Номер провадження: 22-ц/785/1864/18

Номер справи місцевого суду: 521/7980/16-ц

Головуючий у першій інстанції Целух А. П.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором підряду та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення коштів, -

встановив:

Фізична особа-підприємць ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором підряду. Позовні вимоги мотивовані тим, що між, ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості про укладання договору підряду на виготовлення кухонних меблів. Позивачка стверджує, що вона виконала умови договору підряду, однак відповідачка не оплатила в повному обсязі вартість проведених робіт. При цьому позивачем надало замовлення №009 червень від 09.06.2015 року, відповідно до вказаного замовлення, сторони погодили ціну робіт у розмірі 3900 доларів , та відповідач сплатила аванс за виконання робіт у розмірі 2000 доларів США. За результатами повного виконання робіт позивачем, відповідачка здійснила до­плату у розмірі 500 доларів США та відмовилась сплатити решту обумовленої ціни у розмірі 1400 доларів США, мотивуючи неналежною якістю кухонних меблів та не вказуючи на конкретні недолі­ки. На підставі викладеного, згідно позовних вимог позивачка просила стягнути з відповідачки суму у розмірі 36680гривень.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2017 року позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (65005, АДРЕСА_2; Ідентифікаційний номер - НОМЕР_2) борг у розмірі 1400 доларів США, що еквівалентно 36680 гривень. Стягнено з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (65005, АДРЕСА_2; Ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 551,21 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення коштів залишено без задоволення.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, задовольнити зустрічний позов у повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норма матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначено, що договір підряду в матеріалах справи відсутній, як і відповідна документація; позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів на підтвердження укладеного договору та порушення відповідачем будь-яких зобов'язань, передбачених договором.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлені наступні обставини.

Між сторонами виникли договірні відносини щодо договору підряду.

Так, згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

ЦК України не встановлено обов'язкової нотаріальної форми або письмової форми договору підряду.

Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільногозаконодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 837 ЦК України, встановлює, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч. 1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Частиною 2 даної статті встановлено, що якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Так судом першої інстанції вірно встановлено, що 09.06.2015 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 досяг­нуто домовленості про укладання договору підряду на виготовлення кухонних меблів, про що було складено замовлення №009 червень від 09.06.2015 року.

Відповідно до вказаного замовлення, сторони погодили ціну робіт у розмірі 3900 доларів США та строки виконання замовлення - 45 робочих днів з моменту чистового заміру, а відповідач сплатила аванс за виконання робіт у розмірі 2000 доларів США, борг при цьому залишився 1900 доларів США.

Як зазначає позивач 25.11.2015 року проведено чистовий замір розмірів приміщення кухні за адресою замовника: АДРЕСА_3, після чого кухонні меблі було виготовлено в строк та в обсязі згідно із замовленням, у січні 2016 року позивачем здійснено доставку та встановлення виготовлених кухонних меб­лів за адресою відповідача, разом з тим за результатами повного виконання робіт позивачем. відповідачка здійснила до­плату у розмірі 500 доларів США та відмовилась сплатити решту обумовленої ціни у розмірі 1400 доларів США, мотивуючи неналежною якістю кухонних меблів та не вказуючи на конкретні недолі­ки, що вбачається з пояснень наданих ФОП ОСОБА_3 до Малиновського ВП в м. Одесі ГУМ НП України в Одеській області від 26.01.2016 року.

Також, відповідно до пояснень ОСОБА_2 від 26.01.2016 року наданих до Малиновського ВП в м. Одесі ГУМ НП України в Одеській області, ОСОБА_2 замовила у ФОП ОСОБА_3 кухонні меблі, однак зазначені кухонні меблі декілько разів перероблювались у зв'язку з недоліками, в подальшому кухонні меблі привезли та встановили 11.01.2016 року також з недоліками, на вимоги демонтувати зазначені кухонні меблі, ФОП ОСОБА_3 відповіла відмовою.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2016 року позивачем ФОП ОСОБА_3 надіслано на адресу відповідачки ОСОБА_2 претензію про сплату боргу за договором підряду.

Проте, зазначена претензія була залишена відповідачем без відповіді.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 надав суду першої інстанції свідчення щодо обставин справи, зазначив, що має з позивачем ФОП ОСОБА_3 дружні відносини та допомагає їй у її підприємницької діяльності, а саме має автомобіль яким здійснює перевезення меблів у зв'язку з чим у приїзжав за адресою АДРЕСА_1, куди привозив декілька разів одну і ту ж саму кухонну меблі, осатаній раз був за цією адресою наприкінці січня 2016 року, де було розвантажені зазначені кухонні меблі.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 надав суду першої інстанції свідчення щодо обставин справи, зазначив, що він є за фахом замерщік та установшик меблів, мав з позивачем ФОП ОСОБА_3 трудові відносини, у зв'язку з чим у листопаді 2015 року приїзжав за адресою АДРЕСА_3, де познайомився з ОСОБА_2 яка була замовником кухонних меблів, та провів замірні роботи, в подальшому був за цієї ж адресою ще декілька разів, а саме коли кухонні меблі встановлювалися, осатаній раз це було на при кінці січня 2016 року.

Допитаний у судовому засідані свідок ОСОБА_6 надала суду першої інстанції свідчення щодо обставин справи, зазначила що є за фахом дизайнером меблів, має з позивачем ФОП ОСОБА_3 дружні відносини, у зв'язку з чим у листопаді 2015 року приїзжала за адресою АДРЕСА_3, де познайомився з ОСОБА_2, яка була замовником кухонних меблів, яку дизайнувала свідок, на фотокартках наданих у судовому засіданні впізнала кухонні меблі, які було виготовлено за її дизайн проектом та приміщення, де встановлено зазначені кухонні меблі, а саме за адресою АДРЕСА_3, оскільки відповідне приміщення не було стандартом та мало особливості проекту, у зв'язку з чим свідок його запомятала.

З урахуванням вище викладеного, суд першої інстанції вірно вважав, що надане позивачем замовлення №009 червень від 09.06.2015 року свідчить про узгодження обумовленої ціни вартості робіт та умов щодо строків виконання, а також про відсутність претензій на якість та обсяг виконаних робіт на час її написання, що не заперечується сторонами по справі, а тому не підлягає доказування.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позовні вимоги позивача зокрема підтверджуються показами свідків, які підтвердили, що доставки, встановлення саме замовленої дизайнерської кухні за адресою АДРЕСА_3, окрім того сама відповідач, надаючи пояснення до Малиновського ВП в м. Одесі ГУМ НП України в Одеській області від 26.01.2016 року, підтвердила факт доставки, встановлення замовленої кухні та відсутність дій щодо її демонтажу та повернення підряднику, таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеними обставини, на які посилається позивач за первісним позовом як на підстави свої позовних вимог.

Разом з тим, матеріали цивільної справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які посилається позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 як на підстави своїх вимог щодо стягнення з ФОП ОСОБА_3 збитків, понесених у зв'язку з не виконанням зобов'язань, а саме порушення підрядником часу виготовлення та встановлення кухонної меблі та її не якісністю.

Так, згідно із ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

В той же час, згідно ч. 3 ст. 853 ЦК України якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.

Статтею 846 ЦК України встанолено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги твердження представника позивача за зустрічним позовом, що роботи з боку ФОП ОСОБА_3 були виконані неякісно та з певним порушенням часу, що призвело до збитків ОСОБА_2, оскільки з боку позивача за зустрічним позовом не надано суду першої інстанції письмових претензій на адресу ФОП ОСОБА_3 або іншіх належних та допустимих доказів щодо якості або часу проведених робіт.

Таким чином, позивачем за зустрічним позовом не доведено обставин, на які вона посилається, що суперечить ст. 60 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду справи у суді першої інстанції).

Відповідно до статті 57 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду справи у суді першої інстанції) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відео записів, висновків експертів.

Відповідно до положень статті 58 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду справи у суді першої інстанції) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

При цьому, відповідно до положень статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, яка діяла на момент розгляду справи у суді першої інстанції) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Також, відповідно до ст. 60 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент розгляду справи у суді першої інстанції) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Необхідно також відзначити, що будь-яких клопотань щодо проведення судової експертизи щодо визначення вартості проведення робіт, їх обсягу та якості зі сторін позивача за зустрічним позовом не надходило, а тому суд першої інстанції вірно розглядав справу на підставі наявних матеріалів.

Зважаючи на викладене, оцінивши зібрані докази кожний окремо та в сукупності і взаємозв'язку на належність, допустимість, достовірність і достатність, суд першої інстанції правильно вважав, що позивачем за зустрічним позовом під час судового розгляду справи не надано достатніх, належних та допустимих доказів, таким чином зустрічний позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, суд першої інстанції вірно вважав, що необхідно стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь позиваки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 суму еквівалентну 1400 доларів США на час ухвалення рішення за курсом НБУ, тобто суму у розмірі 36680 гривень, а також судові витрати суму судового збору у розмірі 551,20 гривень, у зустрічному позові ОСОБА_2 відмовити.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Щодо доводів апеляційної скарги судова колегія зазначає, що вказані факти були предметом розгляду у суді першої інстанції, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що у своїй зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 фактично визнає факт укладення договору підряду, так як саме за ним просить стягнути нанесену їй, на її думку, шкоду.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують зазначені вище висновки суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Жодного належного та допустимого доказу на спростування вказаних вище висновків суду першої інстанції скаржник не надала.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Відповідно до наказу №96-к від 27.12.2018 року головуючий суддя Громік Р.Д. перебував у відрядженні з 27 по 29 грудня 2018 року включно, а тому повне судове рішення складено 02.01.2019 року.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02.01.2019 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко