ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду

Ситнік О. М.

12 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 523/5169/18

Провадження № 14-518цс18

у справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Бурана Андрія Володимировича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Александрія Нова» (далі - ТОВ «Александрія Нова»), ОСОБА_4, третя особа - Головне управління ДФС в Одеській області, про скасування рішень про державну реєстрацію, скасування державної реєстрації права власності та іншого речового права, визнання недійсним договору оренди частини будівлі

за касаційною скаргою ТОВ«Александрія Нова»на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2018 року (суддя Шепітко І. Г.) та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2018 року (судді Сегеда С. М., Гірняк Л. А., Кононенко Н. А.).

12 грудня 2018 року Велика Палата Верховного Суду закрила касаційне провадження у вказаній справі.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що касаційна скарга ТОВ «Александрія Нова» на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2018 року в частині перегляду ухвали від 20 квітня 2018 року подана з підстав недотримання судом правил юрисдикції, що не передбачено статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року), тому касаційне провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

З наведеними висновками не погоджуюся та висловлюю окрему думку з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що у квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Бурана А. В., ТОВ «Александрія Нова», ОСОБА_4, третя особа - Головне управління ДФС в Одеській області, в якому просив: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 39981525 від 03 березня 2018 року, прийняте державним реєстратором Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Бураном А. В.; скасувати державну реєстрацію права власності, запис № 25118755, ТОВ «Александрія Нова» на об'єкт нерухомості загальною площею 2 527,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним договір оренди від 23 лютого 2018 року частини будівлі столової за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ТОВ «Александрія Нова» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавель М. В.; скасувати рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39847252 від 23 лютого 2018 року, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавель М. В.; скасувати державну реєстрацію іншого речового права (право оренди), номер запису про інше речове право 24994416 (спеціальний розділ), орендар ОСОБА_4, орендодавець - ТОВ «Александрія Нова».

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що підстав залишити позовну заяву без руху відповідно статті 185 ЦПК України, а також підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно зі статтею 186 ЦПК України не встановлено, позов підсудний Суворовському районному суду м. Одеси.

Ухвалою цього ж суду від 20 квітня 2018 року задоволено заяву про забезпечення позову. Не погодившись з прийнятими ухвалами, ТОВ «Александрія Нова» звернулося з апеляційними скаргами.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Александрія Нова» залишено без задоволення, ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2018 року про відкриття провадження у справі залишено без змін. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2018 року про забезпечення позову змінено в частині розміру земельної площі об'єкту нерухомості, на який накладено арешт, із 2 527,60 кв. м на 1 466,7 кв. м. В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена із дотриманням норм процесуального законодавства, а тому підстав для її скасування немає. Спірне майно знаходиться у Суворовському районі м. Одеси, тому за правилами виключної підсудності, Суворовський районний суд м. Одеси правомірно відкрив провадження у справі. Також апеляційний суд зазначив, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі з підстав порушення юрисдикції апеляційному оскарженню не підлягає.

У липні 2018 року ТОВ «Александрія Нова» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позов обґрунтовано незаконністю дій державного реєстратора, наділеного владно-управлінськими функціями, оскільки, як стверджує позивач, він не мав права реєструвати право власності на спірний об'єкт нерухомості за ТОВ «Александрія Нова», так як на час проведення реєстраційної дії останнє не мало статусу власника майна, окрім того, спірний об'єкт нерухомості перебував у податковій заставі. Тобто, вимоги, заявлені позивачем до Державного реєстратора Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області Бурана А. В., стосуються правомірності дій останнього та не випливають із цивільно-правових відносин, не містять доводів стосовно невиконання умов цивільно-правової угоди, питання про визнання права власності на нерухоме майно судом не порушено. Відповідно така категорія справ підсудна окружним адміністративним судам.

Стосовно можливості оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з порушенням правил юрисдикції вважаю за необхідне зазначити таке.

Станом на час подання апеляційної скарги тана момент прийняття апеляційним судом оскаржуваної постанови у пункті 8 частини першої статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції від 03 жовтня 2017 року), передбачено, що окремо від рішеннясуду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також інші особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; ухвали суду першої інстанції, вказані у 3, 6?8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

ЦПК України розрізняє предметну, суб'єктну, інстанційну та територіальну юрисдикцію (підсудність). Разом з тим усі вимоги щодо юрисдикції об'єднано в главі 2 «Цивільна юрисдикція».

Згідно зі статтею 19 ЦПК України, яка визначає, які справи відносяться до юрисдикції загальних судів, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору стосовно такого майна або майнових прав та якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді й переданий на його розгляд з такими вимогами.

У статтях 23?25 ЦПК України передбачено, які саме цивільні справи та які суди розглядають по першій інстанції, які суди переглядають справи в апеляційному та касаційному порядку. Тобто визначено інстанційну юрисдикцію.

У параграфі3 ЦПК України йдеться про територіальну юрисдикцію (підсудність). Згідно з загальним правилом, передбаченим у статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Із буквального тлумачення змісту пункту 8 частини першої статті 353 ЦПК України вбачається, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені лише ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил територіальної юрисдикції, тобто підсудності.

Водночас погодитися з таким тлумаченням зазначеної норми не можна, оскільки воно протирічить як завданням, так і основним засадам цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, розумності строків розгляду справи судом.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» (заява № 1365/07); пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (пункт 65 рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (заява № 44158/98) від 17 лютого 2004 року. У цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29-30 рішення у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (заява № 21911/03) від 24 березня 2009 року та пункти 34-37 рішення у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (заява № 38155/02) від 02 листопада 2010 року.

При розгляді справ перш за все необхідно розуміти місце та роль Верховного Суду в судовій системі України.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно з частиною другою цієї статті Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, ? як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом; забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; здійснює інші повноваження, визначені законом.

У справах про цивільні права та обов'язки моментом закінчення перебігу строку найчастіше ЄСПЛ визнає повне виконання судового рішення. Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи у національних судових органах ЄСПЛ визначив у своїй практиці кілька взаємопов'язаних критеріїв: поведінку заявника; складність справи; важливість для заявника предмета розгляду; поведінку державних та судових органів. Під час визначення розумності строків справ ЄСПЛ бере до уваги не тільки поведінку заявника, але й процесуальну діяльність суду.

Одним з найважливіших є принцип правової визначеності, який передбачає, що у випадку, коли суд виніс рішення у справі, питання більше не може ставитися під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії»), а стаття 6 Конвенції вимагає від суду винесення ефективного рішення (пункт 70 рішення ЄСПЛ у справі «Обермайєр проти Австрії»; рішення у справі «Окяяй та інші проти Туреччини»).

Чи буде дотримано таких вимог до цивільного судочинства, якщо порушення вимог щодо юрисдикції справи може бути заявлено лише після ухвалення судом першої інстанції судового рішення?

За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції кожен має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

На мою думку, право на апеляційне оскарження і виявлення помилки на початку розгляду не завдасть сторонам шкоди у вигляді продовження строку розгляду справи неповноважним судом та позбавить від необґрунтованих судових витрат на такий розгляд.

Вважаю, що буквальне тлумачення пункту 8 частини першої статті 353 ЦПК України тягне за собою неможливість оскарження до апеляційної інстанції ухвали про відкриття провадження у справі, постановленої з порушенням вимог щодо юрисдикції спору.

Разом з тим це вплине і на неможливість звернення особи з позовом до належного суду, до юрисдикції якого відноситься розгляд спору, оскільки вимоги всіх процесуальних кодексів (ЦПК України, КАС України та Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 03 жовтня 2017 року) певним чином уніфіковано і однією з підстав відмови у відкритті провадження у справі чи залишення позову без розгляду є перебування в провадженні цього чи іншого суду справи зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Крім того, відповідно до наукової доктрини термін «підсудність» вживається в декількох значеннях. Одне з них передбачає підсудність як процесуальний інститут, що регулює розподіл справ не тільки між окремими ланками відповідної судової системи, але й між судами рівної компетенції та для визначення компетенції суду.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вважаю, що пункт 8 частини першої статті 353 ЦПК України слід розуміти як можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності в розумінні як територіальної, так і предметної, суб'єктної та інстанційної юрисдикції.

За таких обставин апеляційний суд мав достатні підстави для перегляду ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі в апеляційному порядку з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Аналіз статей 353 та 389 ЦПК України передбачає можливість і касаційного оскарження зазначеної ухвали суду.

Суддя О. М. Ситнік