим для позивача, оскільки станом на дату публікації позивач перебував в публічному статусі депутата міської ради, є законослухняним громадянином, систематично спілкувався з виборцями та відстоює їх права, не притягувався ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень та не надавав жодного приводу бути звинуваченими у подібних протизаконних діях.

Тобто публікацією спірної статті ЗМІ за відсутності посилання на допустиму доказову базу сформовано суспільну думку щодо позивача, як особи, стосовно котрої існують об'єктивні докази вважати останню корупціонером та схильною до вчинення протиправних корисливих дій, використовуючи публічний депутатський статус або службове становище.

Однак, із наведеними твердженнями суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи із наступного.

Зміст принцип презумпції невинуватості розкривається в ст.6 Конвенції та закріплено в статті 62 Конституції України.

Зокрема, згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частинах першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Апеляційний суд вважає, що висловлені в публікації твердження, що є предметом апеляційного оскарження, не містять будь-яких фактичних відомостей, висловлених в категоричній формі тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачем будь-яких конкретних кримінальних чи адміністративних корупційних правопорушень, а тому колегія суддів не вважає їх фактичними твердженнями.

Зокрема, як вбачається із статті, у гострій, критичній формі дав оцінку діяльності позивача ОСОБА_3, як депутата Тернопільської міської ради, та інших депутатів.

Таким чином, вжиті в оскаржуваній публікації вислови відображають лише власну оцінку газетою реальних подій, з огляду на співставлення певних фактів, які дійсно мали місце, висловлені у формі оціночних суджень.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Годлевський проти Росії" від 23 жовтня 2008 року зазначено: "Суд нагадує про те, що ступінь точності у встановленні обґрунтованості кримінального обвинувачення компетентним судом навряд чи може порівнюватись з тією, якої має дотримуватись журналіст при вираженні своїх поглядів з питань, що становлять суспільний інтерес, оскільки критерії, які застосовуються при оцінці чиїхось вчинків у плані дотримання норм моралі, суттєво відрізняються від тих, які вимагаються для встановлення факту вчинення злочину за кримінальним правом."

Правова дефініція поняття "корупція", "корупційне правопорушення", "правопорушення, пов'язане із корупцією" міститься в Законі України "Про запобігання корупції".

Зокрема, згідно ст.1 вказаного Закону:

"- корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.

- корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;

- правопорушення, пов'язане із корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність."

Також, згідно примітки до ст. 45 КК України корупційними злочинами відповідно до цього Кодексу вважаються злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу.

На думку колегії суддів в оскаржуваній публікації відповідачем не порушено принцип презумпції невинуватості відповідачів, оскільки вказана інформація не містить безспірних тверджень про достовірні факти, а основана на інформації з відкритих джерел, яка стосується діяльності позивача як діючого політика та виконання ним своїх функцій і повноважень депутата місцевої ради.

Згідно з вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи частково позов, судом першої інстанції надано не вірну оцінку обставинам справи, оскільки позивачем суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог по суті заявленого позову, а тому висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2018 року в частині задоволених позовних вимог слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Тернопільська газета" задовольнити.

Скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, ганьбить честь і гідність та ділову репутацію ОСОБА_3, інформацію, опубліковану в газеті «Нова Тернопільська газета» у НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11», а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_4»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_22»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_8»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_22;

- «ІНФОРМАЦІЯ_12»;

та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати зазначену інформацію у спосіб, яким вона була поширена шляхом публікації у цій же газеті витягу з вступної та резолютивної частини рішення суду; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Тернопільська газета» на користь ОСОБА_3 1640 гривень сплаченого при зверненні до суду судового збору.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом визнання недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, ганьбить честь і гідність та ділову репутацію ОСОБА_3, інформацію, опубліковану в газеті «Нова Тернопільська газета» у НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_11» , а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_4»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_23»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_8»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_23»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_12».

В решті рішення суду залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 25 грудня 2018 року.

Головуючий: Ткач З.Є.

Судді: Міщій О.Я.

Шевчук Г.М